banner banner banner

Заборонені та підцензурні: 5 книг, про які не слід забувати

Усі герої цих книжок свого часу були або заборонені, або перебували під негласною цензурою. Один з них навіть потрапив до видання "нецензурних" текстів, будучи дисидентом радянського часу. Решта – одіозні особистості, які були під забороною тільки тому, що жили і працювали для України та її майбутнього.

Заборонені та підцензурні: 5 книг, про які не слід забувати
З відкритих джерел

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

Усі герої цих книжок свого часу були або заборонені, або перебували під негласною цензурою. Один з них навіть потрапив до видання "нецензурних" текстів, будучи дисидентом радянського часу. Решта – одіозні особистості, які були під забороною тільки тому, що жили і працювали для України та її майбутнього.

Ігор Стамбол, Світлана Кучеренко. Іван та Юрій Липи. – Х.: Фоліо

З відкритих джерел

У цій книзі – про батька і сина, які стали символами українства ще від початку ХХ століття. Іван Липа – один із засновників (разом з Миколою Міхновським) Братства тарасівців, яке постало на могилі Шевченка, маючи головний осередок у Харкові 1900-х років, відомий письменник і редактор. Також автор малознаного щоденника, який починається розділом "Як я став українцем". Його син, відомий поет і лікар, провідний діяч ОУН, який загинув жахливою смертю від рук НКВД. Видання, підготовлене одеськими істориками в рік подвійного ювілею батька і сина, українських письменників-лікарів Івана Львовича Липи (1865-1923) та Юрія Івановича Липи (1900-1944), містить нові факти громадської, політичної, літературної та культурної діяльності батька і сина, знайдені в документах, творах, листах і спогадах Лип та їхніх сучасників. Оглядаючись на своє життя, І. Липа писав: "...Якби довелося наново вибирати шлях, то тільки цей і взяв би". Який саме? "...Лишень неслушно робитиме той, хто мені тільки малі завдання в життю поставить", - переконував Ю. Липа, шукаючи своє призначення.

Павло Скоропадський. Спомини: кінець 1917 – грудень 1918 року. – К.: Темпора

З відкритих джерел

Уперше переклад відомих споминів Павла Скоропадського виконано з оригінального авторського тексту та без редакційних правок, зроблених у попередніх виданнях. Читач також має змогу ознайомитися з досі невідомими авторськими додатками до споминів та раніше не публікованими частинами мемуарів гетьмана "Моє дитинство на Україні" в перекладі упорядників. Також у фотододатку вперше публікують архівні матеріали та фотографії. Загалом феноменальність цієї книги полягає в аналізі "неочікуваного" моменту в житті її автора. На самому початку історії, коли тривав четвертий рік світової війни, генерал-лейтенант російської імператорської армії ще навіть не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави. Революційні зрушення були розраховані на знесення "всього світу", натомість саме Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу будівництва. Звісно, усе завершилося не так, як гадалося, але дещо зі спадщини гетьмана залишилося навіки, наприклад Українська академія наук чи український флот. Але найголовніше в цих спогадах про буремні роки революції та громадянської війни, мабуть, була особиста драма Скоропадського, який, за влучними словами В’ячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом.

Микола Посівнич. Степан Бандера. Історія нескорених. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля

З відкритих джерел

Ця книга — життєпис лідера ОУН без штучно створених міфів. Справді, Степан Бандера – хто він в українській історії повстанського руху, а також на думку істориків? Герой? Зрадник? Символ? Дискусії навколо цієї яскравої та суперечливої особистості не вщухатимуть ще довго. Що ж робить цього не дуже високого і зовсім не кремезного чоловіка символом, прапором, ім’ям? Чому з одних трибун його називають ворогом, а з інших — Провідником і героєм? Щоб зрозуміти це, варто почати з подолання стереотипів, які утвердилися в суспільстві. Базуючись на архівних документах, цікавих і невідомих широкому загалу матеріалах, автор розповідає про життєпис лідера ОУН без штучно створених міфів: які погляди він мав, якими ідеалами керувався і, зрештою, якою він був людиною.

Юрій Шевельов. Триптих про призначення України. — Х.: Права людини

З відкритих джерел

У книжці зібрано під однією обкладинкою три есеї Юрія Шевельова, в яких він постає як непересічний політичний мислитель: "Москва, Маросєйка" (1954), "Над озером. Баварія" (1948) та "Четвертий Харків" (1948). Хоча з часу появи найпізнішого з них уже минуло далеко понад півсторіччя, ці тексти зберігають актуальність і для України сьогоденної, що й надалі борсається в пошуках свого призначення. Як особистість, Шевельов завжди був одинаком, мало на кого схожим. Посилаючись на своїх учителів на кшталт академіка Білецького, він тим не менше був послідовним винищувачем ідеологічних догм у літературознавстві, суперечливість маючи за особливу атмосферу власної творчості. Бути "нічиїм" навіть на еміграції, не співати в унісон і не писати за вказівкою нового, нині "націоналістичного" начальства – з такими бажаннями можна опинитися дуже далеко. Так, за особливо невдячними ораторами (навіть в "американській" зоні поділеної повоєнної Європи) пильнували агенти СМЕРШу, викрадаючи і спроваджуючи до Сибіру деяких з них. Тож, з одного боку, благословення еміграції (навіть вимушеної) – у тому, що саме вона надає ідеальні умови для творчого усамітнення. З іншого - для того її різновиду, про який писав Рільке (мовляв, тільки залишившись наодинці зі своїми думками, пізнаєш їхню вартість), Шевельов прийшов після бурхливого проживання в еміграційній Європі, де й було написано твори збірки. Ескіз обкладинки якої виконав харківський художник Валерій Бондар. 

Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов. Історія життя і боротьби Василя Стуса. – Х.: Фабула

З відкритих джерел

Герой цього роману все життя мріяв перестати бути забороненим на Батьківщині. А проте відмовився бути "дозволеним". "За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину", — писав він у записах "З таборового зошита". Тож поет волів краще залишитися "забороненим", ніж зрадити свої принципи, і навіть за незалежного часу вийшла збірка "Нецензурний Стус". Натомість за сюжетом цього роману колишній аспірантці, яка працювала над дисертацією про життя і творчість видатного поета Василя Стуса, а нині за волею обставин стала медсестрою, запропонували доглядати жінку, котра помирала від тяжкої хвороби. Як виявилося, тяжкохвора в минулому була полковником КДБ і багато разів зустрічалася зі Стусом, особливо в останні дні його життя. "- Вони хотіли його смерті, а я — ні. Я над усе прагнула, щоб він жив, — повільно проказала Віра Іванівна, дивлячись кудись повз мене. "Ну ж бо продовжуй", — підганяла я подумки стару. Відчула, що необхідно поставити одне влучне запитання, яке змусить Віру Іванівну довіритися мені". Загалом у романі змальовано життя поета на його рідній Донеччині, в оточенні друзів, педагогів і літераторів, і в концтаборі, де тримали в’язнів совісті, ставлячи їм у провину їхні переконання.

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>