banner banner banner banner

Якими будуть відносини Росії та України після коронавірусної епідемії?

Що довше триває епідемія і карантин, то сильнішим буде удар по економіці – і Росії, і України. На тлі апокаліптичних прогнозів економістів колишні зовнішньополітичні пріоритети може бути переглянуто

Якими будуть відносини Росії та України після коронавірусної епідемії?
соцсети

Що довше триває епідемія і карантин, то сильнішим буде удар по економіці – і Росії, і України. На тлі апокаліптичних прогнозів економістів колишні зовнішньополітичні пріоритети може бути переглянуто

Оригінал на сайті Московського центру Карнегі 

Епідемія коронавірусу змішала всі карти в і без того заплутаних відносинах Росії та України – кордони закриті, переговори поставлені на паузу або ведуться в незвичному форматі відеоконференцій. Вже зрозуміло, що прорив у донбаському врегулюванні, на який були боязкі надії у 2020 році, скасовується, а подальша траєкторія і конфлікту, і відносин у цілому буде залежати насамперед від того, в якому соціально-економічному стані дві країни вийдуть з епідемії.

Донбаська пауза

Для української влади виникла епідемія фактично запобігла пов'язаній з донбаським врегулюванням політичній кризі, що назрівала. Глава Офісу президента Андрій Єрмак, ослаблений корупційним скандалом навколо його брата, опинився під ударом через угоду, підписану в Мінську з російським візаві Дмитром Козаком. Спроба створити консультативну раду з участю представників "ЛНР" і "ДНР" загрожувала протестами в Києві, але на тлі спалаху захворювання і карантину донбаський порядок денний відійшов на другий план.

Переведення переговорів у дистанційний режим, без неформальних зустрічей і кулуарних домовленостей, різко знизив їх ефективність. Російська сторона незадоволена тим, що Єрмак, опинившись під тиском, став виправдовуватися і відмовлятися від досягнутих домовленостей, і вимагає більшої прозорості в роботі тристоронньої групи.

Новини за темою

Запланований на Великдень великий обмін полоненими насправді мав досить скромні масштаби і навряд чи може вважатися проривом. Обстріли у Донбасі не припиняються, а сторони активно додають коронавірус до порядку денного інформаційної війни. Дійшло до того, що "Роскомнагляд" вперше заблокував український урядовий сайт за публікацію про приховування випадків Covid-19 на непідконтрольній Києву частині Донбасу.

Фактично весь запланований на 2020 рік прорив у мирному врегулюванні виявився зірваним. Анонсоване Україною проведення місцевих виборів у жовтні по всій країні, зокрема донбаський анклав, явно не відбудеться (та й самі вибори можуть бути перенесені). Опозиція заблокувала своїми "червоними лініями" можливість поступок Росії. Кремль, своєю чергою, констатує недоговороздатність київської влади і не поспішає пом'якшувати позиції.

Продовження карантину відтерміновує на невизначений час нову зустріч в "нормандському форматі", та й виходити на неї сторонам, по суті, не з чим. Не маючи можливості і волі вирішити ключові політичні питання, Київ і Москва, схоже, до кінця 2020 року обмежаться точковими завданнями – новим обміном, обмеженим розведенням військ тощо.

Але що довше триває епідемія і карантин, то сильнішим буде удар по економіці – і Росії, і України. На тлі апокаліптичних прогнозів економістів колишні зовнішньополітичні пріоритети може бути переглянуто.

Москва й олігархи

Росія продовжує робити символічні жести на адресу непідконтрольної Україні частині Донбасу. Після запровадження обмеження на в'їзд до РФ іноземців для жителів "ЛНР" і "ДНР" на деякий час зробили виняток. Держдума скасувала держмито під час оформлення російського паспорта "спрощеними громадянами" з Донбасу. Втім незабаром епідемія призупинила саму процедуру видання паспортів.

Однак економічна криза і спад на ринку енергоносіїв можуть зробити "ЛНР" і "ДНР" занадто дорогим задоволенням для Кремля. Свою роль тут можуть зіграти не тільки безпосередні витрати на їх утримання, а й міжнародні санкції, велику частину яких запроваджено через конфлікт на сході України. Зрозуміло, геополітичний престиж в очах Кремля завжди переважував економічні міркування, але якщо розмах рецесії досягне критичних позначок, то готовність Росії до компромісу неминуче збільшиться.

Деякі сигнали про більшу відкритість російської сторони вже з'явилися. Москва скасувала санкції з партнера олігарха Ріната Ахметова і Вадима Новинського та іншого металургійного магната, Андрія Кисельова.

Схоже, в Кремлі шукають нових партнерів і нові підходи до київської влади.

Не варто забувати і про Коломойського, відносини якого із Зеленським остаточно зіпсувалися. Через проблеми з американським правосуддям олігарх дедалі охочіше приміряє на себе образ антизахідного опозиціонера. Складно уявити, що Кремль може розглядати Коломойського як партнера, але як ще один важіль тиску на українську владу – цілком.

У Києві дуже розраховують, що економічна криза пом'якшить позиції Росії. Глава нового Міністерства у справах реінтеграції Олексій Резніков у своєму інтерв'ю говорив: "Росія вливає великі суми грошей на підтримку окупованих територій, на виплату зарплати, забезпечення роботи держапарату, на армію, яка там присутня. А для їхніх [російських] громадян це прийнятно? Зараз вистачає "подушки", що буде далі? Все буде змінюватися, і дуже швидко, і у нас може з'явитися вікно можливостей".

Такі надії, що який-небудь зовнішній фактор несподівано змінить ситуацію на їхню користь, типові для імпровізаційної тактики команди Зеленського. Там охоче вірять у рятівне диво: дихнув Господь - і вони розсипалися. При цьому за дужками залишається питання, який запас міцності у самої України і чи зможе її економіка, де спад почався ще до епідемії, показати кращі результати в таких перегонах на виживання.

Вибір Зеленського

Поєднання похмурих економічних перспектив з привидом капітуляції щодо Донбасу грає на руку націонал-патріотичній опозиції. Колишній глава МЗС України за Порошенка Павло Клімкін вже попереджає, що пандемія несе хаос і, навпаки, розв'язує руки Кремлю щодо ослаблених сусідів.

Епідемія посилює невпевненість і катастрофічні настрої в українському суспільстві (68% українців вважають, що становище в країні погіршиться), що вже позначається на головному активі Зеленського – його популярності. Президентський рейтинг впав з 74% восени 2019 року до 44% в цьому квітні. Кількість прихильників партії Порошенка, навпаки, збільшується. Її рейтинг виріс майже вдвічі.

Тактика вичікування, яку поки може дозволити собі Кремль, для Зеленського – недозволена розкіш. Втрачаючи підтримку навіть у лавах власної партії, президент змушений лавірувати і вдаватися до ситуативних союзів з націонал-патріотичним табором (наприклад, під час голосування за ключову реформу ринку землі), то з проросійською опозицією (під час кадрових призначень генпрокурора і нових міністрів). Він прагне зберегти центристське ядро своїх виборців, але знайти універсальний варіант, що задовольнятиме всіх, стає дедалі складніше.

Кадрова криза підштовхує Зеленського ухвалювати химерні рішення. Його ідея призначити Міхеїла Саакашвілі віце-прем'єром з реформ так і не реалізувалася, але можна не сумніватися, що можливість такого призначення не додала довіри українському президенту в Кремлі.

Новини за темою

До того ж замість довгої гри Зеленський сам ставить перед собою свідомо нездійсненні терміни: розв'язати донбаське питання за рік, "до виборів" тощо. У своїй риториці він не враховує ані реальний стан переговорів, ані співвідношення сил. Цілісна і несуперечлива стратегія у нього за цей час так і не з'явилася.

Рік тому Зеленський переміг з обіцянкою миру, але тепер впритул зіткнувся із загрозою того, що не зможе її виконати. Він переоцінив готовність українського суспільства до компромісів: пасивна більшість, голосами якої Зеленський був обраний, чекає негайних результатів, активні 25% жадають його провалу. Ідея миру за будь-яку ціну непопулярна навіть у проросійському Донбасі, але і продовження війни українці не хочуть.

Завищені очікування обертаються хвилею розчарувань – типова українська історія. Вибір у Зеленського невеликий: прийняття російських умов призведе до масштабної кризи, яка може коштувати йому влади, замороження конфлікту позбавить Україну підтримки європейських союзників. Залишається лише підтримувати статус-кво, сподіваючись, що в мінливому світі для України відкриється вікно можливостей.

Костянтин Скоркін

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Інші матеріали Карнегі:

Плюс кредит. Мінус більшість. У що обійшовся Зеленському новий транш від МВФ.

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>