Якщо газ належить народу, то куди йде різниця при підвищенні його ціни?

Якщо газ належить народу, то куди йде різниця при підвищенні його ціни?
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Отже, сталося. Мабуть, наші чиновники в дитинстві не любили котів та/або собак. У всякому разі підвищення ціни на природний газ для населення до болю нагадує відрізання хвоста "потрохи". А може в їх особі країна втратила великих акторів "великих і малих театрів". Те, як в уряді тримали паузу з рішенням про підняття тарифів, гідне шекспірівського "глобуса". Куди там моемівській Джулії Лемберт з її червоною хусткою і паузою, яка підірвала театральний зал. Починаючи з весни, уряд, можна сказати, простояв із цією "червоною хусткою", й ось вона граціозно впала у вигляді "вимушеної постанови". Ніби ще на початку року влада не знала про те, що їм потрібні гроші МВФ, і фонд їх не дасть без підвищення ціни на природний газ. Як у старому грузинському анекдоті: "Вах, як несподівано". Або думали, що газова тема сама розсмокчеться. А вона через дев'ять місяців, як і вагітність, не "розсмокталася". Довелося екстрено "приймати пологи". Ну що ж, маєте "хлопчика". Видався він на славу, здоровенький: зростання на 23,5%, вага - 8,55 тис. грн. за тисячу кубів.

До речі, про МВФ. Фонд обіцяв виділити Україні 3,9 млрд дол. І підвищення ціни на газ є наріжним каменем його вимог. Про боротьбу з корупцією він уже не згадує всує, швидше, просто вторить за звичкою, майже як галча в Простоквашиному: "Хто там, хто там". Ну а в Києві йому також завзято відповідають, мовляв, боремося, вже перемогли вертикальну корупцію, зараз візьмемося за горизонтальну. Якщо треба, перейдемо і до віртуальної. А тепер про цифри: в цьому і наступному році з бюджету буде виділено на комунальні субсидії понад 100 млрд грн, тобто еквівалент 3,6 млрд дол. Виходить непогана система сполучених посудин. Беремо у фонді 3,9 млрд дол. і майже стільки ж "виливаємо" на користь кількох монопольних фінансово-промислових груп з державного бюджету. І це за два роки. А за п'ять?   

Новини за темою

Як це зазвичай буває, будь-яке непопулярне рішення у нас тут же супроводжується черговими "димовухами". Отже, "димовуха" перша. Більше ніяких бонусів керівництву "Нафтогазу". Відтепер 90% прибутку спрямовується до бюджету. Логічна вимога, особливо якщо враховувати той факт, що вже отриманих бонусів і премій вистачить до п'ятого коліна (якщо без надмірностей у вигляді персонального острова в Карибському морі), і навряд чи настільки славна когорта менеджерів всидить у своїх кріслах після найближчих виборів. Тут вже не про бонуси треба думати, а про те, як зберегти все "нажите непосильною працею". Та й факт перерахування прибутку "Нафтогазу" в бюджетний котел може порадувати ну вже дуже інфантильних громадян. Дороги у нас вміють відкривати, але не вміють їх будувати, і весь цей прибуток, залитий до бюджету, лише допоможе декільком губернаторам, чия "дорожня черга" підійшла отримати свій бонус. Вони ж теж типу "менеджери". А якщо так – клади бонус "на бочку".

"Димовуха друга" - більше жодних підвищень. Ну ця "забута мелодія для флейти" звучить давно, от тільки вона складається з суцільно фальшивих нот. Поки влада висить на мотузці МВФ, вона буде "підвищувати і поглиблювати". І третьому не бувати.

"Димовуха" третя – підвищення тарифів дозволить збільшити видобуток українського газу за рахунок інвестицій у буріння нових свердловин. Оскільки ця сентенція є козирною картою провладних "темників", зупинимося на ній детальніше. Ще колишній міністр заявив, що завдяки зростанню тарифів ми істотно посилимо власний газовидобуток і станемо повністю незалежними від РФ. А в недалекому майбутньому, ну вже після будівництва Нью-Васюків і "Східного валу", навіть станемо експортувати досить дорого газ до Європи. Але як у добрій українській казці: "Не так сталося, як гадалося".

112.ua

Якщо подивитися на динаміку видобутку природного газу в Україні з 2010 року (без урахування даних "Чорноморнафтогазу", тобто Криму), побачимо, що в 2010 році ми добували 20,055 млрд куб. м. У 2013 році цей показник зріс до майже 21 млрд м куб. І зауважте, в цей період тарифи на газ для населення були в рази нижчими, ніж зараз. Але нічого, газовидобуток якось розвивався. У 2015 році цей показник скоротився до 19,896 млрд м куб. та у 2017-му зріс до 20,825 млрд. Але навіть з урахуванням невеликого зросту – це нижче, ніж у 2010 році. Дивна виходить кореляція між величиною тарифу для населення й обсягами видобутку. А може, тарифи "корелюють" з чимось іншим, нам невідомим?

До речі, про зменшення енергозалежності від РФ. Досягти її можна декількома методами. Прямим – тобто нарощуючи видобуток газу в своїй країні з паралельним розвитком енергоефективності, і від зворотного – тобто скорочуючи споживання газу в продуктивних галузях економіки. Не важко помітити, що наша енергетична "стратегія" перебуває якраз у русі "від зворотного". З допомогою деіндустріалізації економіки, коли ціни на газ "вбили" майже всю хімічну промисловість, а багато підприємств у зимовий період просто закривають виробництва, щоб не опалювати цехи, уряд дійсно домігся різкого скорочення споживання газу – в основному в промисловому секторі. У комунальному також досягнуто зниження споживання – але переважно з допомогою холодних студентських аудиторій і "дистанційного" навчання.

112.ua

Ціни для промислових споживачів в Україні на кінець 2017 року (295 дол./тис. куб. м) були вищими, ніж у Великій Британії (237), Болгарії (243), Чехії (272), Румунії (282), Італії (285), Польщі (286). І трохи менше, ніж у Франції (302), Угорщині (312), Німеччині (322). Тепер стає зрозуміло, чому багато галузей, зав'язаних на споживанні газу, особливо всілякі види хімічних виробництв, отримали розвиток у центральноєвропейських країнах і чому в Україні темпи економічного зростання досі не можуть вийти на оптимальний рівень. При цьому в Україні зафіксовано другі за потужністю родовища газу в Європі після Норвегії та знаходиться найбільша на континенті газотранспортна система, включаючи унікальні підземні сховища газу, які становлять до 20% європейських. Як з такими конкурентними перевагами можна примудритися створювати для своїх споживачів найбільш гірші умови? Апорія з розряду давньогрецьких парадоксів Зенона.  

Новини за темою

Нинішня влада зобов'язалася підвищити ціну на газ для населення до рівня імпортного паритету. Пояснюється це дуже просто – будь-який товар повинен мати ринкову ціну. Але найсмішніше, що повноцінного ринку природного газу в Україні немає: 90% потреб споживачів (населення і теплокомуненерго) задовольняє "Укргазвидобування", а це газ власного видобутку. Зараз його ціна визначається виходячи з цінових параметрів на хабі NCG (Німеччина), плюс витрати на транспортування і тарифи на вхід-вихід на західному кордоні України. За даними АМКУ, прив'язка до імпортного паритету призвела до штучного зростання ціни на український газ з 1590 грн за тис. куб. м до 4,8 тис., тобто понад утричі. А це теж саме, якби ціну на батон з українського зерна визначали б за аналогією з вартістю багета в Парижі або тариф на воду – виходячи з її транспортування, наприклад, із Саудівської Аравії…

Насправді цінова політика в країнах, що володіють запасами енергоресурсів, повинна виходити з того простого принципу, що належать ці багатства не монополіям, а народу. А ось технологія фіксації цієї приналежності може бути різна. Наприклад, з допомогою антимонопольного обмеження зростання цін на бензин, як це відбувається в США, де заправити машину коштує удвічі дешевше, ніж в Україні. І ніхто не каже, що американська економіка "не ринкова". Або за допомогою фіксації ціни на рівні собівартості плюс певний рівень прибутку, як у Саудівській Аравії, де ціна пального перебуває на мінімумі. До речі, Саудівська Аравія входить до тридцятки країн у рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму. У Норвегії зовсім інша система: там високий рівень зарплат дозволяє утримувати і високі ціни на газ для населення (440 євро за тисячу кубів), хоча ця країна є найбільшим експортером енергоресурсів. Але в Норвегії прибуток від продажу газу йде не на бонуси топ-менеджерам державної компанії і не розчиняється в бюджеті, як вода в піску. Норвегія зуміла створити суверенний інвестиційний фонд, який акумулював станом на осінь 2017 року майже трильйон доларів за рахунок перерахування до нього прибутку від продажу енергоносіїв. Навіть якщо в Норвегії закінчиться нафта і газ, норвежцям буде звідки брати додаткові кошти: ресурси фонду вкладено в акції найбільших міжнародних компаній (понад 60%), боргові цінні папери – облігації інвестиційного класу (понад 30%) і нерухомість (від 2 до 5%). Нині доходи від використання активів фонду становлять вже 50% планової дохідної частини, а прибуток від продажу енергоресурсів – другі 50%. На кожного норвежця припадає 200 тис. дол. накопичених у фонді коштів.

А тепер дайте відповідь на просте запитання: яка модель застосовується в Україні? Правильна відповідь – "ніяка". Адже у нас є значні запаси газу, унікальна ГТС, підземні сховища. При цьому ціни для промисловості вищі, ніж у багатьох європейських країнах. Тарифи для населення прагнуть до імпортного паритету. Але куди йде мегаприбуток від продажу газу? Де наш резервний фонд? Щось не чути про такий. До речі, навіть у дуже далеких планах уряду, коли ціни на газ зростуть ще більше, немає згадки про необхідність створення резервного фонду, який би акумулював прибуток від продажу природних ресурсів, що належить всьому народу.

112.ua

І якщо ціна на газ для населення у нас ще дійсно не вийшла на європейський рівень, то щодо рівня нашого добробуту вона вже давно його перевищила: навіть з урахуванням зростання мінімалки в 2019 році українець зможе купити на неї 0,49 тис. куб. м газу, а після чергового планового підвищення – ще менше. Тим часом як болгарин здатний купити 0,66 тис. м куб., поляк, румун та угорець – 1,2 тис. куб. м, чех – 0,8 тис. м куб.

Історія бачила дуже мало прикладів подібної невідповідності між природним і транзитним потенціалом країни та ступенем перерозподілу транспортної маржі і ренти з видобутку природних ресурсів на користь простого народу. А все тому, що система субсидій сформувала унікальну модель послуху, коли "жебраки моляться на те, що їхні злидні гарантовано". І тоді влада може спокійно "робити відсутність справи". Як казав один міністр транспорту часів Кучми: "Світом керують дві речі: гроші і страх. Гроші ми візьмемо собі, а страх залишимо вам". У наш час людям теж залишили один страх – страх втратити субсидії.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів