banner banner banner banner

Американська практика: Чим може допомогти Україні судовий прецедент

Кожному українцю відомо, що вітчизняна система правосуддя далека від ідеалу. Прагнучи захистити свої права у суді, люди часто стикаються з купою проблем: надмірна тривалість судового процесу, бюрократичність, байдужість та хабарництво з боку суддів. А останні, у свою чергу, вказують на недосконалість законодавства, недостатнє матеріально-технічне забезпечення і тиск з боку правоохоронців та громадськості. Причини можуть бути різними, але факт залишається фактом – в українців зникає бажання взагалі звертатись до судових інстанцій. Багато людей, дивлячись фільми про судові процеси у США, вважають їх досконалішими, а правосуддя об’єктивнішим. В Україні обговорюють можливість впровадження судового прецеденту у національну систему права, щоб наблизити її до американського зразка. Проте чи варто опиратися на досвід Заходу у питаннях реформування українських судів і що принесе це державі – користь чи шкоду?

Американська практика: Чим може допомогти Україні судовий прецедент
Фото з відкритих джерел

Святослав Богданов

Аналітична Група ГО «Міжнародний Рух «Східна Європа»

Кожному українцю відомо, що вітчизняна система правосуддя далека від ідеалу. Прагнучи захистити свої права у суді, люди часто стикаються з купою проблем: надмірна тривалість судового процесу, бюрократичність, байдужість та хабарництво з боку суддів. А останні, у свою чергу, вказують на недосконалість законодавства, недостатнє матеріально-технічне забезпечення і тиск з боку правоохоронців та громадськості. Причини можуть бути різними, але факт залишається фактом – в українців зникає бажання взагалі звертатись до судових інстанцій. Багато людей, дивлячись фільми про судові процеси у США, вважають їх досконалішими, а правосуддя об’єктивнішим. В Україні обговорюють можливість впровадження судового прецеденту у національну систему права, щоб наблизити її до американського зразка. Проте чи варто опиратися на досвід Заходу у питаннях реформування українських судів і що принесе це державі – користь чи шкоду?

                                                      Що таке судовий прецедент та навіщо він нам?

Судовий прецедент – це первинне джерело права у правових системах англо-американської правової сім’ї, на основі якого ухвалене судове рішення у конкретній справі є обов’язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції під час вирішення в майбутньому всіх аналогічних справ. Також прецедент може виступати зразком тлумачення закону.

Говорячи по-простому, в країнах, де судова практика є джерелом права, як, наприклад, в США, в судах загальної юрисдикції суддям під час винесення рішення достатньо послатися на вже існуюче рішення іншого судді відповідного або вищого рівня. Звісно, за умови, що обставини справи – аналогічні.

На сьогодні в Україні судді не зобов’язані приймати рішення на основі вже існуючого, навіть якщо справа ідентична. Іноді одна зі сторін спору самостійно пред’являє готове рішення щодо аналогічної ситуації як приклад, але суддя може і не врахувати його. А що змінилося б, якби він був зобов’язаний це зробити?

Наприклад, ви купуєте в магазині зіпсований товар, від якого вам стає зле. Адміністрація маркету не визнає свою провину, наголошуючи на якості продукції та добросовісності персоналу. Знаючи, яка тяганина чекає на вас у разі звернення до суду та не будучи певним, що врешті-решт все вирішиться на вашу користь, ви розлючені повертаєтесь додому ні з чим. Але уявіть, що в Україні діє судовий прецедент. Ви аналізуєте попередні справи, аналогічні з вашою. Виявляєте, що раніше такі справи вже вирішувались, як вам потрібно, і з упевненістю у власній перемозі звертаєтесь до суду.

Або ви стали жертвою чергової фінансової піраміди і знаєте, що можете захистити свої права у суді, тому що рік тому в аналогічну ситуацію потрапив ваш друг і повернув свої гроші.

Новини за темою

Завдяки судовому прецеденту можливо передбачити конкретний фінал судового розгляду та розуміти, на що сподіватись. Крім того, суддя швидше приймає рішення, адже в нього є готовий шаблон.

Водночас, якщо ви впевнені у своїй правоті, але перебуваєте "по інший бік барикад", тобто використання судового прецеденту вирішить справу не на вашу користь, схилити суддю відійти від прецеденту буде досить складно.

Наприклад, сталась ДТП, у якій винні ви. Суддя, нещодавно розглянувши таку саму справу з аналогічними обставинами аварії, застосовує прецедент, позбавляючи вас водійського посвідчення. От тільки різниця у тому, що в попередній справі особа їздила за кермом раз на тиждень в сусідній магазин, а ви – таксист і щойно втратили єдине джерело прибутку.

Отже, в залежності від обставин, прецедент може бути як корисним, так і не дуже. Проте питання не лише в цьому, але і в процесі його впровадження в Україні.

                                                          Україна vs. Прецедент. Перші раунди

Відомо, що правова система України належить до романо-германської, або, як її ще називають, континентальної правової сім’ї. Первинним та основоположним джерелом права в ній виступає нормативно-правовий акт, передусім закон. Судовий прецедент на сьогодні займає місце вторинного джерела права і стосується лише рішень Європейського суду з прав людини та певною мірою Верховного й Конституційного судів України. Щоправда, у кожного з них своя специфіка.

Так, закон України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" чітко зазначає: "Суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, - ред.) та практику Суду як джерело права".

Яскравий приклад: справа "Биков проти України". Вказана особа протягом 6 років оскаржувала у вітчизняних судах своє звільнення з "Об'єднання Азот" і вимагала у останнього відшкодування шкоди, завданої професійним захворюванням. Врешті-решт, пан Биков поскаржився до Європейського суду на те, що тривалість провадження у його випадку ніяк не відповідає вимозі "розумного строку", передбаченого Конвенцією. ЄСПЛ задовольнив скаргу, і тепер вже іншому незаконно звільненому працівнику не доведеться роками чекати захисту своїх прав, виборюючи їх у всіх судових інстанціях, адже українські суди зобов’язані керуватися означеним рішенням ЄСПЛ.

Натомість, рішення КСУ, хоч і є обов’язковими до виконання, але носять скоріше тлумачний характер. Вони визначають відповідність чи невідповідність Конституції України певних законів чи рішень органів влади, а також роз’яснюють судам правильність застосування Основного Закону й іншого законодавства. Тому вони не є прецедентами у класичному вигляді. При цьому "нормотворча" діяльність КСУ часто створює проблеми, а не вирішує їх. Наприклад, у 2010 році Конституційний Суд, тлумачачи законодавство, фактично заборонив оскаржувати у ВСУ рішення Вищого Господарського суду України. При цьому право на таке оскарження залишилось передбачене у Господарсько-правовому кодексі. Такі ситуації свідчать про те, що судова правотворчість і, зокрема, судовий прецедент в Україні важко поєднується через величезну кількість законів, на яких сам прецедент мусить базуватися. В тих же Сполучених Штатах такої проблеми немає, оскільки там законодавства "кіт наплакав", і те створене для допомоги суддям в обранні напрямку вирішення справи.

Не менш цікавими з точки зору обов’язковості є і рішення Верховного Суду. Згідно із ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", роз’яснення, надані ВСУ щодо правильності застосування певного закону, є обов’язковими до врахування судами в подальшому. Тобто також створюється "тлумачний" прецедент. Крім того, той же закон передбачає, що "висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування таких норм права". А це – характерна ознака судового прецеденту.

Новини за темою

Унікальним, що створило свого роду прецедент, вважається рішення ВСУ у справі "Ющенко проти ЦВК" 2004 року. Тоді на виборах президента України у другому турі переміг Віктор Янукович, хоча, за даними екзит-полів, лідирував Ющенко. Країну чекала політична та економічна криза, але ВСУ скасував результати виборів і рішення ЦВК, зобов’язавши останню провести повторне голосування. Особливість справи полягала в тому, що в законах конкретних підстав для визнання виборів недійсними не було, однак Верховний Суд мотивував своє рішення наявністю комплексу масових порушень виборчих прав громадян. По суті, ВСУ, скориставшись принципом верховенства права та на основі власного переконання, створив прецедент для майбутніх виборів.

У цій ситуації Верховний Суд відіграв важливу роль для країни. Але не все те золото, що блищить. Не забуваймо, що обов’язковість рішень ВСУ може бути використано сильними світу цього для створення власного, вигідного їм, прецеденту. То, можливо, не варто надавати вищій судовій інстанції в Україні стільки повноважень?

Член Вищої ради юстиції України, професор Анатолій Мірошниченко вважає, що можливе надання рішенням Верховного Суду прецедентного значення забезпечить єдність судових рішень, що, у свою чергу, дозволить учасникам процесу передбачати конкретний фінал справи. З іншого боку, експерт стурбований низкою суперечностей, що виникнуть через правову природу судового прецеденту, а саме – його обов’язковість до виконання судами нижчих інстанцій.

  • Плюси. Надання прецедентного значення рішенням ВСУ пояснюється прагненням забезпечити єдність судової практики, яка, в свою чергу, означатиме вищий ступінь правової визначеності, вищий ступінь передбачуваності закону у застосуванні.
  • Мінуси. При оцінці ідеї надання прецедентного значення рішенням ВСУ слід пам'ятати, що Конституція України передбачає, що "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Крім того, в Основному Законі зазначено: "Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права". На мій погляд, з наведених конституційних положень випливає, що правові позиції судів вищого рівня, включаючи Верховний Суд України, за існуючого конституційно-правового регулювання не можуть мати для судів нижчого рівня обов'язкового значення при вирішенні інших справ (тобто мати сили нормативно-правового акта). Інакше слід визнати, що Верховний Суд перебирає на себе повноваження законодавця, що суперечитиме Основному Закону. Крім того, конституційний принцип незалежності вимагає, щоб суддя, вирішуючи справу, керувався власною правосвідомістю. Якщо суддя буде змушений прийняти рішення всупереч власному переконанню (а відповідно до правосвідомості, скажімо, суддів Верховного Суду), принцип незалежності буде порушено. Відзначу також, що прагнення вищого ступеня правової визначеності не можна зводити в абсолют. Потрібна не абсолютна правова визначеність, а лише правова визначеність розумного ступеня.
  • Так, прагнення правової визначеності не може виправдати, зокрема, неможливість відходу суду від підходу, який застарів або й просто виявився помилковим. Надання рішенням Верховного Суду прецедентного значення заважатиме судам нижчого рівня застосовувати право динамічно, як "живий інструмент", і виправляти допущені раніше помилки. Розумний ступінь єдності судової практики слід забезпечувати не наданням рішенням ВСУ обов'язкового для судів нижчого рівня значення, а підвищенням рівня вмотивованості цих рішень, забезпеченням того, щоб такі рішення ставали для судів нижчого рівня т. зв. "переконливими прецедентами".

В свою чергу адвокат Олексій Хмельницький вважає, що прецедент скоротить тривалість судового процесу, але його застосування, передусім у кримінальному судочинстві, буде ускладнене наявністю великої кількості змінних, які суддя повинен враховувати під час винесення вироку.

  • Рішення Верховного Суду України - це пережитки правової системи Радянського Союзу, впроваджені Сталіним для створення ширми демократичності правосуддя в СРСР. На практиці вони часто не відповідають реаліям судової системи та навіть суперечать Конституції України. Водноча, всі учасники судового процесу вимушені керуватися рішеннями ВСУ, бо це прямо передбачено законодавством. Однак через це нерідко нівелюється правосвідомість судді та принцип його незалежності.
  • Якщо ж говорити про перспективи впровадження судового прецеденту у вітчизняну систему права, то слід пригадати Нюрнберзький процес, де представники англо-саксонської (США, Великобританія) та континентальної системи права (СРСР, Франція) зустрілися в єдиному залі судового засідання для покарання керівників гітлерівської Німеччини. У кожній з цих країн своя специфіка судової системи, і указаний міжнародний процес яскраво показав відмінності між різними правовими сім'ями. Практично кожен учасник Нюрнберзького міжнародного трибуналу мав що приховувати в питаннях власних зовнішніх зносин з Німеччиною напередодні війни. Тому у ході процесу на фоні покарання нацистів відбулась ще й своєрідна сутичка інтересів СРСР, Франції і Великобританії, які намагалися захисти свої секрети, але просто не були готові до "козирів у рукавах" один одного.
  • Безумовно, прецедент скоротить тривалість судового процесу та дозволить громадянам одразу прораховувати свої шанси у суді. Але його застосування, передусім у кримінальному судочинстві, буде ускладнене наявністю великої кількості змінних, які суддя повинен враховувати під час винесення вироку. Наприклад, кваліфікуючі та пом’якшуючі ознаки, сімейні обставини, їх взаємодія тощо. В багатьох випадках це унеможливить аналогію з попереднім рішенням, а отже, і саме застосування прецеденту. А для того щоб це стало реально, потрібно створити єдину та досконалу автоматизовану базу судових прецедентів, яка б включала в себе кожен окремий комплекс обставин, які у сукупності створили прецедент. Звісно, база судових рішень існує і на сьогодні, але знайти у ній потрібне рішення – все одно що голку в копиці сіна. Варто продумати кожну дрібницю бази: порядок її наповнення, ключові слова для пошуку, класифікації за галузями та категоріями і т. д. Тільки в такому випадку система працюватиме, як хороший годинниковий механізм, а впровадження судового прецеденту принесе користь, а не безлад.

З усього стає зрозуміло, що широке застосування судового прецеденту в Україні, у випадку прийняття відповідного рішення, буде принципово новим, незвіданим інститутом правосуддя і, звісно ж, матиме свої переваги та недоліки.

                                                                                 Дві сторони медалі

Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк у ході свого виступу на міжнародній конференції "Судова правотворчість у механізмі забезпечення принципу верховенства права в умовах реформування правосуддя" підкреслив важливість ролі суддів у прийнятті і зміні національного законодавства. Адже саме судова практика є своєрідним лакмусовим папірцем для швидкого встановлення зворотного зв'язку з нормативним врегулюванням суспільних відносин. А це, у свою чергу, дозволяє визначити необхідність прийняття нового чи внесення змін до чинного законодавства для його адаптації до реалій і тим самим підвищення ефективності застосування.

Новини за темою

Безумовно, вітчизняне законодавство не ідеальне. Воно містить безліч правових помилок, дізнатись про які часто можливо лише у ході судового розгляду. Застосування судового прецеденту дозволило б спростити та пришвидшити прийняття окремих складних судових рішень, а в подальшому - сприяти заповненню законодавчих пробілів.

Романюк також зазначив, що впровадження судової правотворчості буде стимулювати учасників судового процесу до постійного самовдосконалення, а суддів – до прийняття обґрунтованих, мотивованих та справедливих рішень. Дійсно, прийняття окремого судового рішення, що стосується однієї чи декількох людей – це одна справа. Навіть якщо суддя помилився – будуть порушені лише їхні права. А ось створити хибний судовий прецедент, на основі якого будуть прийняті десятки інших неправильних рішень – це вже зовсім інша відповідальність.

Проте впровадження судового прецеденту в Україні має і негативну сторону медалі. По-перше, як зазначалось вище, наша держава – класичний приклад континентальної системи права. Тисячі законів та підзаконних актів нікуди не подінуться, і судді повинні будуть ними керуватися. Одночасно буде існувати судовий прецедент, на який також слід спиратися. І добре, коли він повністю відповідає законодавству. Але якщо дві різні норми по-різному регулюють одні й ті самі відносини? Тоді суддя, обравши для прийняття рішення лиш одну з цих норм, може створити прецедент, що не відповідатиме чинному законодавству, принаймні одній з його частин. І хтозна, кого тут звинувачувати: суддю чи законодавця? Ясно одне – утворився конфлікт джерел права з різних правовий сімей, дискусії щодо якого ведуться не один рік.

По-друге, не слід забувати про людський фактор. Всі ми робимо помилки, і судді зокрема. Безумовно, впровадження судового прецеденту повинно стимулювати всіх "жерців" правосуддя самовдосконалюватися та максимально відповідально підходити до своєї роботи. На цьому і наголошував голова ВСУ. Та в реальному житті так буває не завжди. В Україні достатньо "сумнівного" законодавства, що не стільки врегульовує суспільні відносини, скільки заплутує їх. Для того щоб не допустити нової плутанини у сфері правосуддя через використання помилкових судових прецедентів, слід не допускати їх появи. А це можливо в разі запровадження реальної та суворої відповідальності суддів за власні помилки. На сьогодні Кримінальним кодексом України передбачена ст. 375, яка встановлює відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Втім, як зазначає адвокат О. Хмельницький, на практиці вона зовсім не діє, чому є десятки підтверджень.

Новини за темою

І ось тут самі напрошуються реалії українського життя та загальної ситуації в державі, які також потрібно враховувати. Ледь не щодня СБУ повідомляє про гучні затримання високопосадовців, чиновників, правоохоронців та інших повноважних осіб, яких затримали за хабарництво. Уявімо, що ласий до легкої наживи суддя прийме рішення на користь свого "мецената". Наступний суддя, без жодних поганих помислів, бере цей прецедент за основу свого рішення, і ось Феміда вже двічі перехилила свої терези у хибному напрямку. Чим далі в ліс, тим більше дров, як кажуть. Щодо цього суддя ЄСПЛ Анна Юдковська правильно підмітила: "Cудова правотворчість – це розкіш, яку може собі дозволити повністю незалежний суд".

                                                                                   З чого почати

У підсумку, українським законодавцям можна рекомендувати наступне:

-        впровадження прецеденту потребує планомірності, а тому краще буде розпочати його з цивільного процесу, що має певну схожість з англо-американським типом судового розгляду справи, а тому – більш придатний на сьогодні для такого нововведення;

-        порядок – ключ до досконалості. Ось чому база судових прецедентів повинна бути продуманою до дрібниць, зручною та швидкою у використанні;

-        перш ніж надавати суддям правотворчі функції, слід показати їм, що це не іграшки, ввівши реальну відповідальність за хибність прийнятих рішень.

Таким чином, недостатньо просто обговорювати доцільність імплементації судового прецеденту у вітчизняну правову систему. Це джерело права заслужило свій авторитет в англо-американській правовій сім’ї, і його впровадження в Україні однозначно б принесло користь національній системі правосуддя. У той же час прецедент буде новинкою для нашої держави. Для того щоб він не почувався, як риба у пустому акваріумі, слід створити правильну атмосферу його укорінення та застосування в гармонії з вітчизняним законодавством. Але робити це слід обережно, бо в даному випадку шлях до істини лежить через "мінне поле".

Святослав Богданов

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>