Західні санкції розділили російську еліту на переможців і переможених

Західні санкції розділили російську еліту на переможців і переможених
Ігор Сечин Відкриті джерела

Оригінал на сторінці The American Interest

Коли Захід у 2014 році ввів санкції проти Росії, Путін у своїх відповідних діях керувався тим, що санкції мають на меті розколоти російську еліту, а з часом призвести до повалення його влади. Дотримуючись такої сюжетної лінії, російський президент намагався зрівняти інтереси своїх дружків і інтереси країни, з'явившись в образі єдиної людини, яка може протидіяти ворожому Заходу і не дати Росії розвалитися на частини. Саме у такому світлі в Росії сприймали кожен новий цикл американських санкцій, виходячи з того, що вони покликані вбити клин в лави російської еліти.

Але коли про санкції кажуть американські та європейські керівники, вони відзначають таку мету, як стримування і покарання Кремля за його військову інтервенцію і за втручання у вибори. А якщо колись і постає питання про розкол еліти, то про нього говорять тільки конфіденційно.

Тим не менш, помилково або з умислом, але розкол у лавах російської еліти все ж міг відбутися. Якщо говорити про сьогоднішній санкційний режим, то слід відзначити як мінімум дві групи інтересів, які сформувалися в Росії. До першої групи належать ті, хто виграв від західних санкцій (і від дуже корисних контрсанкцій, запроваджених російським урядом), і тому вітає їх. А до другої належать ті, хто програв. Коротше кажучи, західна політика вдарила нерівномірно по олігархічному класу і створила всередині російської еліти переможців і переможених. Це може мати дуже глибокі наслідки для майбутнього Росії.

По-перше, корисно згадати, як виглядало путінське оточення кілька років тому, коли в Росії остаточно сформувався авторитарний режим. У найближчому оточенні Путіна були його особисті друзі з санкт-петербурзького кооперативу "Озеро", куди входило сімейство Ротенбергів, Ковальчуки, Геннадій Тимченко і ще кілька людей, які заробили статки на державних підрядах у 2000-х роках. Друге коло складалося з мільярдерів, що збагатилися в 1990-і роки. В той час вони були олігархами, і їхні гроші мали вирішальне слово в політиці. З приходом Путіна вони втратили значну частину свого політичного впливу, але зберегли гроші і, як і раніше, отримують вигоди від нинішнього режиму. І звичайно, там були силовики, представники служб безпеки, які при Путіні зійшли на вершину влади і нині контролюють значну частину бізнесу в Росії, особливо в фінансовому і банківському секторі.

По суті, Володимир Путін перетрусив усю систему, створивши власні групи влади, на які він може покластися. А оскільки олігархи єльцинської епохи в 1990-ті роки вже розібрали всю найбільш прибуткову радянську власність, а російська економіка не виробляє ніякої конкурентоспроможної продукції, у Путіна залишався один-єдиний вихід: розподіляти федеральний бюджет серед своїх друзів, роздаючи державні контракти серед груп вірних і відданих йому людей. Тисячокілометрові трубопроводи, для яких не вистачає нафти і газу, великі спортивні стадіони і мости — всі ці важливі інфраструктурні проекти будувалися і будуються для того, щоб наповнювати кишені путінських "друзів", як сам Путін одного разу назвав Юрія Ковальчука й Аркадія Ротенберга. Цим панам західні санкції майже ніяк не нашкодили. Щоб полегшити їм життя після введення проти них персональних санкцій, російський уряд почав вкладати федеральні кошти і резерви в банки, що їм належать.

Російські контрсанкції, в рамках яких Москва заборонила ввозити в країну імпортні продовольчі товари та ліки, також принесли користь бізнесу Геннадія Тимченка. А більше за всіх від західних санкцій виграла оборонна промисловість, яку повністю контролює Сергій Чемезов, що очолює гігантську держкорпорацію "Ростех" і є одним з найвпливовіших силовиків у Росії.

Таким чином, санкції певною мірою допомогли Кремлю згуртувати частину путінської еліти навколо російського президента, особливо тих, хто живе за рахунок державних контрактів, скажімо, Ротенбергів і Чемезова, а також тих, хто працює в спецслужбах, таких, як ФСБ, що вселяє страх, і яка стала інструментом частих рейдів проти бізнесу. У Росії рекордно зросла кількість бізнесменів, які сидять за ґратами або померли у в'язниці в очікуванні суду. Так само рекордно зросли і фінансові потоки, контрольовані ФСБ.

Ці групи не просто випадково виграли від західних санкцій та зустрічних санкцій Кремля — вони напевно всіляко вітають їх. У 2017 році Чемезов доповів Путіну про збільшення військового експорту корпорації "Ростех", якій належать активи на три трильйони рублів (50 мільярдів доларів). Визнавши, що Росія втратила американський ринок, де мала намір продавати зброю Калашникова, Чемезов заявив, що "Ростех", тим не менш, проводить експансію в Латинській Америці та на Близькому Сході.

Риторика силовиків на адресу Сполучених Штатів відверто ворожа. Вони займають чи не ізоляціоністську позицію, кажучи про те, що Росія може обійтися і без співпраці з Заходом. Керівник Ради безпеки і колишній директор ФСБ Микола Патрушев нещодавно в черговий раз заявив про ворожий тиск з боку США на нові центри влади і на багатополярну модель світу.

Новини за темою

Голова Слідчого комітету Олександр Бастрикін, який в минулому році дивом уникнув відставки, а тепер був висунутий на посаду керівника Конституційного суду Росії, так само демонструє антизахідну параною. Нещодавно він закликав заборонити Instagram, тому що той "допоміг здійснити теракт в Ленінграді" в 2017 році. Мабуть, він сплутав цю популярну соціальну мережу для обміну фотографіями із месенджером Telegram, постанову про заборону якого виніс російський суд. Та й Ленінград припинив своє існування з розпадом Радянського Союзу, оскільки був перейменований на Санкт-Петербург.

Але не всі російські бізнесмени виграють від ізоляції своєї країни і хочуть порвати з Заходом. Високопоставлений російський керівник Андрій Костін, який очолює другий банк Росії ВТБ, який на 60,9% належить державі, у травні дав інтерв'ю CNBC і ось що сказав з приводу санкцій:

"Знову ж таки, я думаю, що це сумно, це якесь непорозуміння, може, брак спілкування. […] Спілкування йде тільки між бізнесменами. Ось чому в нас зазвичай хороша атмосфера, і я вважаю, що більшість бізнесменів проти будь-яких санкцій…

Російські підприємці завжди були свого роду сполучною ланкою між Росією і Заходом, наприклад, я вважаю, вони зробили багато хорошого, як Абрамович, який придбав "Челсі" і вивів команду на новий рівень. В Англії так багато фанатів "Челсі"... У минулі вихідні Times, Sunday Times написала статтю про те, що група "ВТБ Капітал" профінансувала виставку квітів Челсі. Вони сказали: "О, це путінський дружок Костін, він напевно намагається зробити щось погане". Я хочу сказати, що по-перше, я не путінський дружок, а по-друге, що поганого в квітковій виставці Челсі? […] Думаю, російські бізнесмени не беруть участь в політиці…і навіть якщо вони часто зустрічаються з президентом і прем'єр-міністром, то роблять це в своїх власних комерційних цілях. Така в Росії практика. Якщо ж Захід почне спеціально чинити перешкоди російському бізнесу, це рішення негативно позначиться на обох сторонах. Така моя особиста думка".

Можливо, читачі пригадають прізвище Костіна за нашими репортажами про його неофіційний і наполовину таємний візит дворічної давності у Вашингтон. У той час ВТБ вже ходив під санкціями, але проти самого Костіна їх не ввели. Він приїхав, щоб переконати конгресменів і чиновників з адміністрації скасувати санкції проти ВТБ. Минуло два роки, у квітні ввели нові санкції, і тепер під них потрапив і сам Костін.

Даючи інтерв'ю CNBC, Андрій Костін напевно представляв інтереси не тільки банку, але і своїх клієнтів. А клієнтом ВТБ був Олег Дерипаска, що потрапив під санкції, і банку довелося припинити його фінансувати. Костін зізнався, що якби санкціям піддали будь-якого іншого клієнта ВТБ, банку довелося б припинити з ним усі стосунки.

Банку дуже важко успішно працювати, не маючи доступу до західного фінансування. Але йому майже неможливо займатися бізнесом без великих клієнтів, таких як Дерипаска. Ось чому Костін грає роль гнаного, орієнтованого на Захід бізнесмена, переконуючи довірливу західну аудиторію у необхідності зняти санкції, хоча сам підлизується до російського режиму і відчуває ностальгію за радянськими часами. (На нещодавню зустріч з провідними інвесторами глава ВТБ надів усі сталінські регалії. Це була досить цікава демонстрація двозначності з боку одного з провідних російських капіталістів.)

Андрій Костін не самотній у цій битві. Найбільша в Росії державна фінансова організація "Сбербанк" теж зазнала потужних західних санкцій. І в останні місяці цей банк почав озвучувати вельми незвичайну критику на адресу олігархів, які найбільше виграють від введених каральних заходів. Це говорить про початок таємного бунту частини російської еліти.

Через три дні після березневих президентських виборів аудиторське відділення банку "Сбербанк КІБ" опублікувало доповідь, де йдеться, що найбільшу вигоду від трубопровідних проектів "Газпром" не отримують акціонери компанії, а генеральні підрядники цих проектів. Якщо конкретно, то це Аркадій Ротенберг і Геннадій Тимченко, чиї компанії отримали контракти на будівництво трубопроводів "Сила Сибіру", "Північний потік - 2" і "Турецький потік".

Новини за темою

За словами аналітиків, проектна вартість трубопроводу "Сила Сибіру" становить 55 мільярдів доларів, і він навряд чи принесе прибуток, бо коштує в п'ять разів дорожче альтернативного проекту. "Північний потік - 2" почне приносити прибуток не раніше ніж через півстоліття, а "Турецький потік" через 20 років. Це типова риса тих державних проектів, які здійснює Аркадій Ротенберг. Всі вони дуже дорогі без будь-якої на те необхідності, наприклад, міст в Крим, який дуже швидко став найдорожчим мостом за всю історію їх будівництва. За вартістю він в три рази перевищив ціну китайського моста через затоку Цзяочжоу.

Що стосується оцінки "Сбербанк КІБ", даної "Газпрому", то ця компанія не вперше публікує чесні звіти про державні монополії. Минулої осені ті ж автори написали доповідь про "Роснефть" під назвою "Треба поговорити про Ігоря". Мова про керівника "Роснефти" Ігоря Сечіна. Автори розкритикували "Роснефть" за те, що вона не знижує свій величезний борг, що накопичився після придбання ТНК-ВР, на який наросло 40%, і замість цього витратила 22 мільярди доларів на нові покупки "без ясної мети".

Обидва звіти призначалися тільки для клієнтів "Сбербанку", але стали надбанням засобів масової інформації. Уперше "Сбербанк" прибрав зі звіту критику на адресу Сечіна. Вдруге були звільнені автор звіту і його начальник. Глава "Сбербанку" Герман Греф приніс вибачення керівнику "Газпрому" Олексію Міллеру.

Незважаючи на безславний кінець, сама по собі ця історія яскраво демонструє розкол, який виник між двома групами з особливими інтересами, які сформувалися в Росії через санкції. Ще один приклад — справа Романа Абрамовича, який нещодавно поспішно отримав ізраїльський паспорт після того, як йому відмовили в британській інвесторській візі, і вирішив не повертатися в Росію. Цей факт, а також офіційні дані статистики, які вказують на те, що відтік капіталу з країни в першому кварталі 2018 року збільшився в два з гаком рази, спростовують пропагандистські заяви Кремля про те, як тісно гуртуються навколо Путіна бізнесмени в умовах санкцій. Ефект від санкцій не монолітний. І хоча російська політика пом'якшила удар і дала нові можливості таким людям, як Ротенберг і Тимченко, біль від санкцій відчули навіть деякі безумовно віддані Путіну олігархи.

Сам Ігор Сечін опинився в цікавому положенні. З одного боку, він   найближчий союзник Путіна, силовик, який підтримує тісні зв'язки з ФСБ. З іншого, він – гігант корпоративного бізнесу та амбітний керівник "Роснефти", що відчуває бажання перетворити її на провідну нафтову компанію в світі (про що він заявляв неодноразово). Але тут є одна заковика. Хоча "Роснефть" завжди користувалася підтримкою і щедротами держави, вона не може розвиватися як глобальна компанія під тягарем санкцій. Сечін зізнався в цьому, даючи інтерв'ю (що він робить дуже рідко) газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung. Голова "Роснефти" назвав санкції проти його компанії незаконними і сказав, що вірить у європейський ринок і буде і надалі зміцнювати на ньому позиції своєї фірми. "Нафтовий бізнес змагальний. Я глибоко переконаний, що головне тут — це контрактні зобов'язання", — заявив Сечін. У тому ж інтерв'ю він знову заговорив про амбіції "Роснефти", сказавши: "Якщо порівняти міжнародні акціонерні компанії в нашому секторі, то ви побачите, що "Роснефть" знаходиться на першому місці за ресурсною базою. Та й собівартість видобутку у неї також дуже конкурентоспроможна".

Коментуючи це інтерв'ю, прокремлівська газета "Московський Комсомолець" назвала його демонстрацією відкритості Сечіна до західного бізнесу. Він теж досить конкретно просигналізував про таку відкритість. У 2016 році "Роснефть" придбала великий пакет акцій нафтопереробного підприємства у східнонімецькому місті Шведт у землі Бранденбург. В кінці 2017 року Герхард Шредер був призначений головою ради директорів "Роснефти".

У будь-якому випадку неоднозначний ефект від санкцій не є підставою для проведення тонких відмінностей і ослаблення каральних заходів для тих, хто проповідує відкритість щодо Заходу. Ні Костін, ні Греф не думають про інтереси Росії і її народу. Єдине, що їх цікавить, – це прибуток, і це стає гранично ясно, якщо послухати їхнє пхикання в західних ЗМІ.

Але такі скарги зайвий раз підкреслюють, що антиросійські санкції діють і дають результат. Звичайно, в лавах російської олігархічної еліти немає відважних людей, які наважилися б відкрито кинути виклик Путіну і його політиці. Але тут явне протистояння ідей та інтересів. За іронією долі Сполучені Штати створили нове поле для конкуренції в країні, де Володимир Путін давно вже прагне придушити її. А зрештою, конкуренція – це єдине, що може змінити авторитарний режим, який існує в Росії.

Карина Орлова

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...