Як Україні виплутатися з павутини МВФ

Як Україні виплутатися з павутини МВФ
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Взаємовідносини між міжнародними фінансовими організаціями та Україною дедалі більше нагадують відому драму "Безприданниця", в якій наша влада грає роль "дівчини Лариси", а такі кредитори, як МВФ та Світовий банк, – відповідно Кнурова і Вожеватова.

Правда, періодично в країні лунають слабкі голоси про те, що ми вже давно стали в руках зовнішніх кредиторів звичайною "річчю", але замість того, щоб загорнути всіх чиновників-крадіїв в одну велику картату ковдру, українці продовжують вибори без вибору, безглузді і нещадні, як російський бунт.

Перетворюючись таким чином на колективно-збірного Карандишева з його знаменитим: "Так не діставайся ж нікому!".

На початку квітня Світовий банк, він же Вожеватов нашої історії, у своєму економічному огляді регіону Європи та Центральної Азії, зазначив, що і після завершення нинішньої кредитної програми stand-by (SBA) з МВФ (він же Кнуров) Україна й надалі буде мати потребу в продовженні співпраці з Міжнародним валютним фондом. 

Цитата: "Україна і надалі потребуватиме програми МВФ після закінчення строку дії SBA в березні 2020-го року".

Новини за темою

Пояснюється це досить просто: протягом найближчих трьох років наша країна зіткнеться з необхідністю виплати значних сум за зовнішніми боргами, які продовжать "братися" нинішньою владою під рекордні відсотки.

Досить сказати, що останні запозичення Мінфіну на зовнішніх ринках у валюті здійснювалися під ставку майже 10%, що означає одну дуже просту істину: за десять років такі борги подвоюються. Але це у валюті.

На внутрішньому ринку капіталу боргові зобов'язання у гривні розміщуються взагалі під "космос" у вигляді 20% річних.

Та ці борги потрібно віддавати через 3-6 місяців, що і змусило Мінфін раптово перерахувати планову суму, необхідну для виплати зовнішніх та внутрішніх державних боргів в 2019-му році: вона була збільшена до 461 млрд гривень, з надбавкою понад 15 мільярдів. Кому піде додатковий еквівалент 500 млн євро?

Якраз на погашення згаданих вище надкоротких ОВДП, випущених з початку року на 3-6 місяців під 20% річних. Не важко відстежити і "кишеню" цього "кешу". Ось така "остання гастроль" напередодні виборів...

Звісно, для забезпечення кредиторам постійних "іменин серця" потрібно перепозичати, щоб потім знову віддавати.

За даними Світового банку, нашій країні щорічно необхідно приблизно 11 млрд доларів (близько 8% ВВП) для виплати суверенних боргів та фінансування дефіциту державного бюджету.

Цифра достатня для того, щоб травмувати крихку свідомість і в більш стабільні часи. А нині й поготів.

Зростання зовнішнього боргу будь-якої країни відбувається в результаті перевищення внутрішніх витрат над доходами - як наслідок, така країна більше купує імпортних товарів, аніж експортує своїх, збільшуючи негативне сальдо рахунку поточних операцій.

Дефіцит торгового балансу компенсується позитивним сальдо по фінансовому рахунку, який формується за рахунок залучення кредитів та продажу національних активів нерезидентам.

В результаті функціонування подібної моделі така країна і стає нетто-позичальником.

Модель формування нетто-боргу може мати продуктивну і непродуктивну форму. У першому випадку витрати перевищують доходи через інвестиційний бум, у другому - в результаті банального проїдання.

В Україні спостерігається другий варіант. В цих умовах дефіцитний торговий баланс запрограмований, а його компенсація здійснюється за рахунок трудових переказів з-за кордону і зовнішніх кредитів.

Нашу ситуацію допоможе описати двухперіодна модель міжчасового обмеження зовнішнього боргу, розроблена у відповідності з теорією еквівалентності Рікардо. Отже, розмір зовнішнього боргу визначається міжчасовими обмеженнями.

Якщо країна віддає пріоритет поточному споживанню, а не майбутньому - вона влазить в борги (перший період), формуючи негативне сальдо рахунку поточних операцій.

Під час другого періоду відбувається різке скорочення внутрішнього споживання на тлі збільшення експорту та погашення зовнішніх боргів. Простими словами: перший період - час розкидати каміння, а другий - збирати.

Формування двох зазначених вище періодів кожна країна використовує по-своєму. В ідеалі - під час першого створюються експортоорієнтовані галузі, які під час другого допомагають країні виплатити зовнішні борги.

Принцип досить простий: за рахунок запозичень провести структурну перебудову економіки і підвищити рівень експортованої додаткової вартості. Так робив Китай та інші успішні країни, що розвиваються.

Україна ж використовувала перший період для звичайного проїдання свого майбутнього і тепер переходить до другого етапу зі значно послабленим експортним потенціалом.

Рецепт вирішення даної проблеми від Світового банку простий як "лом пожежний універсальний": для розвитку резистентності до зовнішніх сировинних та фінансових шоків Україні необхідно провести структурну трансформацію економіки і "вмонтуватися" у світові ланцюжки доданої вартості, причому якомога вище за рівнем цінової акумуляції.

Для цього щастя потрібно зовсім мало: швидке економічне зростання і капітальні інвестиції в сектори економіки, ще здатні випускати товари з високим рівнем доданої вартості.

Тобто потрібні гроші, багато грошей, і швидке економічне зростання. Але от як це зробити Україні в нинішній борговій парадигмі, Світовий банк не уточнив.

Справа в тому, що до третини бюджетних ресурсів ми змушені направляти на виплати зовнішніх боргів, попутно "стерилізуючи" весь внутрішній ринок капіталу, на якому Мінфін перетворився на один великий "баблосос". Тобто грошей на розвиток економіки не буде.

Банки і фінансові компанії і далі будуть купувати ОВДП під 20% річних замість того, щоб ризикувати в реальному секторі.

Крім того, за умовами реструктуризації зовнішніх боргів "імені Яресько", Україна повинна з 2020-го по 2040 роки виплачувати зовнішнім кредиторам так звані бонуси за своє економічне зростання: 40% приросту ВВП в разі, якщо його динаміка складе 4%+.

Швидко рости, щоб майже половину збільшення валового продукту віддавати зовнішнім кредиторам… Приваблива пропозиція…

Єдино правильний варіант для України – це ісландський сценарій щодо вирішення боргової проблеми, модифікований під наші реалії.

Тобто проведення всенародного референдуму про мораторій на виплату зовнішніх боргів і проведення на його базі нових переговорів із зовнішніми кредиторами: реструктуризація суми заборгованості на 50 років і зниження процентної ставки до 5% річних, з правом перегляду в разі, якщо наші суверенні зобов'язання будуть продаватися в майбутньому по більш низькій ставці прибутковості.

Для цього варіанту потрібен міністр фінансів, який, умовно кажучи, не буде метати чорну ікру прямо на бутерброд фінансовим спекулянтам і який поставить інтереси своєї країни вище за благополуччя невеликої закритої касти інвестиційних банкірів, які активно "топлять" проти такого сценарію, лякаючи жахами дефолту і курсом гривні "100".

У той же час, варіант Ісландії, яка не захотіла стати "атлантичним Сомалі", не є для нас єдино можливим. Навіть у форматі співпраці із зовнішніми кредиторами можна не стати "східноєвропейським Сомалі".

Просто потрібно узгоджувати кредитні програми розвитку економіки, а не звичайне боргове рефінансування, коли кредити дають лише на повернення старих боргів, причому їх ще й не вистачає.     

Тут варто звернути увагу на кілька ключових моментів. Перший. Україна має досить низьку квоту в МВФ – 2,01 млрд SDR (2,7 млрд доларів).

Причому лише в 2016 році вона була збільшена на 46%, а до цього була і того менше. Розмір квоти впливає на суму кредитування і частотність траншей.

Як правило, МВФ виділяє країні кредит, який перевищує розмір квоти у 6-8 разів: у нашому випадку це від 17 до 22 млрд доларів, що приблизно відповідає найбільшим антикризовим програмам 2008 і 2015 років.

Крім того, розмір річних траншей, як правило, становить двократну суму квоти, тобто для нас – 5,5 млрд доларів.

Приблизно з таких показників ми, як правило, і стартуємо: у програмі-2008 перший транш склав 4,5 млрд доларів, а в 2015-му – 5.

Другий, не менш важливий, момент. Формат співпраці України і МВФ весь час крутиться навколо або stand-by, або розширеного EFF. Кредити вигідні, але короткі.

Сьогодні ми вже віддаємо взяте кілька років тому. А "144" реформи в самому розпалі….

У той же час держава із низьким подушним ВВП може претендувати на отримання пільгового фінансування: на 10 років під 0,5% річних, тобто майже безкоштовно.

Крім того, Україна, як країна надмірно залежна від коливань світових сировинних цін, могла б укласти з Фондом угоду про відкриття гнучкої кредитної лінії (ГКЛ) і превентивної лінії на надання ліквідності (ЛНЛ).

В умовах кризи і швидкого розгортання деструктивних процесів в економіці особливого значення набуває механізм прискореного кредитування.

На даний момент серед усіх форм співпраці ми вибирали або пряме кредитування в рамках квот, або поетапно розширене фінансування.

У той час як у найближчому майбутньому Україні потрібно щось більше: створення спільно з Фондом розширеного фонду структурної перебудови економіки, а також фонду підтримки структурних перетворень.

Заковика в тому, що і пільгове кредитування, і фонди структурної перебудови призначаються або для слаборозвинених країн, або для перехідних економік.

Свій перший шанс отримати ці гроші ми втратили в 90-ті роки минулого століття.

Але зараз у нас з'явився другий шанс ініціювати зазначену вище пільгову програму.

Україна зараз входить до групи найбідніших країн і процес переходу до ринкової економіки у нас ще не завершено, адже наш формат – це скоріше квазіринкова економічна система з високою часткою монополій і держави.

Для початку Україні потрібно … дати грошей МВФ. Ми повинні збільшити свою квоту до 5 млрд доларів, з тим, щоб претендувати на отримання кредиту в розмірі хоча б 40 млрд доларів.

Регламент МВФ дозволяє 75% квоти оплачувати векселями в національній валюті.

Отже, збільшення нашої квоти на 2,3 млрд доларів до 5 вимагатиме від нас внесення всього 0,5-0,6 млрд доларів "живих" грошей.

Як показав досвід двох антикризових програм 2008-го і 2015 років, фінансових ресурсів, виділених Україні, занадто мало для проведення системних реформ і занадто "багато" для латання дірок у платіжному балансі.

Новини за темою

Цим пояснюється, з одного боку, неефективність всіх програм та суспільне розчарування, а з іншого – той факт, що всі вони були виконані лише на 50-64%.

Отримати у МВФ 40 млрд доларів на десять років під 0,5% річних - ось та реальна задача, яку нашій країні потрібно було вирішувати в процесі співпраці з МВФ.

Адже коли мова заходить про торгівлю, то чомусь Камбоджа і Бангладеш, в конституції яких не записано прагнення стати членом ЄС, отримують від Європи істотні преференції за програмою безмитної торгівлі "все, крім зброї" і постачають на європейський ринок не тільки аграрну продукцію, але і товари легкої промисловості.

Річний експорт Бангладеш в ЄС можна порівняти з нашим, от тільки у нас товарообіг з Європою дефіцитний, а у згаданих вище країн – з профіцитом на рівні понад 90% торговельного обороту.

У той час як Камбоджа завдяки таким програмам подвоює за короткий термін ВВП, ми ростемо за методом "тисячі дрібних кроків", який більше підходить для країн, що міряють історію тисячоліттями.

А у нас немає навіть десятиліть, щоб кардинально виправити ситуацію на краще.

Те саме відбувається і з програмами кредитування МВФ, коли Аргентина, чемпіон світу з дефолтів, що "кинула" у тому числі і МВФ на початку нульових, по першому дзвінку кризи отримує від Фонду у 2018-му році програму співробітництва на 40 млрд доларів з аргументацією, що гроші потрібні не тільки на виплату старих боргів, але й на новий економічний імпульс.

Стосовно України ЄС і МВФ поводяться так, як ніби ми дуже багата, але трохи втомлена країна, якій потрібно лише допомогти прокачати старі борги, і для цього її досить трохи підштовхнути на шляху реформ праведних.

А безмитні товари нехай краще постачають Камбоджа і Бангладеш, їм потрібніше. Так само як і Аргентині важливіше дати кредит у розмірі "скільки потрібно", а не скільки "не шкода" для запуску розрахунків України за борговим лічильником.

І тут ми впираємося в проблему наших "еліт" зі старими обличчями. Ну не вірить Захід в особі своїх інституцій у їхню бідність, чудово відстежуючи з допомогою тієї ж системи фінмоніторингу "Ешелон" рух кожного цента за їхніми рахунками.

В їх розумінні, Україна – це не Бангладеш, їй просто треба потрусити скарбничку "еліт". Проблема в тому, що "трусити" нікому. Тотальна "омерта" і "кумівство".

В цій системі "еліти" ніколи не будуть брати гроші в борг на розвиток країни і виторговувати максимальні торговельні преференції для національної економіки.

У неї завжди буде важливий зовсім інший дискурс: захист зовнішніх активів провладних груп впливу та язикові вправи з філейною частиною зовнішніх кредиторів.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>