Освіта
Освіта незакінчена вища

Народний депутат України VIII скликання

Вадим Рабінович - народний депутат України VIII скликання.

Народився 4 серпня 1953 року в Харкові. Освіта незакінчена вища. В 1970 році вступив до Харківського автодорожнього інституту, але в 1974 був виключений звідти після виключення з комсомолу за "аморальну поведінку" (за версією самого Рабіновича, причиною стало написання на лекціях кросворду з політичним підтекстом). У 1975-1977 рр. служив в армії, у частині ППО неподалік від Харкова. Після демобілізації працював у Харкові майстром будівельного управління. 20 січня 1980 р. був заарештований за звинуваченням у розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. Після 9 місяців слідства звільнений в результаті особистого втручання генерального прокурора СРСР Романа Руденка. З кінця 1980 р. по початок 1982 р. нібито керував підпільними цехами з виготовлення кришталевого посуду, календарів і дерев'яних дверей. На початку 1982 р. знову заарештований за звинуваченням у розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах.

За власним зізнанням, перебуваючи під арештом, понад рік успішно симулював божевілля. 10 лютого 1984 р. засуджений Харківським обласним судом до 14 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі суворого режиму з конфіскацією майна і забороною займатися професійною діяльністю протягом 5 років. Ув'язнення відбував неподалік від Харкова.

Поширювалася інформація про те, що, перебуваючи в ув'язненні, Рабінович був завербований КДБ. Згідно із зізнанням самого Рабіновича, він лише симулював божевілля, після чого представники КДБ дали йому підписати документ "Про припинення співпраці" (за твердженням колишніх дисидентів, документів подібного типу ніколи не існувало). Згідно з детальною біографією Рабіновича "Олігарх", написаною німецьким автором Юргеном Роттом, Рабіновича відпустили  з колонії 20 липня 1991 р. (за іншими даними, він звільнений роком раніше; у книзі "Олігарх" також є різні дані, які дозволяють віднести вихід з ув'язнення до 1990 р.). Через кілька днів після звільнення Рабінович створив з колишнім начальником свого табірного загону Андрієм Альошиним фірму "Пінта".

З кінця 1991 - початку 1992 р. після невдалих спроб торгівлі італійськими меблями і британською косметикою на внутрішньому ринку перейшов до експортних операцій з торгівлі металом. З осені 1993 р. Рабінович стає українським представником австрійської фірми "Нордекс", яка за сприяння президента Леоніда Кравчука стала ексклюзивним оператором з постачання до України російської нафти і розрахунків за неї українськими товарами. Репутація президента "Нордекса", вихідця з СРСР Григорія Лучанського, як голови "російської мафії" негативно позначилася і на репутації самого Рабіновича. У 1996 р. Рабінович засновує в Женеві компанію RICO ("Рабінович і компанія"), незабаром перейменовану в RC-Group (або RC-Сapital-Group).

За твердженням Рабіновича, причиною перейменування стало те, що первинна назва компанії повторювала абревіатуру американського закону "Про осіб, що знаходяться під впливом рекетирів і корумпованих організацій", що було сприйнято ЦРУ як знущання російської мафії над американською поліцією. У 1997 р. Рабінович стає президентом Всеукраїнського єврейського конгресу (ВЄК), на створення якого він пожертвував 1 млн дол. і який очолює донині. До цього часу Рабінович вже має паспорт громадянина Ізраїлю і створює Торгово-промислову палату "Україна - Ізраїль". 24 червня 1999 р. Служба безпеки України заборонила Рабіновичу в'їзд до країни строком на 5 років. Згідно з повідомленням прес-центру СБУ, рішення було прийнято у зв'язку з отриманими відомостями про причетність громадянина Ізраїлю Рабіновича "до діяльності, що завдає значні збитки українській економіці, і в інтересах забезпечення безпеки країни".

У повідомленні також сказано, що 17 грудня 1998 р. СБУ заборонила в'їзд до України на цей же термін громадянину Ізраїлю Леоніду Вульфу (який підтримував тісні зв'язки з Рабіновичем), який відомий в кримінальному світі як лідер однієї з професійних злочинних угруповань і підозрюється у скоєнні низки резонансних вбивств і замахів в Одесі, Києві, Дніпропетровській області. 20 грудня 1999 р. Рабінович разом з групою бізнесменів отримав від глави Української Православної Церкви митрополита Володимира орден Миколи-чудотворця першого ступеня "За примноження добра на Землі". У цей же день він заявив, що має намір повернути собі український паспорт не пізніше січня 2000 р. За словами Рабіновича, ніхто не позбавляв його українського паспорта і громадянства і він "залишав Батьківщину вимушено і під тиском обставин". Тоді ж він заявив, що "не має наміру порушувати чинне законодавство України, що не допускає подвійного громадянства", однак закликав до прийняття юридичного рішення з цього питання для громадян Канади та Ізраїлю українського походження.

9 лютого 2001 р. на прес-конференції Рабінович сказав, що в'їжджає до України та виїжджає з неї з українським паспортом. В той же час відсутня яка-небудь інформація про його відмову від ізраїльського громадянства.

1995 року, за власним твердженням, Рабінович стає одним із засновників телекомпанії "Студія 1+1", яка в даний час отримує ліцензію на мовлення на другому загальнонаціональному каналі українського телебачення. У той же час представники телекомпанії сьогодні стверджують, що Рабінович ніколи не входив до складу засновників, а лише володів компанією "Пріоритет", якій належали ексклюзивні права на рекламу на "1+1". На початку 1997 року, згідно з інтерв'ю самого Рабіновича "Україні кримінальній", він продав 50% акцій "1+1", що належали йому, Рональду Лаудеру за суму, більшу, ніж 10 мільйонів доларів, але меншу, ніж 100 мільйонів.

У 2000 р. створює компанію Media International Group (MIG), в яку входить видавничий дім "CN-Столичні новини", газета "МИГновости" в Україні і "МИГnews" в Ізраїлі, тижневик "Деловая неделя", ряд друкованих ЗМІ в Україні та Ізраїлі, інтернет-сайти MIGnews.com".

У той же час в лютому 2001 р. на прес-конференції Рабінович заявив, що після заборони на в'їзд до України він не має в цій країні ні бізнесу, ні ділових партнерів. Одночасно він визнав, що в Україні у нього є інтереси у сфері ЗМІ та зовнішньої реклами.

У кінці 2001 р. заступник голови Комітету Державної думи з оборони і безпеки Віктор Ілюхін звинуватив Рабіновича у постачанні українських озброєнь чеченським бойовикам і афганським талібам. Рабінович направив до Генпрокуратури запит з проханням провести розслідування за фактом звинувачень на його адресу. Інформація про причетність Рабіновича до поставок зброї в різні гарячі точки, а також до транзиту чеченських бойовиків через Україну з'являлася і раніше.

Однак немає відомостей про порушення нею кримінальних справ. У 1994 р. (за іншими джерелами - в 1995 р.) Рабіновичу був закритий в'їзд до США на підставі того, що він був українським представником "Нордекса". За твердженням самого Рабіновича, зараз заборону знято, і він востаннє був у США в 1997 р. Рабінович вільно відвідує більшість європейських держав, зокрема ФРН, а в Ізраїлі приймається і керівниками держави. 

Рабінович ніколи не балотувався в органи влади України. На виборах 1998 р. він надавав підтримку ряду партій (зокрема "зеленим", надаючи рекламні знижки на "1+1"), а також "прогресивним соціалістам", Народному Руху. На виборах 1999 р. він, за власним твердженням, відмовив у матеріальній підтримці Олександру Морозу, що нібито і пояснюються різкі висловлювання лідера соціалістів на його адресу. Сам Мороз спростовував твердження про подібне звернення. В публічних інтерв'ю Рабінович незмінно позитивно висловлюється про Леоніда Кучму. Щодо справи Гонгадзе він заявив, що "в Україні є журналісти, куди більш опозиційно налаштовані і небезпечні для влади, ніж маловідомий до цієї історії Гонгадзе". На думку Рабіновича, касетний скандал роздмухували виключно ліві, а в акціях проти і за президента на 70% брали участь одні й ті ж люди (останній аргумент він підкріплює посиланнями на дослідження, проведене його видавничим домом). На виборах 2002 р. він надавав підтримку блоку "Райдуга", знятому з реєстрації ЦВК. Головний редактор "Столичних новин" Володимир Кацман входив у першу п'ятірку блоку. Характер публікацій у "СН" дозволяє припустити також підтримку Рабіновичем блоків "Єдність" і "Народний рух" Бойка.

Вірогідна також підтримка "Блоку Вітренко". Враховуючи відносини з Горбуліним, Рабінович повинен бути зацікавлений в неуспіху блоку "Демпартія - Демсоюз" і блоку Ющенка. Завдяки близьким контактам з Червоненком Рабінович повинен мати порозуміння з "Нашою Україною", однак у другій половині 2001 р. він негативно висловлювався щодо намірів Ющенка йти на вибори разом з УНР, НРУ та КУНом.

Влітку 2007 Вадим Рабінович купив у Київської міської державної адміністрації футбольний клуб "Арсенал" (Київ). Після двох не надто вдалих сезонів у січні 2009 року Рабинович продав клуб меру Києва Леоніду Черновецькому. Однак у липні того ж 2009 року Рабінович повернув клуб у свою власність. В кінці лютого 2013 року "Арсенал" купив український бізнесмен Олександр Онищенко, який звинуватив Рабіновича в тому, що той не передав документи на клуб. У підсумку, клуб припинив своє існування.

У липні 2013 року стало відомо, що Вадим Рабінович запускає інформаційно-розважальний канал News Network, який отримав ліцензію на супутникове мовлення і має намір відкрити кореспондентські пункти в містах-мільйонниках.

У червні 2014 року відбулася презентація нової радіостанції "Рабінович FM".

28 березня 2014 року подав до Центральної виборчої комісії документи для реєстрації у кандидати в президенти України як самовисуванець. За кандидата Вадима Рабіновича віддали голоси 2,5% (301 406) виборців.

Лідер політичної партії "Всеукраїнське об'єднання "ЦЕНТР".

На дострокових виборах 2014 року балотувався до Верховної Ради України за списками партії "Опозиційний блок". З листопада 2014 р. - народний депутат України VIII скликання.