Зростання української економіки: Фактори впливу і прогноз на перспективу

Зростання української економіки: Фактори впливу і прогноз на перспективу
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Новопризначений прем'єр-міністр Олексій Гончарук виявився справжнім гуру вітчизняної економічної думки.

Хто забув, президент Зеленський у серпні місяці, напередодні першого засідання парламенту, на питання про кандидата на посаду прем'єра заявив, що веде переговори саме з гуру, але поки не може назвати його ім'я з тієї причини, що гуру думає.

Гуру подумав і погодився. Найімовірніше, уявний процес відбувався у стані трансу, на зразок занурення в глибокий сон багаторукого Шиви. Сон був, імовірно, порушений словами гаранта: "Харе спати, пішли працювати", після чого почалося епічне прискорення і стрибок у гіперпростір на самокаті.

У результаті народилася концепція "скипидарної економіки". Це коли всі чиновники в пошуках прискореного економічного зростання кружляють Кабміном, як кури з відрубаними головами. Скипидар тепер заллють усім: бізнесу, населенню, інвесторам.

Згідно з вересневими тезами нової партії, ВВП України зросте в найближчі п'ять років на 40%, тобто щорічні темпи зростання складуть приблизно 7% і вище. А це вже не "дріб'язок по кишенях тирити". Прозвучала ця обіцянка щодо рідної економіки приблизно так само, як і знаменита фраза актора Джека Ніколсона в культовому горрорі "Сяйво": "Венді, дорога, світло мого життя!

Я не хочу робити тобі боляче. Я просто хочу вибити тобі мізки. Я хочу вибити їх прямо до бісової матері". Адже український ВВП – це не бамбук, а в кращому випадку дуб. І змусити його швидко зростати за допомогою планових "KPI успіху" можна лише шляхом витягування вгору зеленого незміцнілого паростка.

Новини за темою

У кожної економіки є своя етіологія як зростання, так і падіння, і спроба надати більш динамічне прискорення з допомогою кількох "зайвих фунтів ваги, вкладених в силу стусана, за секунду, за секунду!" завжди закінчувалася плачевно. Хоча слово "плачевно" більше підходить для інших країн. В Україні такі плани закінчувалися нічим.

Нинішній уряд починає управління країною на мікрогірці економічного зростання (2016-2018 роки), зумовленого поєднанням короткострокових (сировинних і товарних) циклів Кітчена і середньострокових інвестиційних циклів Жюгляра, які характеризують динаміку світових цін на сировину та вектор руху глобальних інвестицій.

Напередодні неминучого спаду світової ділової кон'юнктури завжди виникає відносна активізація цінових параметрів глобальних ринків, як у лампочки, яка перед тим, як згаснути, раптом починає світити яскравіше.

Уряд Гройсмана розпочав свою каденцію в період зростання світових сировинних ринків після охолодження в 2014-2015 роках: ВВП у четвертому кварталі 2016 року зріс на 4,6%. Щоправда, вже в першому кварталі 2017-го його динаміка впала до 2,8%.

У 2019-му цей цикл зростання описав приблизно ту ж вигнуту гілками вниз параболу, коли в першому кварталі зростання ВВП склало 2,5%, а в другому – 4,8%, що тут же було оголошено колишнім прем'єром, як лавровий вінець його реформ.

Тепер очікуване зниження показника ВВП у третьому кварталі до рівня 2,5-3% буде тут же списано на гіперактивність "нових облич". Правда полягає в тому, що ні до його зростання в другому кварталі цього року, ні до можливого уповільнення в третьому ні минулий уряд, ні нинішній не має ні найменшого відношення.

Мала, сировинна і відкрита українська економіка вже давно звикла "рости" разом зі світовими ринками сировини, і роль Кабміну в цьому процесі як у старого розпусника, який роздивляється фривольні журнали. 

Основним драйвером зростання у нас виступили сприятливі ціни на сировину, хороший урожай і динаміка внутрішнього попиту, що підігрівається збільшенням доходів населення: роздрібна торгівля зросла в другому кварталі поточного року на 10,1%, індекс сільськогосподарської продукції – на 12%.

За рахунок інфраструктурних інвестицій, зокрема в дорожнє будівництво, будівельний сектор показав зростання на 21,8%, хоча його питома вага в структурі ВВП (2-3%) не дає йому стати повноцінним драйвером національної економіки.

Велика частина передумов зростання сконцентрована у сфері непродуктивних факторів: індустріальне серце країни дає збої, й українці "підігрівають" внутрішній попит за рахунок грошей, зароблених або в тіньовому секторі, або в зарубіжних економіках.

Тут все логічно: доки наші політичні еліти заробляють тут і витрачають за кордоном, прості українці приречені заробляти "там" і витрачати тут. 

На тлі динамічного зростання другого кварталу дуже непопулярно згадувати, що індекс промислового виробництва за підсумками шести місяців 2019 зріс лише на 0,5%, і на протязі декількох періодів було навіть зафіксовано його падіння.

Динаміка експорту у січні-липні сповільнилася з 10-23% торік до 5-7% у нинішньому, тим часом як імпорт зріс на 8,5-8,7%.

Позначається сповільнення темпів економічного розвитку єврозони практично до мінімального рівня, зокрема в Німеччині, адже до ЄС йде понад 40% нашого експорту, і якщо європейська економіка увійде в стан "вічної стагнації" (нульове зростання), попит на українські товари там помітно скоротиться.

Суттєво, що обіцянки зростати на 7% за рік аж ніяк не нові. На засіданні Ради регіонального розвитку в Києві 24 жовтня 2017 року прем'єр-міністр України Володимир Гройсман заявив про нову планку економічного зростання на найближчі роки: "Я впевнений, що цей показник можна збільшити до 5-7% з 2019 року".

До речі, будь-яке економічне зростання в 2019 році необхідно порівнювати з параметрами знаменитої реструктуризації "імені Яресько", яка була проведена попереднім урядом. Як відомо, за умовами реструктуризації зовнішнього державного боргу України наша країна зобов'язана виплачувати зовнішнім кредиторам додатковий бонус "за зростання", який розраховується за спеціальною формулою.

Загалом, якщо темпи економічного зростання становитимуть 3-4%, то Україні доведеться заплатити зовнішнім кредиторам 15% від приросту, а в разі прискорення понад 4% - то всі 40% від того, що "відросте".

Простий розрахунок показує, що в разі зростання економіки на 40% у найближчі п'ять років нам доведеться заплатити кредиторам за VRI до 2 млрд доларів за зростання в інтервалі від 3% до 4% і понад 10 млрд доларів за розвиток в інтервалі 4%+.

Сумарно майже 12 млрд доларів. І ця сума повинна буде виплачена Україною зовнішнім кредиторам за списання в процесі реструктуризації боргів на 3,2 млрд доларів. До речі, обіцянка зростання на 40% - це дивовижна за своєю казуїстикою "відмазка" перед суспільством за обґрунтування викупу в кредиторів цих самих VRI.

Відразу після того, як деякі представники Зеленського заговорили про викуп, котирування VRI підскочили з 65% до 80% і вище.

У разі, якщо обіцянки "рости" буде закладено в трирічні прогнозні бюджетні декларації Мінфіну, котирування VRI перевалять за номінал, і для їх викупу знадобиться вже 3,5-4 млрд доларів, тобто на 1,5-2 млрд доларів більше, ніж ще півроку тому. Непоганий заробіток для групи інвестиційних банкірів.

До речі, а чи може українська економіка динамічно зростати?

Новини за темою

Рости меншими темпами, ніж на 7% за рік, нам безглуздо. Тільки в цьому випадку, можна в межах 10 років вийти на показники 2013 року (понад 180 млрд доларів, або 4,5-5 тисяч доларів на душу населення на рік).

Якщо ж ми будемо рости в межах анемічних 2-3%, то вже через п'ять років, з урахуванням девальвації національної валюти, ризикуємо впасти за точку неповернення, коли реального ВВП не буде вистачати навіть на просте відтворення зношених основних фондів і базової інфраструктури (не кажучи вже про розвиток).

Сприяти нашому динамічному зростанню можуть як ендогенні (внутрішні), так і екзогенні (зовнішні) фактори. Останні поки що превалюють, у зв'язку з чим наша економіка зростає синхронно зі світовими сировинними циклами (коли збільшується ціна на нафту та іншу сировину) і разом з ними стрімко падає.

З 2001 по 2008 рік реальний ВВП України збільшився сумарно на 56,5%, або в середньому на 7% за рік. Максимальне зростання економіки було зафіксовано в проміжку 2003 і 2004 років: 9,5% і 11,8% відповідно. Подивимося на динаміку нафти в цей період: відразу після терактів 11 вересня 2001 року котирування зросли до 29 доларів за барель.

Потім пішла низка цінових коригувань, після якої почалася ера нафтового ренесансу, що тривала до 11 липня 2008 року, коли була встановлена рекордна ціна нафти WTI у розмірі 147 доларів за барель. Світова фінансова криза призвела до рекордного падіння котирувань, коли ціна нафти, як камінь у колодязь, впала до 33,73 долара (26 грудня 2008-го).

Як бачимо, "золотий вік Кучми" зобов'язаний своєму процвітанню не економічному генію другого президента і не управлінському таланту прем'єра Януковича, а галопуючому зростанню цін на нафту, який перетворив базові сировинні ринки в один великий надутий міхур.

Таким чином, п'ятикратне зростання цін на нафту дало нам приріст половини ВВП, але аналогічне п'ятиразове падіння призвело до втрати "всього" 15% валового продукту: тут позначився ефект просочування багатства, коли доходи експортерів призвели до початку повільних структурних трансформацій в економіці (істотно зросли банківський сектор, будівництво, торгівля, телекомунікації, сфера послуг).

У 2009 році розпочався процес повільного відновлення сировинних ринків (ціна на нафту з 2010 по 2013 рік збільшилася до 100-110 доларів за барель, тобто втричі), який призвів до настільки ж повільних процесів пожвавлення економічної активності в Україні: за період з 2010 по 2013 рік реальний ВВП збільшився лише на 9,8%, або в середньому на 2,5% на рік.

І це з урахуванням інфраструктурних інвестицій під євро-2012. Як бачимо, "регіонали" насправді не вміли швидко рости. У 2013-му році зростання цін на нафту призупинилося, а потім почалося падіння, яке зупинилося лише на позначці 50 доларів за барель (+-5%). Це призвело до зниження нашого ВВП у 2014-2015 роках на 16,4%, що практично співпадає з глибиною падіння 2008-го року.

Чому наша економіка так чутливо корелює зі світовими цінами на нафту, адже ми не видобуваємо вуглеводні у великих обсягах? Справа в тому, що високий рівень нафтодоходів ключових країн-експортерів призводить до адекватного зростання інвестиційних витрат по всьому світу.

Що природно призводить до збільшення попиту на метал. А зростання інвестиційних вкладень стимулює нарощування споживчих витрат у країнах, які є реципієнтами інвестицій: єгиптяни більше купують зерна, індуси – соняшникової олії тощо.

А це все товари нашого традиційного експорту. Окрім того, повноводна річка нафтодоларів у РФ посилювала попит росіян на нашу промислову продукцію.

Щоб екзогенний фактор у вигляді високих світових цін на сировину призвів до щорічного зростання ВВП України на 7%, необхідно, щоб нафтові котирування зросли як мінімум до 120-140 доларів за барель і протрималися на цьому рівні не менше п'яти років.

Окрім того, серед факторів зростання важливу роль відіграє споживча інфляція. Якщо подивитися на співвідношення зростання реального ВВП і споживчих цін, то можна побачити, що найбільший ріст у 2003 і 2004 року супроводжувався помірною інфляцією.

Взагалі за період з 2001 по 2008 рік інфляція склала 88% (у середньому 11% за рік). Згасання інфляційного імпульсу в 2012-2013 роках до дефляції в -0,2% і мінімальної інфляції в 0,5% супроводжувалося приблизно таким же млявим економічним зростанням: 0,2% у 2012 році і замерзанням на точці нуль у 2013-му.

Таким чином, українська економіка до завершення структурної перебудови і повної адаптації до ринку ЄС не зможе швидко рости без адекватного інфляційного імпульсу, найбільш оптимальне значення якого становить приблизно 10% на рік (споживча інфляція).

Як відомо, Мінфін спільно з НБУ прогнозують сповільнення інфляції до 5%. Як при цьому зростати на 7%, не зовсім зрозуміло. Так, є приклад Китаю, ВВП якого збільшується на 6-7%, а індекс споживчих цін (CPI) знаходиться в діапазоні 2-3%.

Але для такого співвідношення необхідно бути нетто-експортером на трильйони доларів і мати достатні валютні резерви для підтримки стабільності національної валюти в рамках "м'якої девальвації". Плюс ефективне державне регулювання внутрішніх цін і тарифів.

В умовах України, коли імпорт перевищує експорт, валютних резервів недостатньо, а внутрішнє регулювання цін практично не працює, можливостей нарощувати реальний ВВП більш високими темпами, ніж індекс споживчої інфляції, на жаль, не буде.

Що стосується ендогенних факторів, відповідь на це питання лежить у структурі української економіки. Проаналізуємо її з точки зору трисекторної моделі економіки (модель Кларка – Фішера). Згідно з цією моделлю, будь-яка економіка поділяється на первинний, вторинний і третинний сектори.

Первинний – сформований в доіндустріальний період, це сільське господарство, видобуток корисних копалин. Вторинний – це промисловість і будівництво (відповідає індустріальному циклу розвитку). Третинний – сфера послуг, освіта, медицина, інформаційні технології (постіндустріальна ера).

Колін Кларк у своїх працях переконливо довів, що зі зростанням доходу на душу населення попит на продукцію сільського господарства (в загальній структурі доходів) поступово знижується, на промислову продукцію – зростає до певної точки, а потім із насиченням також скорочується, зате попит на послуги постійно зростає.

У цій простій парадигмі закладено економічний успіх західного світу, повільне зростання добробуту населення Азії (Індія, Китай) і "вічна відсталість" країн третього світу. Щодо ВВП, базове правило тут звучить приблизно так: стимулювати економіку необхідно через точки зростання, які визначаються за питомою вагою в структурі валового продукту. Тут важливо уникнути стереотипів і штампів.

Наприклад, влітку цього року було повідомлено про збільшення обсягів будівництва на 20%. Багато хто відразу назвав цей сектор новим драйвером економічного зростання. Окрім того, дуже часто можна почути, що з допомогою будівництва доріг ми витягнемо економіку з болота, як колись Мюнгхаузен витягнув за косичку себе і свого коня.

Але питома вага будівництва в структурі ВВП не перевищує 2,5%! Через таку точку росту можна стимулювати що завгодно, але тільки не ВВП.

112.ua

Як показує зріз ВВП України, третинний сектор залишає приблизно 57%, тим часом як первинний і вторинний: 13% і 30% відповідно.

Таким чином, можна створювати преференції для аграрних виробників, стимулювати пільговими тарифами металургів, істотно збільшити викачування нафти, газу та видобуток вугілля, але щодо нашої структурі ВВП це дасть короткострокове збільшення валового продукту в межах 3-5%, але потім настане неминучий обвал слідом за новим світовим економічним циклом.

Уникнути майбутнього обвалу і нарощувати ВВП в межах 7-10% можна лише внаслідок структурної перебудови економіки, тобто шляхом розвитку малого та середнього бізнесу і сектору послуг.

А тут на перше місце виходять не протекціоністські методи регулювання, а лібералізація податкового законодавства, захист прав інвесторів, ефективні судові процедури, захист титулів власності, дерегуляція, зниження рівня корупції, простота в підключенні до інфраструктурних мереж.

Для зростання сектору послуг необхідний запуск кредитних стимулів, у тому числі й у вигляді компенсації з боку держави частини відсоткової ставки за кредитами, виданими МСБ. Ефект мультиплікації тут може досягти 1:20.

Тобто за компенсації відсотків за кредитами на один мільярд гривень зростання обсягів кредитування може становити до 20 млрд грн. Що стосується промисловості, то збільшення обсягу товарного випуску необхідно досягати за рахунок нарощування кількісних показників, а з допомогою збільшення рівня доданої вартості вироблених товарів.

Новини за темою

Та й сам показник ВВП в Україні занадто політизований. За паритетом купівельної спроможності наші характеристики виглядають більш привабливо. 

Як показало дослідження, опубліковане в журналі Nature (Енріко Джованніні, Роберт Костанцо й Іда Кубіжевські), класичний показник ВВП повною мірою не відображає чинні реалії. Наприклад, людина, яка їздить на роботу на машині, за таким методом робить більший внесок в економіку, ніж та, яка ходить пішки…

Показник ВВП – це абсолютизована, зведена до фетишу валова виручка. До речі, в корпоративному бізнесі ніхто не оцінює успішність підприємства за даними валового доходу, застосовується або показник прибутку (зокрема EBITDA), або капіталізація (ринкова вартість).

До речі, чинний нині показник ВВП було обґрунтовано нобелівським лауреатом, економістом зі США Саймоном Кузнецем (житель Києва, Рівного, студент Харкова зокрема). Але, як сказав у свій час сенатор Роберт Кеннеді: ВВП "підраховує все, за винятком речей, які роблять життя гідним того, щоб його прожити".

На думку Джозефа Стігліца, ВВП не показує головного – рівня соціального розшарування (нерівності в суспільстві). Тому цей показник вигідний лише великим корпораціям, оскільки відповідає цілям абсолютизації рівня вартості маси товарів і послуг, вироблених у тій чи іншій країні.

Єдиним показником успішності країни, за Стігліцем, є медіанний дохід (тобто рівень доходу людини, що стоїть у центрі списку розподілу доходів). Це, так би мовити, людина із середини штатного розкладу.

Вчені, які опублікували дослідження в журналі Nature, запропонували використовувати композитний показник "індекс істинного прогресу" (GPI), куди включили, окрім економічних показників, параметри забруднення довкілля, рівень злочинності тощо. Загалом все те, що прийнято називати якістю життя.

Все це говорить про те, що попри необхідність визначення довготривалих макроекономічних цілей для вузького кола інвесторів суспільство потребує позначення зовсім інших параметрів майбутнього життя. Наприклад, рівня оподаткування, розміру середньої заробітної плати, соціального пакета, курсу національної валюти, інфляції.

І таке сприйняття буде продовжуватися, поки населення не відчує зростання ВВП у своїх кишенях. Адже масло на бутерброді може бути товщим і при зростанні на 5%, навіть якщо порівнювати з більш високими темпами збільшення валового продукту. Головне правильно розподілити. Але це вже інша тема.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>