Як Україна могла би диверсифікувати постачання газу

Як Україна могла би диверсифікувати постачання газу
З відкритих джерел

Оригінал на сайті Defence 24

З 2015 року Україна припинила імпортувати газ безпосередньо з Росії, почавши купувати російський газ в ЄС. Запуск у 2020 році імпорту з Румунії, як не дивно це прозвучить, лише збільшить її залежність від нього.

Одночасно проект зі створення з'єднувальних газопроводів між Польщею та Україною, які могли би служити для постачання неросійської сировини, просувається незадовільними темпами.

У понеділок, 19 серпня, "Укртрансгаз" оголосив, що від січня 2020 року з'явиться можливість почати імпорт газу з чергової європейської держави – Румунії. Це стане черговим етапом у процесі диверсифікації напрямів постачання сировини. Безпосередньо у свого східного сусіда українці перестали купувати газ вже у 2015 році.

Опосередкована залежність

Тут слід звернути увагу на слово "безпосередньо". З 2015 року газ дійсно почав надходити до України із Заходу з'єднувальними газопроводами з Угорщиною, Словаччиною і Польщею. Це переважно та сама сировина, яка йде через українську територію до ЄС. Постачальниками виступають також Німеччина і Норвегія.

При цьому з 2015 року Берлін дотримується стратегії нарощування обсягів реекспорту російського газу в Україні.

Важко звинувачувати Київ у тому, що він прагне диверсифікації. Вже сама відмова від безпосередньої закупівлі сировини у росіян — це цілком виправданий крок у контексті конфлікту, що триває між Росією і Україною. Залежність Києва від поставок з РФ давала Кремлю можливість чинити тиск на українців.

Новини за темою

У разі реекспорту з європейських держав безпосередніх зв'язків між двома країнами не виникає. Крім того, спроби перекрити українцям вентиль призвели до зростання напруженості між Росією і Німеччиною, а також іншими членами ЄС.

Це свого роду страховка для українців, яка забезпечує їм безперебійні поставки. Таку страховку однак не можна назвати ідеальною.

Видимість диверсифікації

У зв`язку з цим в Україні вже давно ведуть розмови на тему поглиблення диверсифікації джерел постачання і набуття Києвом реальної незалежності від російського газу. Зокрема, з'явилася ідея побудувати в Одесі регазифікаційний термінал.

Цей проект має свої недоліки (висока вартість і ризики, пов'язані з агресивними діями російського флоту), тож його тимчасово заморозили.

На перший погляд, новина про запуск імпорту з Румунії можна вважати черговим кроком на шляху до поглиблення диверсифікації. У певному сенсі так воно і є: що більше джерел імпорту, то вище рівень енергетичної безпеки країни. Слід, однак, простежити шлях газу до точки, звідки він надходить.

Румунія посідає нині в ЄС четверте місце за обсягом виробництва газу. Також Бухарест виношує сміливі плани з розроблення родовищ на шельфі Чорного моря, завдяки чому найближчими роками він може стати найбільшим нетто- експортером блакитного палива.

Між тим поки він не може сам повністю забезпечити себе сировиною, а тому покриває приблизно 10% свого попиту за рахунок імпорту (особливо це стає актуальним в опалювальний сезон). У 2018 році Румунія купила 1,32 млрд кубометрів російського газу, який надходив з газопроводу через українську територію.

Газовий землетрус

У 2020 році на газовій карті відбудуться серйозні зміни. Одним із найважливіших подій стане введення в експлуатацію "Турецького потоку", який призведе до обмеження поставок російської сировини до Туреччини через територію України, а далі – Молдови, Румунії та Болгарії. Новий газопровід росіяни будують саме для того, щоб відмовитися від цього маршруту.

У зв'язку з цим не викликає подиву, що 1 січня 2020 року українці планують почати імпорт з Румунії, частково використовуючи в реверсному режимі інфраструктуру, що слугувала для транспортування газу на південь.

Проте цим шляхом в Україну може піти сировина з "Турецького потоку": Румунія не має достатньої кількості газу власного виробництва, початок розроблення нових родовищ через зміни в румунському законодавстві відтерміновано, а Угорщина, з якою пов'язана румунська газотранспортна система, споживає переважно російське блакитне паливо.

Росія своєю чергою не буде зацікавлена в тому, щоб постачати сировину для українців через українську територію до Румунії, звідки підуть реверсні поставки, оскільки замість цього вона зможе використовувати "Турецький потік".

Єдина реальна можливість спрямувати з Румунії до України 1,5 млрд кубометрів газу — це постачати його за допомогою "Турецького потоку", а потім, використовуючи Трансбалканський газопровід, — через болгарську і румунську територію.

Цей сценарій існує не тільки в уяві експертів: "Газпром" вже скерував до Софії повідомлення, що з 2020 року газ для неї (95% сировини Болгарія імпортує з Росії) піде "Турецьким потоком".

Днями переговори з російським монополістом почала також Молдова, яка оголосила, що планує купувати сировину саме з цього газопроводу. Його поставлятимуть тим самим маршрутом, яким з 2020 року збирається користуватися Україна. Таким чином, Київ фактично підтримує процес обмеження транзиту через свою територію. Існує, однак, інший, набагато більш розумний план.

Реальна диверсифікація

Найрозумнішим рішенням є активізація робіт зі збільшення пропускної здатності з'єднувального газопроводу між Польщею та Україною, а також нарощування обсягу експорту з польського напрямку. Навіть нині наявні потужності не використовують на 100%.

Основна перевага такого варіанта полягає в тому, що Київ міг би досягти реальної диверсифікації і почати після 2020 року купувати неросійську сировину, зокрема зі СПГ-терміналів у Свіноуйсьце і Клайпеді, а в майбутньому також з плавучого регазифікаційного терміналу, який з'явиться в Гданській затоці.

Курс, якого дотримуються "Укртрансгаз" і українські власті в галузі диверсифікації, може викликати здивування, оскільки навіть мигцем глянувши на ситуацію, достатньо, щоб зробити висновок про пріоритетність створення інтерконекторів з дружньою Польщею, яка динамічно розвиває своє газове портфоліо.

Новини за темою

З іншого боку, Варшава могла би теж докласти більше зусиль до того, щоб збільшити обсяг експорту до України. Вже нині дедалі сильніше дають про себе знати технічні обмеження.

Польська система замислювалася для постачанняь газу зі сходу на захід, однак поява регазифікаційного терміналу у Свіноуйсьце і Балтійського газопроводу перевертає цю схему з ніг на голову.

Завдання концерну Gaz-System полягає в тому, щоб адаптувати польську газотранспортну систему до нових умов і створити можливості для реекспорту норвезького газу і СПГ. Нині з цим виникли би складності.

"Геополітика трубопроводів" несумісна з простими рішеннями. Газопровідні мережі — це система сполучених посудин, і кожен гравець хоче налити у свою посудину якнайбільше.

Протягом найближчих років ми побачимо, як ця система переживає революційні зміни, а якої форми вона набуде, залежить серед іншого і від польських системних обмежень і долі польсько-українських інтерконекторів. На жаль, зараз обидва ці елементи не працюють на Польщу та Україну.

Мачей Заневич

Переклад ІноЗМІ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>