Антимедіа: Які сюрпризи приготували журналістам у Зе-команді?

Антимедіа: Які сюрпризи приготували журналістам у Зе-команді?
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

У команді президента Зеленського не знають або не хочуть знати, як вибудовувати стосунки із засобами масової інформації. Протягом нетривалої (поки що) каденції шостого президента відбувся вже з десяток медійних скандалів. Ряд претензій висунуто речниці Зеленського Юлії Мендель, яка заважала представникам ЗМІ виконувати свою роботу. Двічі в поле зору потрапляв глава його офісу Андрій Богдан (вперше через твердження про те, що журналісти владі непотрібні, вдруге – через "розіграш" медійників своєю відставкою). Наступним був "слуга народу" Сергій Швець, який надумав вчити акул пера "глосарію війни", щоб ті правильно висвітлювали військову тематику. Окрема новела пов’язана з нардепом Максимом Бужанським, який із неприпустимим хамством відреагував на слова журналістки.

З останнього можна згадати й секс-листування депутата Богдана Яременка. Власне, в цьому контексті цікавлять не так заплутані стосунки парламентаря з жінками, скільки те, кого він зробив винним у розвінчанні своїх пустотливих походеньок. "У цій країні є закон, який захищає моє і кожного з вас особисте листування. Оприлюднення листування є кримінальним злочином. І той, хто зробив це, заробив від трьох до семи років (…) У мене вкрали моє листування. Але ще гірше – користуватися краденим, перепродувати його", – пожалівся нардеп, який займався "особистими" справами просто посеред пленарного засідання. У відповідь на напівзавульовані погрози співвласниця видання "Букви", яке першим оприлюднило смски Яременка, зауважила, що вона готова до судів, і європейських зокрема.

Ідея із судами і покаранням журналістів президентській та кабмінівській вертикалі припала, очевидно, до смаку. Замість дружити з пресою, влада надумала відстрілювати по одному і цілі медіа, й окремих їх представників. Медійну тему не оминули міністр культури Володимир Бородянський та парламентар Олександр Ткаченко. А говорили вони про наступне.

Змусять приносити дохід

Ткаченко мав бенефіс на парламентських слуханнях про безпеку журналістської діяльності. Виступаючи з трибуни, колишній гендиректор "плюсів" сказав таке: "Україна чи не єдина країна в Європі, де більшість приватних ЗМІ є збитковими. Це створює підозри щодо того, що власники впливають на журналістів (…). Якщо, наприклад, протягом трьох років ЗМІ є постійно збитковими, напевно, є шанс застосування певних санкцій. Так, можливо, зрештою у нас поменшає яскравих шоу, численних серіалів безлічі інформаційних каналів. Але це буде чесний бізнес. Так само чесно всі журналісти отримуватимуть зарплату не в конвертах і платитимуть податки. У новому законі про медіа, який ми збираємося винести комітетом вже до кінця цього року, ця ідея знайде своє відображення".

Що ж, проблему зі збитковістю буде вирішено легко, говорить у коментарях виданню "Гордон" гендиректор "Інтерфакс-Україна" Олександр Мартиненко. "Залишається тільки здогадуватися, як із цим буде в Україні, зважаючи на те, що законів у нас ніхто не дотримується. Тобто все дуже просто: підтримку ЗМІ засновниками оформлятимуть в інший спосіб. От і все. Якщо такий закон ухвалять, то збиткових ЗМІ в Україні не буде взагалі. Усі показуватимуть "плюс", – вважає Мартиненко.

Слова Ткаченка обурили і редакторку "Лівого берега" Соню Кошкіну. "Це говорить людина досвідчена, яка чудово знає, як працює ринок реклами для ЗМІ в Україні. Людина, яка знає, скільки грошей потрібно на дотування, наприклад, великого каналу (спойлер: від 30 до 100 лямов на рік. "Зелені", ясна). Яка розуміє, як із запропонованої "вилки" вийти "крупнякам" і як нею заколоти "середнячків" та регіональні ЗМІ", – зазначила Кошкіна в соцмережі.

Іншими словами, тяжіння до фінансової прозорості обернеться її антиподом: великі гравці медіаринку знайдуть спосіб показати "правильну" дохідність свого ЗМІ. А проти зовсім невгодних висунуть як важку артилерію фіскальні органи. До речі, саме податкова була інструментом боротьби з журналістами за часів Кучми, нагадує Кошкіна. Але це не єдина новація, яка торкнеться мас-медіа.

Операція "Маніпуляція"

А тим часом поки нардепи розробляють новий медійний кодекс, з ініціативою впровадити "відповідальність за свідоме спотворення громадської думки ЗМІ" виступає вищезгаданий міністр культури Володимир Бородянський. Але що таке спотворення громадської думки? За Бородянським, це управління ботофермами, перекручування інформації та поширення різноманітних фейків.

Спочатку міністр був дуже категоричним і говорив про відповідальність кримінальну, але згодом дещо збавив оберти і запевнив журналістів, що не наполягає на такому виді покарань. "Дивіться, я ж не вперся рогом у кримінальну відповідальність? Чому взагалі виникла думка про кримінальну відповідальність в інформаційній війні? Тому що я глибоко переконаний, що дезінформація і ось такі відносини між журналістом і, наприклад, замовником фейків є загрозою національній безпеці країни. Я вважаю цей злочин, порівнянним із державною зрадою, умовно кажучи. Або близько до цього", – зазначив Бородянський в інтерв’ю "Новому времени". 

Захистити інформаційний простір країни від вкидання неправдивої інформації – намір, звісно, похвальний. Проте реалізовувати його так, як це може бути зроблено в Україні, є доволі небезпечним. Для журналістів, певна річ. Чому? Передусім через відсутність багатьох чітких дефініцій.

Той же Бородянський, реагуючи на прохання співрозмовника дати визначення "інформаційної маніпуляції", відповідає так: "це дуже складне питання". Тут "немає однієї простої відповіді", - додає він в інтерв’ю НВ пізніше. Взагалі цей лейтмотив – щодо відсутності у нього готових рішень – міністр повторює неодноразово. "Це складний конструкт. Потрібно описати всі елементи цього конструкту, збалансувати його, але це явище, яке є", – говорить він про дезінформацію.

Одним словом, є бажання карати пресу, але немає чіткого уявлення, за що саме.

"Що стосується ініціативи запровадження відповідальності для журналістів, то дуже хочеться, щоб вона пройшла не одне коло публічної дискусії. Щоб її учасники відповіли на запитання: як ми будемо відрізняти свідомі маніпуляції в медіа від випадкових помилок, які виникають у роботі? Яких експертів до цього залучатимуть? Я розумію бажання влади формалізувати всі складні питання й дати на них відповіді в законодавчому полі. Але оскільки йдеться про медіа, зробити це важко. Тому що є дуже багато граничних моментів", – зауважує цитований вище Мартиненко.

"Пану Бородянському, як досвідченому практику, багаторічному топ-менеджеру телевізійних каналів, що належать Віктору Пінчуку, точно відомо щодо межі між інформаційною диверсією та свободою думки працівників пера і мікрофона. Чому ж він заговорив про посилення покарання? Можливо, тому що відчув тренд, який полягає у виставлянні журналістів зайвою ланкою в спілкуванні влади з народом", – пише в авторській колонці експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко.

А між тим і Володимир Зеленський, чиї ставленики пропонують нині жорсткіше карати ЗМІ, знається на маніпуляціях. "Адже він сам нещадно маніпулював громадською думкою у своєму серіалі та у своїх виступах. ЗМІ не можуть не дратувати Зеленського і внаслідок його власного непрофесіоналізму. Бо джерелом численних скандалів протягом останніх місяців є словесний пронос саме його призначенців і депутатів, яких було набрано з лайна, палиць та олігархічних груп і які не мають розуміння того, що таке політика Зеленського", – жорстко зауважує колишній депутат і колишній журналіст Сергій Висоцький у розмові з виданням "Букви".

Слід зауважити, що ідея притягти журналіста до відповідальності за недостовірну інформацію бентежить уми кожного депутатського скликання. Її не вносять до передвиборчих обіцянок, але менше з ти тихою сапою намагаються реалізувати. Єдина відмінність, що у нинішній кампанії ініціатори законотворчих змін оперують словами "маніпуляція" та "фейк", тоді як раніше воліли говорити про "наклеп". Понятійний зміст дещо різний, але тенденція до посилення тиску на ЗМІ та сама.

Наклеп як обсесія

Посилити відповідальність за наклеп (аж до кримінальної) намагалися ще за Кучми. У 2004-му цим переймався Леонід Черновецький, у 2005-му – Володимир Аніщук. Двічі з ініціативою криміналізувати наклеп виступав Василь Кисельов (2006 та 2010), а також Антон Яценко (2008 рік) та Віталій Журавський (2012-й).

При цьому щоразу подібні законодавчі ініціативи викликали широкий осуд не лише з боку українських та міжнародних правозахисних і медійних організацій, але й інституцій рівня ОБСЄ, Ради Європи, Комітету ООН з прав людини. Здавалося б, на цих граблях вже доволі відтанцьовано, але ні. Спроби криміналізувати наклеп мали місце й у попередньому скликанні парламенту. У 2016 році нардеп Євген Мураєв вніс до Верховної Ради проект змін до ККУ з відповідними правками. Його документ, щоправда, навіть не було винесено на розгляд парламенту.

Услід за Мураєвим тодішні члени групи "Відродження" Дмитро Святаш, Валерій Писаренко, Володимир Мисик, а також позафракційний Анатолій Денисенко та член "Опоблоку" Дмитро Шенцев представили законопроект № 8270-2, де, знову-таки, йшлося про посилення відповідальності за наклеп. Щоправда, адміністративної відповідальності, а не кримінальної. Такий собі "лайт-варіант".

До тодішньої опозиції приєдналися і представники більшості Ради VIII скликання. 18 квітня 2018 року ексголова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки та оборони Сергій Пашинський попросив комітет напрацювати законодавчі зміни щодо кримінальної відповідальності за поширення неправдивої інформації, яка підриває обороноздатність України.

У випадку з Пашинським все почалося з публікації в журналі "Новое время" під назвою "Служили два товариші", де йшлося про корупційні схеми високопосадовців в оборонній галузі. Головний редактор медіа заявляв про погрози з боку Пашинського. Крім того, останній подав позов "про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації" проти ТОВ "Видавничий дім Медіа-ДК".

Цікавий факт: за Радянського Союзу відповідальність за наклеп було криміналізовано, хоча в умовах тодішньої цензури важко уявити умови, за яких виникла би потреба застосувати відповідну статтю. Проте в кримінальному кодексі, який було ухвалено в 1960 році та який діяв аж до розпаду СРСР, така стаття була. Незалежна Україна не має такого роду покарання, хоча наші західні партнери його застосовують.

У США за наклеп доведеться сплатити штраф до 250 тис. дол. або тривалий час провести за гратами. У Франції за наклеп можна поплатитися не тільки штрафом до 45 тис. євро або тюремним терміном до п'яти років, а й забороною займатися певними видами професійної діяльності. У Німеччині є таке поняття, як "наклеп проти чинної влади, її образа чи заклики до порушення цілісності республіки". Покарати за це можуть великим штрафом або позбавленням волі до п'яти років.

Але є один важливий нюанс: правозастосовна практика в США, Великій Британії або Франції практично виключає спроби використовувати закон не за призначенням. Особливо ж ретельно там дбають про права та можливості мас-медіа. Це означає, що захищеними є обидві сторони потенційного конфлікту: і медійники, і герої їхніх публікацій. В Україні ж перейти межу нічого не варто як "обвинуваченим", так і "обвинувачувачам". Наше правове поле є радше мінним, і "підриви" на ньому в нашій практиці — річ звичайна.

Р.S.

Наразі з проектом закону про медіа ознайомлені лише обрані. 21 листопада за закритій зустрічі з представниками ЗМІ документ презентували заступник міністра культури Анатолій Максимчук і і нардеп Олександр Ткаченко. Серед ключових моментів – регуляція віртуального інформпростору і реєстрація онлайн-ЗМІ; оподаткування провайдерів загального доступу – Facebook, YouTube, Instagram та інших; вірогідне прирівнювання блогерів до засобів масової інформації; моніторинг контенту і впровадження посади медіа-омбудсмана; моніторинг доходу ЗМІ, який повинен бути не менше обсягу грошової підтримки власником.

Не обійдена увагою і улюблена новела влади – дезінформація. Питання з покаранням за неї вирішили розв’язати так: на перший раз – адміністративна, а за систематичне поширення дезінформації – кримінальна. При цьому ані оціночні судження, ані критику до дезінформації прирівнювати не стануть і, відповідно, за це не каратимуть.

Власне, щодо проекту медійного кодексу, то влада не дотримала свого слова двічі. Перший раз, коли законотворці не вклалися у заявлені терміни, адже говорилося, що дедлайн по цьому законопроекту – середина листопада. І другий раз, коли було обіцяне його публічне обговорення. Публічність обернулася вузьким колом однодумців – принаймні, станом на зараз. Все це не надто надихає на оптимізм, а втім, остаточні висновки будуть зроблені після потрапляння законопроекту на розгляд народних депутатів. Коли саме чекати батлу між владою та медійниками – наразі невідомо. 

"Нова влада розглядає медіа як зону загрози", – резюмує Бортник. І схоже, що він має цілковиту рацію.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>