"Закон про секс" не діє в жодній країні. І в Україні не буде

"Закон про секс" не діє в жодній країні. І в Україні не буде
Фото з відкритих джерел

Андрій Кокотюха

Письменник

Дрімучі невігласи – так в українському сегменті соцмереж називають дотепників, що ризикують жартувати довкола змін у Кримінальному кодексі. Йдеться про закон № 2227-VIII з довгою назвою "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально- процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами". Він набув чинності 11 січня й спричинив баталії, які пересунули розмови про політику на друге місце. Проте захисники прав потерпілих від насильства, передусім сексуального, у своєму праведному гніві не бажають бачити й розуміти очевидного, а саме: жоден із жартунів не висловився на захист та підтримку насильницьких дій. Зачепила за живе деталь, яку можна вважати втручанням у приватне життя громадян та захист прав мати власне інтимне життя.

Новини за темою

У тому, що зґвалтування – тяжкий злочин, усі критики нової редакції одностайні. Так само несправедливими й відверто маніпулятивними є фейсбучні заяви передусім активісток жіночого правозахисного руху. Мовляв, невігласам раптом відкрилися очі на те, що секс має бути за обопільною згодою, а все інше – насильство. Відтак саме за згодою сторін і може відбуватися повноцінний, приємний, красивий та корисний секс, і довкола цього жартівники не дискутують. Списи ламаються з іншого приводу. Поправки до ККУ коректують саме поняття "сексуальне насильство". Відтепер це не зґвалтування, тобто, використовуючи казенний стиль, вчинення дій сексуального характеру без добровільної згоди потерпілого, а будь-який статевий акт. Навіть, даруйте за архаїзм, виконання подружнього обов`язку.

Йдеться про те, що жінок у законному шлюбі за замовчуванням примушують до сексу, знаходячи для того різні причини й не завжди, навіть здебільшого не застосовуючи фізичне насильство. Результат не забарився. Відтепер, без перебільшення, кожен дорослий українець, зокрема й ті, хто є зразком сімейного життя, опиняється в групі ризику. Виконавши так званий "подружній обов`язок", дружина вже наступного дня може нести до поліції заяву про скоєне стосовно неї сексуальне насильство. Адже згоди на інтим саме в той момент вона не давала. Хоча, так, змушена була поступитися домаганням. Й до заяви додається список причин, які до того змусили.

Соціальні мережі жартують про "секс під розписку", хоча такої норми дійсно ніде не прописано. З`явилися навіть зразки саморобних "розписок", і тут юристи вже змушені реагувати. Зокрема, правник Анатолій Рибачок в ефірі одного з телеканалів чітко зазначив: "Розписка не гарантує згоди. Відсутність розписки не доводить, що цієї згоди не було". Звісно, йдеться поки що про гіпотетичну розписку. Проте якщо глянути на проблему ширше, так званий "закон про секс" не гарантує, що захищеність українців від сексуального насильства стане кращою.

Новини за темою

Автори поправок і прихильники закону № 2227-VIII в один голос посилаються на подібні норми, що вже давно й успішно діють у країнах Заходу. Широке трактування поняття "сексуальне насильство" - так, згоден, в Європі тай США існує давно. Успішно діє – не згоден. Щоб переконатися в цьому, варто взяти для прикладу популярні тренди літератури й кіно. Створюючи історії та моделюючи ситуації, митці реагують передусім на актуальну для їхніх країн реальність. А вона, попри наявність відповідних законів, далека від ідеалу.

"Король жахів" Стівен Кінг ось уже скоро як тридцять років майже в кожному новому творі ставить проблему тихого насильства в американських сім`ях. Від "Гри Джеральда", де тато ґвалтує неповнолітню доньку, й "Рози Марени", де чоловік-поліцейський десять (!) років ґвалтує дружину, до свіжішого "Містера Мерседеса": тут сина принижує мама. Скандинавські автори взагалі зациклені на цій темі: від покійного Стіга Ларссона до нині живих і менш відомих Кріса Тведта тай Марі Юнгстедт. Подібні проблеми бачить у своїй країні польський письменник Зігмундт Мілошевський. Щодо кіно й серіалів, то далеко ходити не треба: варто згадати один із хітів минулого року, британський міні-серіал "Патрік Мелроуз", або стрічку "Пекло" (2017) Мартіна Кулховена, вироблену за участю одразу шістьох європейських країн. І це лише перше, що спало на думку.

Таким чином, апеляції до законів та правил, які діють у більш цивілізованих, ніж наша, країнах, теж приклад маніпуляції. Навіть у зрілих суспільствах подібні поправки провокують взаємну недовіру. Що вже казати про Україну, де тотальна недовіра й взаємні звинувачення – суспільна складова й ментальна риса.

Андрій Кокотюха

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>