Як Україні вибратися з пастки повільного економічного розвитку

Як Україні вибратися з пастки повільного економічного розвитку
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Кілька років високої інфляції на тлі стабільного курсу зробили диво: й ось уже чиновники рапортують про рекордне скорочення індикатора боргового навантаження на ВВП, який розраховується як відношення боргу до валового продукту. Звучать і фрази про рекордне відновлення валютного еквіваленту ВВП України: за підсумками минулого року він перевищив 130 млрд доларів, хоча в епіцентрі недавньої кризи знижувався до позначки в 90 млрд доларів.

Ситуація, коли інфляція не трансформується в девальвацію, атипова для України, зазвичай гривня девальвує на рівень споживчої інфляції і навіть глибше.

Інфляційну воду, як і її фізичний прототип, не можна стиснути, отже, вона буде накопичуватися всередині економіки, як річка перед греблею. Циклічні сезонні коливання, коли національна валюта перманентно знецінюється, частково знижують тиск, але не повністю. Нині "накопичувач" вже акумулював 10-15% невикористаної девальваційної хвилі, і її поява лише питання часу.

Цей дисбаланс поки досить ефективно абсорбується приватними переказами, тобто грошима трудових мігрантів, але ми вже майже на піку розміру транскордонних трансфертів, і їхнє подальше зростання буде поступово сповільнюватися. Економіка єврозони на межі сповзання до моделі зростання на рівні статистичної похибки (1,5%), що неминуче позначиться на і так вже тривалому мегауспішному періоді зростання польської економіки.

Новини за темою

Знайти роботу в Європі буде складніше і ще важче заробити необхідні доходи для проживання за кордоном та фінансування сім'ї в Україні. Згідно зі звітом про глобальні інвестиції ЮНКТАД при ООН, група країн Центральної, Східної та Південної Європи зіткнеться із найістотнішим сповільненням зростання, а економіка Німеччини "загальмує" до позначки +1% ВВП.

Це означає, що повноводна річка трудових трансфертів поступово перетворюватиметься на замулений Дніпро наприкінці літа. Отже, безальтернативним у нинішній парадигмі економічного розвитку стане подальше залучення кредитів або у міжнародних фінансових організацій під драконівські умови "реформування" країни, або на приватних ринках капіталу під драконівські відсотки.

У цьому контексті дуже "порадували" обіцянки Мінфіну знизити відношення борг/ВВП до 2022 року до 43%. Станом на початок поточного року прямий державний борг (без урахування гарантованого) знизився з критичних 60% і вище до 52,3% ВВП. До кінця року в уряді обіцяють ще одну "чайну ложку" зниження: індикатор знизиться до 52%.

Але це прихована маніпуляція, оскільки при розрахунку об'єктивного показника боргового навантаження необхідно враховувати і понад 10 млрд доларів виданих державою гарантій: з урахуванням гарантованого боргу показник становить 59% ВВП (на перший квартал поточного року), і це мало чим відрізняється від критичного значення в 60%.

Але навіть якщо брати зниження відносного показника за прямим боргом, то сталося це зовсім не тому, що ми напружили всі сили і почали повертати борги, а внаслідок поєднання згаданих вище чинників: номінальний ВВП у гривні в 2018 році зріс порівняно з показником 2017 року на 20%, або майже 580 млрд гривень.

Істотно змінився знаменник формули "борг/ВВП" - він значно зріс. Водночас гривня за підсумками минулого року зміцнилася на 1,4%, й отже, валютний борг у перерахунку на національну валюту пропорційно зменшився. Таким чином, чисельник формули скоротився. Як наслідок, Мінфін міг повним складом "курити бамбук", а співвідношення боргу до ВВП все одно падало б, навіть якщо Україна не виплатила би кредиторам жодного цента.

Розуміючи, що ця музика не буде "вічною", в уряді поспішили закріпити милостиві показники у державній стратегії щодо управління суверенним боргом, де згадали і про досягнуті рубежі, і про казкове майбутнє, коли раптом де не візьмись наш обов'язок впаде нижче "плінтуса".

Тут важливо трохи зупинитися на індикаторі борг/ВВП та його значенні 60%. Цифра виникла не випадково, вона закладена в Маастрихтські критерії ЄС і показує критичне значення боргу за умови досягнення двох базових параметрів: дефіциту бюджету в 3% і зростання ВВП у 5%. По суті, показник розраховано як відношення зазначених вище структурних маяків: 60% = 3%/5%. З допомогою цієї формули дуже просто розрахувати шуканий показник за матрицею можливих значень базових факторів.

112.ua

Для виходу на показник 50% боргу до ВВП в умовах низьких темпів економічного зростання (в середньому 2%) необхідно утримувати дефіцит бюджету на рівні 1%. Для України це поки нереально, адже ми ледь витримуємо параметри дефіциту державного бюджету на рівні 2,5-3% і то з допомогою відвертих обчислювальних махінацій. Наприклад, у доходи бюджету регулярно закладаються надходження від приватизації на рівні понад 20 млрд гривень, хоча в реальності надходять крихти.

З допомогою заниженого курсу гривні, який закладається в бюджет, штучно нарощуються фіскальні платежі, зав'язані на курс: імпортний ПДВ, мита, які стягуються з імпортних товарів (бюджетоутворювальні надходження). Не кажучи вже про прибутки НБУ, які також надходять у доходи бюджету і які за рахунок "розформування" резервів регулятора можна легким рухом руки збільшити на десяток  мільярдів.

З урахуванням цієї "машинерії" реальний дефіцит бюджету України становить понад 3%, але навіть якщо взяти 3%, то для співвідношення боргу до ВВП на рівні 60% доведеться "рости" у діапазоні 5%+, а це за нинішньої економічної політики з розряду фінансового фентезі.

Єдине, що нас рятує, так це те, що у зазначеній вище формулі використовуються номінальні показники зростання, і наш ВВП номінально зростає на 20%, що в умовах стабільного курсу забезпечує позитивний ефект. Але так буде не завжди, і сповільнення зростання дефлятора ВВП разом із девальвацією гривні дуже швидко поверне співвідношення "борг/ВВП" до зони понад 60%, тим паче, що нова влада планує восени активно "закредитуватися". 

Зростання зовнішнього боргу будь-якої країни відбувається внаслідок перевищення внутрішніх витрат над доходами – як наслідок, така країна більше купує імпортних товарів, ніж експортує своїх, збільшуючи негативне сальдо рахунку поточних операцій. Дефіцит торгового балансу компенсується позитивним сальдо за фінансовим рахуном, який формується за рахунок залучення кредитів та продажу національних активів нерезидентам.

Унаслідок функціонування подібної моделі така країна і стає нетто-позичальником. Модель формування нетто-боргу може мати продуктивну і непродуктивну форму. У першому випадку - витрати перевищують доходи через інвестиційний бум, у другому – внаслідок банального проїдання. В Україні спостерігається "класика жанру": витрати домогосподарств перевищують доходи, бюджет дефіцитний.

У цих умовах дефіцитний торговий баланс запрограмовано, а його компенсація здійснюється за рахунок трудових переказів з-за кордону і зовнішніх кредитів.

Нашу ситуацію допоможе описати двоперіодна модель міжчасового обмеження зовнішнього боргу, розроблена у відповідності з теорією еквівалентності Рикардо. Розмір зовнішнього боргу визначається міжчасовими обмеженнями. У разі, якщо держава віддає пріоритет поточному споживанню, а не майбутньому – вона "залазить" у борги (перший період), формуючи негативне сальдо рахунку поточних операцій.

Під час другого періоду відбувається різке скорочення внутрішнього споживання на тлі збільшення експорту та погашення зовнішніх боргів. Формування двох зазначених вище періодів кожна країна використовує по-своєму. В ідеалі – під час першого – створюються експортоорієнтовані галузі, які під час другого допомагають державі виплатити зовнішні борги.

Принцип досить простий: за рахунок запозичень провести структурну перебудову економіки і підвищити рівень експортованої додаткової вартості. Так робив Китай та інші успішні країни, які розвиваються. Україна використовувала перший період для звичайного проїдання свого майбутнього і тепер переходить у другий період зі значно ослабленим експортним потенціалом.

У цьому контексті цікаві математичні моделі МВФ щодо причинно-наслідкових зв'язків у процесі формування зовнішнього боргу (50 країн за 36 років). Між зростанням чистого експорту і чистими іноземними активами існує зворотна залежність.

Зменшення на 1% чистих зарубіжних активів призводить до зростання експорту на 0,7%, тобто чистий наплив інвестицій призводить до зростання експортного потенціалу: 1 млрд доларів зарубіжних ПІІ на рік може збільшити експортний потік на 0,7 млрд доларів. У цій моделі є і коефіцієнти корекції: реагування експорту на позитивну зміну інвестиційних потоків усередині країни в економіках, які розвиваються, становить у середньому 1,8 року.

А загальний потоковий дисбаланс зовнішньої заборгованості, який вирівнюється за допомогою покращення експортного потенціалу, долається за 10-50 років.

Новини за темою

Поки ж Україна семимильними кроками рухається не в бік іноземних інвестицій, а в "пастку середніх доходів" Ейхенгріна, коли внаслідок демографічної кризи, характерної для третього демографічного переходу і завершення побудови (у нас вмирання) індустріального ядра, країна надовго потрапляє до пастки вкрай повільного розвитку економіки, продуктивності праці і, головне, в стан мізерного зростання реальних доходів населення у вигляді зарплат і пенсій.

Ейхенгрін вказує на способи виходу з "пастки бідності": зростання інвестицій і капіталовкладень у сектор освіти. Тільки так можна уникнути гальмування економічного зростання, як це зробили в Південній Кореї та Чилі.

Щодо параметрів зовнішнього боргу в нас по суті є три варіанти: вихід з пастки "середнього доходу" і перехід до моделі зростання економіки на рівні 5%+. У такому разі скорочення боргу за рахунок приросту ВВП та бюджетної дисципліни цілком реальне.

Другий варіант – це низькі темпи зростання на тлі дефіциту бюджету на рівні 2-3%. Це шлях постійного заміщення старого боргу новим і "перекредитування". На системному рівні країна за такої ситуації ніколи не зніме з шиї борговий зашморг.

І третій варіант: збереження низьких темпів економічного розвитку (нинішня ситуація) на тлі жорсткої монетарної політики НБУ зі скорення дефлятора ВВП, коли сума обслуговування боргу перевищить номінальне зростання валового продукту.

Це майже доконаний факт, адже сума, закладена в бюджеті на виплату боргів у 2019-му році, склала 460 млрд гривень, і це вже можна порівняти з приростом номінального ВВП.

У такому разі для виплати боргів вже скоро доведеться забезпечувати профіцит бюджету, тобто "різати" всі соціальні та інфраструктурні статті, одним словом, десоціалізувати державу і деіндустріалізувати економіку. Який варіант обере нова влада? Думаю, вибір буде між другим і третім сценаріями.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>