Запуск Falcon Heavy очима оператора супутників NASA

Чесно, мені важко передати те, що відбувалось з нами. Ми були тільки спостерігачами, але у нас було таке враження, що ми також беремо участь у керуванні стартом

Запуск Falcon Heavy очима оператора супутників NASA

Чесно, мені важко передати те, що відбувалось з нами. Ми були тільки спостерігачами, але у нас було таке враження, що ми також беремо участь у керуванні стартом

Оригінал на сторінці Андрія Васильєва у Facebook

Чесно. Ми до самого кінця не знали, чи відбудеться запланований старт Falcon Heavy. За пару годин до призначеного часу, на висоті 2,5 – 4 миль сила вітру з напрямком SE зросла до 21 милі на годину, що для ракети з такою конструкцією є критичною межею. Найстрашніше було те, що повітряна маса була різної щільності і пориви були досить сильні.

Було багато проблем. Як на етапі розробок і креслень, так і на етапі виробництва та стендових випробувань. Зокрема, датчики, котрі ми робили, на етапі збирання спочатку показували різні показники при –30, 0 і +130 градусах, а мали б показувати один і той самий. Потім після лазерного зварювання їх забирало вгору або вони взагалі не відповідали. Потім треба було досягнути того, аби вони показували питомий показник у вакуумі. І щоб цей показник був у рамках. Більше – брак. Менше – брак. Навіть ті, що коливались близько до граничної межі, я відбраковував. Перфекціонізм, звісно, і мудохатись треба було більше, розрізаючи юніт знову і знову, але я про це не шкодую.

Новини за темою

Головне - ми знали, що ракета злетить. Злетить у будь-якому разі, за будь-яких обставин. Бо десять тисяч інженерів, проектувальників, випробувачів, десять тисяч по всій країні протягом п‘яти років працювали над цією ракетою. У нас була мета. Не факт, що ми на етапі виробництва її усвідомлювали. Можу сказати за себе – я просто робив свою роботу, не особливо задумуючись над тим, наскільки глобальною вона може бути. Я просто приходив вранці у лабораторію, вдягав захисний халат, захисні окуляри і антистатичний браслет, та працював з ранку до вечора або з дня до ночі, залежно від зміни. Те, що в цю роботу вкладено, побачив і усвідомив вже набагато пізніше.

Напевно, по-справжньому я це усвідомив рівно за півхвилини до старту.

У нашому маленькому Командному центрі, всупереч усім строгим правилам, понапхалось з п‘ятдесят чоловік. Сиділи на своїх місцях тільки я, #Франческа, професор Рассел, у своїх кабінках #Трейсі і старший офіцер Баррел. І навіть до них у кабінки напхалось стільки народу, що там стало нічим дихати.

Новини за темою

Ну ми сиділи, бо ми мали там сидіти за протоколом. Решта стояли. Народу було так багато, що усі стояли як оселедці у бочці. Сара #МакКарті майже висіла в мене на шиї. Поряд, на моєму правому плечі, сидів заступник командувача, полковник Уолтон. У коридорі стояли ті, кому не вистачило місця всередині.

У нас було одинадцять технічних каналів – п‘ять зі стартового майданчика, два з ЦУП у Флориді, два з ЦУП у Ґоторні, один з Г‘юстону, плюс трансляція. Ми бачили, як все розгорталось на наших очах. Стурбовані переговори метеорологічного посту і FCR (fire control radar – "контрольний радар") у Флориді, перемовини майданчика LC39A з Ґоторном і гомін центрального зала, де зібрались працівники SpaceX.

А потім був старт.

Чесно, мені важко передати те, що відбувалось з нами. Ми були тільки спостерігачами, але ми сиділи за своїми станціями і було таке враження, що ми також беремо участь у керуванні стартом.

Новини за темою

А коли зазвучала музика Боуї, ми заплакали. Я, Франческа і Сара, котру придавили так, що незрозуміло було, від чого вона плаче – чи то від незручної пози, чи то від того, що її любий сержант Маковскі був у цей час на посту, а не поряд з нею. Навіть вусатий еротоман, любитель журналу Playboy, старший офіцер Баррел змахнув сльозу на командувача, який стояв поряд, полковника Ґвінна. Словом, це був якийсь масовий психоз – по технічному каналу ми бачили ЦУП у Ґоторні, де не тільки плакали, але й стрибали, несамовито розмахуючи руками, як на рок-концерті. Джоеля і Маріелу, операторів Dragon не будо видно, бо їхній сектор нам не показували, але підозрюю, що вони також у той момент не у носі колупались.

***

Поки на Землі вирували пристрасті, чувак сидів собі спокійно у червоному родстері Tesla, праву руку тримаючи на кермі, а ліву поклавши на борт. Зовсім так, як робив це попередній хазяїн автівки у спекотній Каліфорнії.

На той момент було неважливо, чи вдало сів на баржу у Атлантиці центральний блок, і чому перед самою посадкою зник сигнал з бустера і з самого дрону. Чи втратили ми центральний блок, чи ні.

Новини за темою

Навіть тоді, коли ми дізнались, що центральний блок загинув, для нас це було вже неважливо. Те, чому не спрацювали хімічні ігнітори у двох двигунах гальмування, комісія розбиратиметься пізніше.

На той момент важливо було те, що на екрані ми споглядали сюрреалістичну картинку – червона автівка на фоні блакитної планети.

Запуск відбувся успішно.

З чим вас і вітаю! Дякую, що були з нами!

Тепер треба працювати далі.

Андрій Васильєв

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

 

відео по темі

Новини партнерів

Загрузка...