112.ua

- Коли ми стояли в Луганській області, у нас відносини з місцевим населенням складались по-різному. Одні ненавиділи нас, інші приймали нейтральну позицію, лишень невелика когорта людей підтримувала, - розповідає про свої воєнні будні у 2014 році боєць 80-ї десантної бригади, яка знаходиться в районі Донецького аеропорту. - Пам'ятаю одного хлопця. На той час йому було років 13. Він приходив, щоб взяти продуктів для своєї матері і сестрички, які міняв на сир, молоко. У них була корова, тож можна було якось виживати.

Той малий вважав, що ми нехороші, прийшли на його землю. Таку інформацію йому надавали дорослі родичі. Він курив, пробував спиртне, ріс злиденно. Я подовгу бесідував з ним. Говорив, що куріння шкодить. Що ми захищаємо свою землю від російських окупантів, які убивають українців. Через місяць той кинув курити. Почав ходити до сусідів і підробляти. Складав собі гроші. Потім купив новий телефон, сестричці ласощі приносив. Вже називав нас захисниками. І все це за три місяці просвітницької роботи. Тепер цей хлопчина хоче їхати вступати у Львів. Продовжувати навчання у "виші". Ми постійно з ним на зв'язку. А щоб було б з ним, якби я не перевиховав його? Алкаш, наркоман, сепаратист?

Новини за темою: Дорогами АТО: Війна очима добровольців – не суха і формальна, а справжня й страшна

- Це відповідь тим людям, які кажуть, що на землях Донбасу живуть одні сепаратисти, - продовжує розмову інший боєць. - Багато хто справді йдуть до терористів. Але це не їхня вина. Росія тра..ала цей край понад 70 років. Чому всі вирішили, що тепер все легко можна змінити? Ми боремось проти зла автоматом, інші мають брати участь словом і ділом. Люди, які підтримують недороблені республіки, по суті хворі. І держава має вилікувати їх. Ми маємо показати, що у нас краще. І не лише на слові, а й на ділі.

112.ua
Поговоривши з хлопцями, іду стежиною між розбитими будинками. Нікуди не звертаю. Мене попередили, що у траві може бути багато сюрпризів. Вдалині видніються вежі-близнюки, на яких сидять сепаратисти і коригують свій вогонь. Ми, на жаль, підручною зброєю не можемо заподіяти їм шкоди. А артилерія відведена. Парадокс. Проходжу біля одного триповерхового будинку. Колись тут жили заможні господарі. Ковані вхідні двері. Різьби металічні на вікнах. На подвір'ї фонтан. Тепер це суцільна руїна. Але в куточку, під зламаним деревом, ростуть тюльпани. Це так мило виглядає. Все розбито, потрощено. І ці квіти серед жахіття.

- Я часто милуюся цією красою. Вони нагадують мені про дім. Мама теж садить червоні тюльпани вдома, - говорить боєць "Балу", який теж зупинився, щоб насолодитись квітами. - На цілі кілометри немає нічого, щоб заспокоювало. А ці живі створіння кажуть нам, що не все втрачено.

- Мама часто дзвонить?

- Я привчив її до того, що сам дзвоню. Тут часто не буває зв'язку. Вона спочатку хвилювалась. Тепер звикла. Чекає, коли її улюблений десантник дасть про себе знати (сміється).

Новини за темою: Батальйони гниють в окопах

- Скільки ти вже на війні? Не жалієш, що твоя молодість проходить на Донбасі?

- Воюю з 2014 року. Бачив десятки смертей. Є деякі моменти, які хотілося б забути. Проте в загальному розумію, що моя країна в небезпеці. І це не пафосні слова політика. Це щира правда.

Михайло Ухман

Травень. 2017. Район Донецького аеропорту

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.