banner banner banner banner banner

Загроза дефолту: Чи сильно нам потрібна співпраця з МВФ?

Загроза дефолту: Чи сильно нам потрібна співпраця з МВФ?
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Українське суспільство намагаються заплутати двома примітивними дискурсами: з одного боку - "модель Чаушеску" і заклики віддавати борги до останнього українця, а з іншого – "пропозиції" просто не віддавати борги кредиторам, мовляв, не збідніють. Інтелектуальний потенціал дискусії знижено до рівня плінтуса, чому сприяє і застосування ледь не ненормативної лексики. Сама дискусія націлена на дві основні фокус-групи. Перша – це, умовно кажучи, електорат партії відомого "офшорного співака", у якого заряд критичного мислення знижено до рівня випускників вищої партійної школи часів СРСР, тільки в останніх була обмеженість марксизму-ленінізму, а в нинішніх – тунельне мислення в руслі "вульгарного лібертаріанства". Ця соціальна група в логіці свого мислення чимось нагадує найпотаємніші куточки романів маркіза де Сада. Для них, чим болючіше, тим краще, вони, як "наркомани болю", вимагають від зовнішніх кредиторів і МВФ: "Ми хочемо, щоб ти нас поламав… ламай нас". Високі тарифи? Ні, вони "ринкові", потрібно ще підвищувати… Нема грошей віддавати кредити – скоротити соціалку, пенсії та погасити. Пенсійний фонд – ліквідувати разом з пенсіями. Високі бонуси Коболєву і Вітренку – все правильно, заслужили. І так далі в тому ж дусі. Хоча якщо їх запитати: щоб ви робили у разі втрати роботи, коли виплата за кредитом поставила на межу голодної смерті ваших рідних, більшість би з прихильників "вульгарного лібертаріанства" тут же б заговорила про соціальну справедливість…

Новини за темою

Друга група, яка виступає за "дефолт без умов і контрибуцій", також намагається догодити смакам частини електорату, який хоче все "взяти і поділити".

А де в цій дискусії інтереси країни, економіки, населення? Про такі "дрібниці" просто забули. Акцент робить на кліпову свідомість значної маси людей, не здатної на формування цілісних причинно-наслідкових зв'язків. Простими словами – розрахунок на коротку історичну пам'ять, коли реакція людей обмежується "спалах зліва, спалах праворуч".

Ось кілька характерних "ходів конем". Постійно тиражуються такі негативні приклади дефолту і виходу з країни МВФ, як Аргентина і РФ. Тут є доречними фотки вуличних заворушень, як правило, в Аргентині та інших латиноамериканських країнах. Або такий "меседж" - якщо МВФ відмовиться з нами співпрацювати, нас чекає обвал гривні, інфляція і закриття ринків капіталу, всі інвестори відмовляться вкладати в нас гроші.

Reuters

А тепер "включаємо" логіку. Найнижчі показники прямих іноземних інвестицій спостерігалися у нас на тлі співробітництва з МВФ, а найвищі (з нульових років до 2008-го) – якраз тоді, коли Україна відмовилася співпрацювати з фондом, що втім цілком зрозуміло: для будь-якого розсудливого інвестора співробітництво тієї чи іншої країни з МВФ – це ознака того, що ця економіка інфікована кризою, вона токсична і до неї краще не наближатися. Це своєрідний "дзвіночок прокаженого". Тут, звичайно, можна було впасти в зворотну єресь і прийти до помилкового висновку, що для припливу ПІІ потрібно "всього лише" відмовитися від МВФ. Ні, це просто чергове підтвердження того факту, що інвестиційні рішення ухвалюються виходячи з кон'юнктури конкретного ринку і наявності в ньому точок зростання і зручних вікон входу для інвестицій. Ось для кого меморандум співпраці з фондом дійсно важливий, так це для портфельних інвесторів, які дають у борг, але зараз, на фоні кризи, відтік спекулятивного капіталу з ринків, що розвиваються, вже склав майже 90 млрд дол. І цей процес триває. Простими словами, зараз інвестори будуть вкладати гроші в "тихі гавані" і консервативні фінансові інструменти, як-от казначейські облігації США або банківські метали, а зовсім не в борги таких країн, як Україна. Та меморандум з МВФ нічого не змінить у цій новій спекулятивній парадигмі: коли спекулянтам було вигідно, вони вкладали гроші в наші ОВДП в 2019-му році, аж гай гуде. І зауважте, торік при новій владі у нас вже не було чинної програми співпраці з МВФ….

Новини за темою

Йдемо далі. Згадуємо 2014-2015 роки, девальвацію гривні (чотириразове знецінення) та інфляцію (70% за два роки). І все це, зауважте, на тлі найтіснішого співробітництва з фондом. Тема впливу війни на економіку в той період заслуговує окремої моделі оцінки і відповіді на питання, які амортизатори тоді були би більш ефективними. Але факт залишається фактом: якщо б не "очищення" банківської системи, яка коштувала для економіки 36% ВВП, то і не було б таких катастрофічних наслідків у вигляді гіперінфляції і девальвації, а те саме "очищення" було однією з головних вимог фонду. І що ми отримали на виході: 60% банківської системи сконцентровано в кількох державних банках, 50% активів банків є непрацюючими, тобто проблемними. Отже, якщо у таких показників, як курс та інфляція, і є взаємозв'язок з фактом співпраці з МВФ, то вже очевидно не такий, як нам намагаються представити.

Сам формат співпраці з МВФ для нас вже давно вийшов за межі необхідності отримання екстреної фінансової допомоги і трансформувався в токсичні для економіки і суспільства форми. І тут не варто демонізувати фонд, він грає, як може, і за власною партитурою. Його теж можна зрозуміти: він втомився від недоговороздатності і хронічного злодійства наших "еліт", але це зовсім не означає, що він при цьому сприятиме зростанню української економіки. Його мета – повернення взятих нами боргів і занурення соціальної системи в формалін довгострокової апатії населення, без майданів та інших катаклізмів. І для цього він буде домовлятися хоч з "чортом лисим" у Києві.

Діалектика співпраці з фондом для нас досить проста: спочатку системна криза, потім наше прохання про допомогу в обмін на "стиснення" економіки, бюджету, соціальної системи, при цьому гроші виділяються Україні лише в тих пропорціях, які необхідні для повернення старих боргів, на розвиток економіки практично нічого не залишається. Як подарунок з панського плеча, нам можуть дозволити у кращому випадку 2-3 млрд дол. спрямувати на покриття бюджетного дефіциту. Це призводить до "казусу Яценюка", коли Україна в 2014-му віддала кредиторам 14 млрд дол. в умовах війни і при цьому отримала від донорів близько 11-12 млрд, і повністю оголила резерви НБУ до критичного рівня. Недбалість, яка межує з політичним злочином. У результаті вже в 2015-му наша залежність від МВФ стала абсолютною, і тоді дійсно актуальним став девіз "транш або смерть" (навіть у противників МВФ).

Та ж парадигма нав'язується нам і зараз: ми повинні будемо "спустити" на повернення боргів майже всі резерви НБУ, мимохідь використовуючи монетарний потенціал Нацбанку для емісії гривні під погашення ОВДП, а фонд при цьому буде "заливати" нам у рот по чайній ложці свої транші, як дитині, зв'язаній рушником і з роторозширювачем. Мимохідь вимагаючи продати землю та державні активи, адже земля в умовах нинішньої кризи буде віддаватися бідному населенням за ціною імпортного "фена"…

На цю мить існує кілька базових сценаріїв: дефолт (за ініціативою кредитора або позичальника), технічний дефолт (тимчасове невиконання зобов'язань), реструктуризація боргів. Останній варіант, до речі, приймається в інтересах як країни-боржника, так і її кредиторів. Реструктуризація – це бажання віддати борг, але не на шкоду економіці і не за рахунок остаточного руйнування соціальної системи країни. Реструктуризація - це і захист інтересів кредиторів, які отримають необхідне, але пізніше, адже інакше держава може збанкрутувати, і тоді вже ніхто не зможе розраховувати навіть на часткове погашення боргу. Для реструктуризації склалися майже ідеальні умови: світові фінансові ринки пірнають у зону нульових, а в деяких випадках і від'ємних процентних ставок, і випуск гарантованих урядом нових зобов'язань з позитивною прибутковістю буде користуватися попитом на ринку. Нам потрібна реструктуризація як внутрішніх, так і зовнішніх боргів, що дозволить сформувати національний резервний антикризовий фонд в обсязі до 250 млрд грн. У нинішніх умовах у НБУ є два варіанти дій: збільшення облікової ставки та уповільнення витрачання резервів з остаточним умертвінням економіки або зниження облікової ставки і витрачання резервів на підтримку курсу національної валюти. Нам потрібен другий варіант, але в такому разі "Болівар не витримає двох", тобто золото-валютні резерви не витримають одночасно і валютні інтервенції, і погашення боргів. Окрім того, ресурс планової емісії НБУ потрібно направляти не на погашення внутрішніх боргів за ОВДП (а іншого джерела погашення в умовах бюджетного дефіциту і нульових нових аукціонів з розміщення облігацій ніби і немає), а на фінансування бюджетного дефіциту за умови його збільшення з 2% до 4%. Цільова емісія в межах 100 млрд грн не спричинить шокового інфляційного впливу на фінансову систему.

З відкритих джерел

За зразок можна взяти реструктуризацію внутрішніх і зовнішніх боргів, яку Україна провела в 1998-му році, коли за зовнішніми боргами було випущено нові єврооблігації, а за внутрішніми – конверсійні облігації з терміном обігу 36-66 місяців і плавальною ставкою купона, яка визначалася виходячи з прибутковості 6-місячних ОВДП та облікової ставки НБУ.

Нинішня реструктуризація могла б проходити в Україні у форматі "10/10" за внутрішніми боргами і "20/20" за зовнішніми: відстрочка на 10 років внутрішнього боргу з погашенням його починаючи з 10-го по 20-й і відстрочка на 20 років за зовнішнім боргом з погашенням його з 20-го по 40-й рік. Процентна ставка за внутрішніми боргами може бути прив'язана або до споживчої інфляції, або до облікової ставки НБУ, а за зовнішніми - на ставці LIBOR+2%, тобто йдеться про плавальні ставки, а не фіксовані.

Що стосується теми дефолту, то в цьому випадку ми свій шанс втратили в 2014-му під час війни на Донбасі й анексії Криму, завдяки уряду Яценюка і персонально міністру фінансів Яресько, яка раптово "виринула" на Майдані з інвестиційних фондів. Але навіть враховуючи токсичність дефолту, не варто повністю покладатися на думки прихильників погашення боргу за будь-яку ціну. Порівняння з Аргентиною очевидно не на часі, бо ця країна, не дивлячись на дефолти, володіє розвиненим індустріальним комплексом, сектором послуг, якісною системою освіти і входить до 20-ки найбільших країн світу з ВВП понад 500 млрд дол. і населенням, як у нас (40 млн ос.), тобто більш ніж утричі випереджаючи "бездефолтну" Україну за економічними параметрами. Як казав один економіст, є чотири типи країн: розвинуті, які розвиваються, Японія й Аргентина.

Та й РФ, яка допустила дефолт у 1998-му році змогла увійти до групи країн з інвестиційним кредитним рейтингом, а "бездефолтна Україна" і далі перебуває в "сміттєвому кошику". І про досвід Ісландії забувати не варто, хоч там була дуже специфічна історія. Хай там як, загроза дефолту і єдність нації в небажанні йти на повідку у фінансових спекулянтів часто призводить до більш кращих для країни умов реструктуризації. Загроза дефолту тут – як примус кредитора до відстрочення за виплатою зобов'язань на потрібних для держави параметрах.

Реструктуризація боргів для України – це своєрідна "теорема Зеленського", яку президент має довести і зробити аксіомою. Це не завдання Шмигаля або Разумкова, це персональна ноша глави держави. Людина реалізує себе у виборі між добром і злом, а президент повинен визначити, що для нього важливіше: направити всі ресурси на порятунок людей або віддавати борги "до останнього українця". Ми чекаємо на Ваш вибір, пане президенте!

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>