Як українське суспільство потрапляє у "спіраль мовчання"

Як українське суспільство потрапляє у "спіраль мовчання"
Відкриті джерела

Олександр Фомін

Журналіст, політолог

Останнім часом як в мережі інтернет, так і на телебаченні популярні різноманітні опитування громадської думки. Запитують пересічних українців де попало і що попало: від думки про комунальні тарифи до рецептів виходу країни з кризи.

Деякі YouTube-канали, до речі, на цих форматах зробили собі ім'я. Дійсно, технологічно тут все просто: береш камеру (можна навіть телефон), гарний настрій і "в поля". Випустити такий контент можна навіть з мобільного телефону.

Аналіз переглядів форматів такого роду вказує на те, що вони популярні. Адже глядач вважає, що це об'єктивна картинка навколишнього світу.

Так само підкуповує і те, що деякі автори використовують зйомку одним кадром (відсутність монтажу), заявляючи про те, що це повністю виключає маніпуляцію громадською думкою, а тому вони таким чином намацали той самий vox populi.

Глас народу?

У той же час для фахівців (політологів чи психологів) об'єктивність цих опитувань під великим сумнівом. Особливо у нашому суспільстві, де ще споконвіку звертають увагу на те, що скажуть чи подумають люди.

А якщо врахувати ще й накал політичних пристрастей в Україні, то ситуація стає дуже і дуже непривабливою.

У політології та масових комунікаціях є така собі "спіраль мовчання". Це концепція, запропонована німецьким політологом Елізабет Ноель-Нойман. Вона стверджує, що людина з меншою ймовірністю висловить свою думку на ту чи іншу тему, якщо відчуває, що перебуває в меншості, оскільки боїться відплати або ізоляції (ігнорування).

Новини за темою

Якщо простими словами, то людина не хоче бути білою вороною. А раптом знайомі подумають щось? А якщо запідозрять, що не патріот? А якщо у "вороги народу" запишуть? Ось такі думки виникають у будь-якого Васі або Петі, коли його просять прокоментувати політичну ситуацію на камеру.

Саме тому, коли ми бачимо будь-яке відеоопитування, необхідно зважати на цей аспект. Часом за відмовою відповідати стоїть приховування своїх опозиційних настроїв, а позитивна відповідь (наприклад, підтримка нинішнього курсу країни) може бути викликана скоріше трендом або бажанням бути таким, як усі.

Аналогічно і з сучасними українськими журналістами, а точніше з їхньою самоцензурою.

Так, Держдепартамент США опублікував доповідь про стан прав людини в світі в 2017 році. "Як незалежні, так і державні ЗМІ (в Україні, - прим. авт.) періодично вдаються до самоцензури, висвітлюючи історії, які можуть наразити політиків на критику або які можуть бути сприйняті громадськістю як недостатньо патріотичні, надавати інформацію, яка може бути використана для російської пропаганди", - зазначають в американській доповіді.

Виходячи з вищевикладеного, можна констатувати, що ми бачимо патову ситуацію: одні бояться запитати, а інші - відповісти.

Кому вірити?

За таких умов найбільш об'єктивні анонімні опитування. Зверніть увагу, як на інформаційних телеканалах глядачі час від часу одностайні, демонструючи той погляд, що цілком контрастує з мейнстрімом.

Так, у 2017-му році в телепередачі "Суб'єктивні підсумки з Ганною Герман" було поставлено питання: "Якби перед вами зараз стояв вибір — вибрати минулу злочинну владу або нинішню, за кого б ви проголосували?". У підсумку 92% висловилися за повернення попередньої влади. Проголосувало понад 47 тис. осіб. Аналогічно було і з опитуваннями щодо Дня Перемоги, миру на Донбасі та з інших складних для українського суспільства питань.

Чому так? Причина проста: руйнується спіраль мовчання. Людина не боїться, що хтось дізнається про її думку і засудить її.

Олександр Фомін

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...