Європа гниє з голови
Фото з відкритих джерел

The Guardian

Сайт британської газети

Оригінал на сторінці The Guardian

Найбільшу небезпеку для Європи становить навіть не Брекзит і не "хвиля популізму", що накрила континент. Найбільше пригнічує те, що сьогодні європейці, схоже, не хочуть навіть намагатися зрозуміти одне одного, долаючи національні та культурні кордони. Нехтування власними сусідами або навіть прагнення кинути їм виклик стали новою нормою, в той час як країни все більше занурюються у внутрішні справи.

За останні кілька тижнів мені довелося побувати в низці європейських столиць. З цієї поїздки я винесла розуміння того, що зараз в Європі триває дроблення загальноєвропейської картини світу, хоча багато питань сучасності, починаючи з глобалізації та закінчуючи міграцією, загалом хвилюють усіх мешканців континенту. У всьому цьому відчувається якийсь трагізм, особливо напередодні сторіччя перемир'я 1918 року. Здається, психологічний розкол на континенті не скорочується, а стає тільки глибше, адже всього через сім місяців на нас чекають важливі вибори в Європейський парламент.

Мова не тільки про тертя між популістськими і непопулістськими урядами. Ми знаємо, що ці два табори протистоять один одному: з одного боку, угорський "неліберальний демократ" Віктор Орбан (Viktor Orbán), націоналістичне керівництво Польщі, харизматичний лідер італійських правих Маттео Сальвини (Matteo Salvini); з іншого боку, французький президент Еммануель Макрон (Emmanuel Macron), Ангела Меркель (Angela Merkel) в Німеччині та прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте (Mark Rutte). Саме за такого балансу сил відбудеться виборче зіткнення 2019 року. Однак значно менше досліджено питання про те, як ідея європейського "демосу" чи загальної території, про що мріяли творці ЄС, поступово здає свої позиції на низовому рівні – зникає зі свідомості простих людей.

Зрозуміло, вся політика неминуче має локальний характер. А вражаюча волатильність національних політик на континенті свідчить про те, як складно встежити за тим, що відбувається в власній країні – не кажучи вже про спроби уявити собі повну картину того, що відбувається десь в іншому місці. Є стільки новин, скільки люди в змозі споживати, і ті, що є, нерідко зображують події через національну призму: соціальні мережі мають потенціал об'єднувати людей по всьому світу, але сьогодні ми все більше переконуємося в тому, що алгоритми пошуку в інтернеті швидше заохочують упереджене сприйняття, ніж відкривають свідомості доступ до розмаїття поглядів і сприйняттів. Європейська тканина, зшита з клаптиків окремих політичних культур і національної пам'яті різних країн, можливо, ще більше схильна до цього ефекту технологій, що поляризує, аніж, скажімо, Сполучені Штати.

Це правда, що ті, що подорожують з Таллінна в Берлін або з Відня в Белград, знають, що мовні бар'єри вже не такі, якими були раніше: поширення англійської подарувало Європі універсальну мову, особливо це помітно серед представників молодших поколінь.

Єдиний ринок, вільне пересування і студентська програма "Еразмус" (Erasmus) допомогли мільйонам людей краще дізнатися одне про одного і подолати культурні кордони. Але ці тенденції до взаємодії ризикують бути витіснені політичною риторикою, націленою на те, щоб формувати у громадян дедалі відмінніші національні менталітети.

Кілька тижнів тому, під час присвячених Європі дебатів у віденському Бургтеатрі, я вказала на те, що союз австрійського міністра закордонних справ Карін Кнайсль (Karin Kneissl) з украй правою Австрійською партією свободи втілює собою саме ту небезпеку, з якою сьогодні стикається Європа: це прагнення діяти самостійно і небезпека демократичного регресу, що настає тоді, коли до влади приходять ксенофобські націоналістичні партії. Кнайсль, яка брала участь у дискусії, відповіла критикою на адресу Франції – за те, що та не змогла сумлінно виконати свої обов'язки щодо участі в нарадах Євросоюзу; іншими словами, вона напала на країну, де я народилася, замість того, щоб відповісти на конкретне питання. Зрозуміло, політики, які мають зв'язки з нативістськими партіями, ніколи не забудуть пояснити позицію людини її походженням або паспортом. Тим не менш для мене було шоком, що урядовий міністр, чия країна нині очолює Європейську раду, прагне дискваліфікувати чийсь погляд, посилаючись на ідентичність або місце народження цієї людини.

Ще більш тривожне явище спостерігається сьогодні в Італії, чиє керівництво стрімко повертає країну до певної подоби неофашизму (заступник прем'єр-міністра Італії Сальвіні любить цитувати Муссоліні). Відхилення Італії від загального курсу не тільки ставить у тупик Євросоюз як організацію, але й створює основу для зростаючого народного обурення, спрямованого проти інших європейців. Прийшовши до влади за допомогою пропаганди стигми африканських і мусульманських мігрантів, "Ліга" Сальвіні тепер знайшла собі новий об'єкт нападок: це французька і німецька опозиція італійському проектові бюджету.

Спливають історичні образи, які вважалися давно забутими. Створена Брекзитом дилема навряд чи є головним предметом щоденних турбот жителів континентальної Європи, але що справді помітно, то це те, як риторика деяких британських політиків починає приписувати французам "повсякчасне" прагнення створювати британцям якомога більше труднощів у їхніх переговорах з Євросоюзом. Тим часом у Польщі вже нікого не дивують антинімецькі випади, характерні для наративу правлячої націоналістичної партії – у комплекті з новими закликами до репарацій за результатами Другої світової війни. Мабуть, наївно вважати, що жодна з європейських міжурядових чвар не доходить до простих обивателів.

Народний гнів, який зараз підживлюють популісти, здається, навмисно спрямовується на все більше мішеней, тим самим розчищається шлях до того, що можна позначити як європейську психологічну "громадянську війну". Подивіться на хронологію останніх років: перші популісти накинулися з критикою на єдину валюту і відповідну політику (із цього 2012 року виросла "Альтернатива для Німеччини"); потім об'єктом нападок стали мігранти (криза біженців в 2015 році була дуже доречною для радикалів).

Тепер ми, здається, вступаємо в фазу, коли європейців заохочують звернутися одне проти одного – залежно від їхньої національності. Вкрай праві партії Італії і Австрії можуть збігатися в поглядах щодо багатьох європейських проблем, але це не завадило цим двом країнам нещодавно відновити стару суперечку навколо Південного Тіролю. Парадокс, зрозуміло, полягає в те, що з кінця холодної війни європейці не стикалися з таким комплектом загальних проблем: агресивна позиція Росії, нехтування Трампа альянсами, зміна клімату, міграція, нерегульована глобалізація, вплив технологічної революції і що там іще. Долі п'ятисот мільйонів осіб, що живуть в блоці, який у 1991 році проголосив появу "громадянства ЄС", можливо, ніколи ще не перепліталися так тісно.

Але обговорення цих проблем в набагато більшій мірі проходить в рамках національних держав, ніж у міжкультурному або міжрегіональному просторі. Залишається сподіватися, що вибори в Європейський парламент наступного року запустять загальноконтинентальну дискусію, але ймовірність цього досить мала. В одному аналізі, нещодавно опублікованому дослідницьким центром Карнегі в Брюсселі, звучить попередження про те, що, створюючи атмосферу страху, популістські партії підживлюють "ксенофобію щодо інших європейців", а не тільки до людей, які прибувають сюди здалеку. При цьому у нас немає широко використовуваної європейської громадської медійної організації, яка могла би допомогти налагоджувати мости між світоглядами людей.

Європейський проект був створений не тільки для забезпечення миру між національними державами, але й для того, щоб бути протиотрутою проти ворожості та непорозумінь, які можуть спалахувати між європейськими народами, а також проти повного невігластва: ми повинні знати, що і чому турбує наших сусідів. У своїй книзі "Європа: історія" (Europe: A History) Норман Девіс (Norman Davies) зазначає, що після трансформацій 1989 року (в наступному році ми відзначаємо 30-річчя цих подій) "відкрилися кордони, а з ними і свідомість людей". Настав час подбати про те, щоб європейці не втратили отримані ними горизонти свідомості.

Наталі Нугайред

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів