banner banner banner banner

Яку ціну готовий заплатити Зеленський за мир на Донбасі?

Яку ціну готовий заплатити Зеленський за мир на Донбасі?
president.gov.ua

Оригінал на сайті Foreign Affairs

Український президент Володимир Зеленський на своєму посту зробив ставку на припинення війни з проросійськими бойовиками на Донбасі на сході країни, прагнучи здійснити свої плани так, щоб Україна не розпалася на частини, а Росія утрималася від подальшого втручання. Зробити це буде вкрай складно.

За умовами мінської угоди, в якій викладено міжнародно визнаний механізм врегулювання конфлікту, розв'язання цієї проблеми зі збереженням суверенітету України й відновленням її територіальної цілісності майже неможливе.

Конфлікт на Донбасі, що триває шість років, забрав життя 13 з гаком тисяч осіб. Понад півтора мільйона покинули насиджені місця і опинилися з-поміж переміщених осіб. Український уряд погодився на умови мінських угод наприкінці 2014 і початку 2015 року, коли бойові дії були в самому розпалі, а він відчував колосальний тиск і хотів зупинити війну.

За умовами угод, дві самопроголошені сепаратистські республіки Донбасу отримують гарантований Конституцією "особливий статус", що передбачає надання їм автономії в складі України. У такий спосіб ці території закріплюють свій стан окремих від решти регіонів країни.

Ба більше, угодою передбачається проведення місцевих виборів в цих самопроголошених республіках, причому до того, як центральний уряд відновить свій контроль над східним кордоном України з Росією.

Проведення виборів без відновлення українського контролю над кордоном і без виведення російських військ дозволить бойовикам у владі залякувати виборців і фальсифікувати результати голосування. Навіть більше, Росія зможе зберегти свою військову присутність у цьому регіоні, наглядаючи за виборами, в результаті яких вона явно зацікавлена.

Новини за темою

А якщо сепаратистські регіони отримають унікальні повноваження, це посилить розбіжності всередині країни і може ще більше розколоти і без того крихку політичну згоду. Наявні в Україні ворожі сили, віддані агресивному сусіду, зможуть і надалі використовувати ці розбіжності у своїх інтересах, підриваючи суверенітет країни і перешкоджаючи будівництву сучасної ліберальної держави.

Зеленський спробував запобігти такому результату подій, запропонувавши власний законопроект про децентралізацію. Згідно з його планом, Донбас повинен згодом отримати більше самостійності у веденні місцевих справ. Це питання мовної політики, освіти, правопорядку. Але зробити це пропонується лише в межах загальної децентралізації влади в масштабах всієї країни.

Отже, регіон отримає певні права на місцеву автономію, але не більше, ніж будь-яка інша область. А щоб забезпечити бездоганність і чесність виборів, Зеленський зажадав провести їх тільки після того, як Київ відновить контроль над кордоном, а російські війська будуть виведені. На жаль, спроби Зеленського змінити умови мінських угод, щоб вони відбивали ці положення, не мали успіху через непоступливість Москви і безпорадність Заходу.

Новини з "Нормандії"

У грудні 2019 року Зеленський, російський президент Володимир Путін, президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель провели зустріч у Парижі в так званому нормандському форматі  в межах структури, створеної у 2014 році для ведення переговорів про припинення конфлікту в Донбасі.

За підсумками зустрічі була підготовлена спільна декларація, якою викладено кроки щодо деескалації військових дій, включаючи розведення військ на лінії зіткнення і всебічний обмін полоненими. Але Зеленський не мав жодних успіхів у справі політичного врегулювання після завершення конфлікту.

Путін продовжував наполягати на умовах мінських угод, а Макрон і Меркель не підтримали Зеленського, який намагався внести зміни до угоди. Спільна декларація підтвердила позицію Росії про те, що мінські угоди в їхньому нинішньому вигляді залишаються "основою роботи "нормандського формату", учасники якого прихильні до їх повного виконання".

Київ не може розраховувати на допомогу західноєвропейських посередників, які віддають перевагу швидкому врегулюванню і незадоволені відсутністю прогресу і повільним рухом вперед. Навіть більше, деякі західні керівники, і насамперед Макрон, сповнені бажання поліпшити відносини з Росією.

Вони не стануть посилювати тиск на Москву, примушуючи її до компромісів. Швидше за все, вони будуть розглядати непохитність України як найбільшу перешкоду на шляху до миру і стануть тиснути на Київ, вимагаючи від нього поступок.

Без малоймовірних драматичних зрушень у глобальній політиці, які б змінили поведінку Путіна і змусили Захід посилити тиск на Москву, Зеленський не може сподіватися на багато на наступній зустрічі "нормандської четвірки", яка попередньо запланована на квітень. У Києва немає важелів впливу і зовнішньої підтримки, щоб домагатися поступок від Москви. У таких обставинах Зеленському доведеться розглянути альтернативи.

Суверенний той, хто вирішує

В українського президента є два загальних варіанти дій. Варіант перший — це велика угода. Вона передбачає всебічне врегулювання відносин з Росією, що виходить поза межі Донбасу і включає інші елементи української кризи, такі як Крим. Інший варіант — це повна відмова від спроб відновити владу Києва над Донбасом. У кожного з цих варіантів є свої переваги і недоліки.

Велика угода виходить за межі конфлікту на Донбасі. Загальна українська криза охоплює широке коло не пов'язаних між собою проблем: це статус Криму, майбутня роль НАТО у Східній Європі й відносини Росії із Заходом в цілому. Всі ці проблеми можна внести до великої угоди.

Якщо Зеленський вибере такий підхід, він зможе запропонувати такий варіант угоди, за умовами якого Київ відмовляється від свого прагнення вступити до НАТО, можливо, отримавши натомість міцніші зв'язки зі США у сфері безпеки. Такий крок допоможе зняти стурбованість Москви щодо геополітичної орієнтації України. У цьому разі Київ запропонує офіційно визнати входження Криму до складу Росії, а Москва повністю піде з Донбасу.

Україна відновить свій контроль над східним кордоном, а Донбас знову увійде до її складу, не отримавши особливого статусу. Захід буде поступово скасовувати антиросійські санкції, а Україні запропонує сприяння у відновленні країни, включаючи найважливіші політичні та економічні реформи. Така велика угода прийде на зміну мінським угодам.

Новини за темою

Можливий і інший варіант. Київ визнає, що в осяжному майбутньому будь-які спроби припинити війну на вигідних для нього умовах виявляться марними. Зміцнивши лінію дотику, яка розділяє власне українські й утримувані сепаратистами території, і зробивши кроки зі зниження інтенсивності бойових дій, Київ по суті справи в односторонньому порядку заморозить конфлікт.

Потім уряд зможе скерувати ресурси в ті райони, які він контролює. Там він зможе зосередитися на розвитку економіки, на зміцненні інститутів влади та на будівництві міцної ліберальної держави.

За такого підходу йому не доведеться розв'язувати складні проблеми, пов'язані з реінтеграцією Донбасу, який віддалився від України за шість років проросійської влади і пережив період радикалізації. Така схема може у підсумку виявитися не постійною, а тимчасовою. У майбутньому, коли умови на сепаратистських територіях і в Україні зміняться, Київ зможе переглянути свої варіанти дій.

Між молотом і ковадлом

В обох варіантів є свої недоліки. Для укладення великої угоди потрібна згода Москви, а це аж ніяк не гарантовано. Києву також знадобиться підтримка європейських партнерів і США. Європейці можуть погодитися на більшу частину, якщо не на всі складові такої угоди, а ось впливові антиросійські сили у США напевно будуть відмовляти Київ від угоди з Москвою, оскільки в ній передбачено відмову від Криму і від вступу в НАТО.

Якщо говорити про другий варіант, що передбачає відмову від Донбасу, то тут позиція Москви не має особливого значення. Теоретично Київ може відмовитися від Донбасу без згоди Росії. Москва буде тиснути на нього, вимагаючи, щоб він і надалі ніс відповідальність за населення сепаратистських регіонів, наприклад, продовжуючи виплачувати пенсії. Вона також буде критикувати Київ за те, що він кинув своїх громадян на напризволяще, але те саме Росія робить і зараз.

Проте обидві стратегії наштовхуються на жорсткий опір з боку націоналістичного крила українського громадянського суспільства. Ця нечисленна, але активна меншість відмовляється жертвувати навіть малою частиною української території і суверенітету, і вона неодноразово доводила, що у змозі згуртовуватися і єдиним фронтом виступати проти тих партій і політиків, які переходять її червоні лінії.

Новини за темою

Як президент країни, чиє незадоволене громадянське суспільство за останні 15 років провело дві революції, Зеленський не може ігнорувати ту обставину, що його політика на Донбасі може викликати обурення у населення. Але налагоджуючи контакт з громадянським суспільством України, щоб переконувати його і отримувати від нього підтримку, президент зможе зміцнити легітимність тієї стратегії, якій він зрештою віддасть перевагу, і тим самим знизить неминучу негативну реакцію націоналістів.

Найкраща помста

Оскільки Росія не проявляє жодної гнучкості, а Захід не бажає втручатися, Україна навряд чи зможе домовитися про прийнятні умови миру, які повною мірою зберігають її суверенітет і територіальну цілісність. Якщо вона поженеться за обома цілями, то може втратити обидві. В цьому разі Київ буде ще більше залежати від Москви і позбудеться можливості контролювати свої східні райони, а Крим і поготів.

Це несправедливо, але така реальність. Зеленський повинен зробити вибір. Оскільки проти нього виступає безліч різних сил, а підтримка закордону дуже слабка, йому потрібно проводити ту стратегію, яка найкраще забезпечить суверенітет України, нехай навіть на шкоду її територіальній цілісності.

Обидва описані вище варіанти дій передбачають, що Україна  певною мірою пожертвує контролем над своєю визнаною світовою спільнотою територією, однак зміцнить суверенітет над тими регіонами, які вона по-справжньому контролює.

Таке зміцнення суверенітету дозволить українському уряду продовжити будівництво сучасної, успішної і ліберальної держави. Тут діє правило, правильне як щодо окремих людей, так і щодо цілих країн: жити добре — це найкраща помста.

Томас Грем, Джозеф Хаберман

Переклад ІноЗМІ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

 

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>