Як працює корупційна модель української економіки

Як працює корупційна модель української економіки
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Рентна, корупційна модель економіки передбачає постійне застосування "потокової" трансформації системи політичних інвестицій у фінансові дивіденди. Саме в структурі базових фінансових потоків, які формуються в бюджетній сфері та реальному секторі економіки, і закладаються базові механізми зі знімання корупційної ренти.

У цій токсичній соціальній парадигмі будь-яка політична група впливу перетворюється на патогенний вірус для держави і суспільства. І всі застереження на рахунок того, що разом зі здоровим організмом помре і кормова база, звучать як голос не просто волаючого, а наївного волаючого в пустелі сенсів. Адже політичні "еліти" не пов'язують себе і своє майбутнє з цією самою "кормовою базою".

Кожна нова зграя шакалів "Табакі" має привести до влади свого "Шерхана" для обіймання місця на "скелі рад", тобто в парламенті, уряді, Адміністрації президента, в судах. А якщо на країну звалиться системна криза, вони завжди зможуть заявити як відомий персонаж із "Книги джунглів": "А ми підемо на північ! А ми підемо на північ! А ми підемо на північ! Коли ж назад повернемося, не буде нікого!"

Новини за темою

На думку багатьох обивателів, основний "розпил" відбувається в бюджетній сфері, і для зменшення активності "пилярів" потрібно просто запустити такі механізми контролю за виділенням державних коштів, як-от ProZorro або парламентські слідчі комісії.

Насправді економіка "РВЗ" (розпил-відкат-занесення) є набагато винахідливішою. І Сьогодні ми розповімо про рідко згадувані моделі використання "РВЗ-ійної" економіки в приватних цілях. Йдеться про державні банки.

Почався цей схематоз на хвилі підготовки до проведення Євро-2012. У той час країна набудувала масу необхідної інфраструктури у вигляді стадіонів, на яких тепер гуляє вітер, і для фінансування цих "іменин серця" потрібні були гроші. Багато грошей. Бюджетних і кредитних ресурсів катастрофічно не вистачало. І тоді нагорі подумали: а чому б не використовувати в схемі держбанки?

Пропозиція була настільки новаторською, що лінійку інструментів цього системного "схематозу" тут же ґрунтовно розширили, залучивши до неї і державні компанії: газові, зернові, днопоглиблювальні.

Технологія тут була, з одного боку, максимально простою, а з іншого – по-справжньому новаторською. Є державний банк. Уряд як повноправний власник в особі Міністерства фінансів ухвалює рішення провести докапіталізацію, тобто збільшити статутний капітал, наприклад на 20 млрд гривень. Для цього непогано також отримати висновок НБУ про те, що ця фінансова установа от-от загнеться без додаткових фінансових вливань.

Але в бюджеті на це немає грошей. І не треба. Докапіталізація проводиться шляхом внесення в статутний капітал ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики). Але учасникам схеми потрібен кеш, а не цінні "папери". Для отримання необхідного кеш-фло, проводиться монетизація портфеля ОВДП. З одного боку, внесення ОВДП у статутний капітал збільшує пасив банку.

З іншого боку, ці ж облігації з'являються в активі, адже їхній власник тепер вже не Мінфін, а докапіталізований банк. Потім ці ОВДП викуповуються, як правило, НБУ, адже враховуючи умови випуску, на ринку вони нікому не цікаві, як правило, через дуже довгі терміни звернення (сліди схем треба заплутувати у часі). У процесі викупу облігації потрапляють на баланс Нацбанку, а гроші за них – на рахунок державної фінансової установи.

Монетизацію завершено, кеш-фло сформовано. Тепер час ділити гроші. "По справедливості, Остапе Ібрагімовичу". Розподіл кеш-фло відбувається з допомогою видачі кредитів на контрольовані структури. Чи варто тепер пояснювати, чому рівень проблемних (непрацюючих) кредитів у державних банках набагато вищий, ніж у приватних і перевищує 50% сумарного кредитного портфеля.

У цих умовах НБУ виконував функцію квазіфіскального домінування, по суті друкуючи гроші і підміняючи собою фіскальний, а також бюджетний механізми.

У ролях економіка "РВЗ" функціонує наступним чином: докапіталізація і монетизація – "розпил", кредитування ("відкат" і "занесення"). І все це оминаючи зміни в державний бюджет, без всяких ProZorro, і головне – повний "безліміт". Докапіталізувати держбанки і держкомпанії можна хоч на трильйон гривень, щоправда, з відповідними курсовими (девальваційними) та інфляційними наслідками.

Саме за допомогою цього інструментарію і було зірвано з котушок емісійний механізм у 2014-2015 роках, коли внаслідок докапіталізації "Нафтогазу", а потім і банків сумарна інфляція за наступні п'ять років склала 100%, а гривня знецінилася більш ніж утричі.

112.ua

У період з 2005 по 2010-й роки банки фактично не втягувалися в процес квазіфіскального фінансування: сума кредитування центральних органів державного управління з їхнього боку коливалися в межах 4-29 млрд гривень. З 2010-го почалося нарощування цього механізму, і до 2013-го показник досяг 101 млрд гривень.

А от з 2015-го почався справжній фінансовий шабаш: унаслідок тривалої три роки банківської "вальпургієвої ночі" суми вкладень банків у державні боргові інструменти (в основному ОВДП) зросли до 418 млрд гривень у 2017-му і на цьому рівні перебувають і досі.

Таким чином, якщо брати сальдовий залишок, то нетто-капіталізація цієї схеми в 2016-2017 роках становила понад 300 млрд гривень, або еквівалент 10 млрд євро за нинішнім курсом. Це своєрідне офіційне відображення схеми, адже з одного боку – вкладення банків у ОВДП, а з іншого – монетизація цих портфелів, у тому числі і з допомогою НБУ.

А потім кредитування. Ми бачимо лише вершину айсберга – портфель ОВДП, що належить банкам. Суми монетизації, насамперед з участю НБУ (а також перехресна монетизація держбанками один одного) -  вже не лежать на поверхні і потребують додаткових розрахунків. А показники кредитування з урахуванням непрацюючих кредитів і зовсім можуть бути визначені лише за допомогою спеціальної перевірки. Схема легко йде на дно.

112.ua

Цей графік допомагає побачити, як схема "дихає": протягом року вкладення банків в ОВДП коливаються від 395 млрд гривень (мінімум) до точки максимального екстремуму в 425 млрд гривень, тобто люфт становить до 30 млрд гривень, або еквівалент одного мільярда євро. Хороша "безлімітна картка", особливо якщо врахувати, що рух цих коштів не вимагає дотримання жодних бюджетних процедур і не підлягає проходженню через встановлені механізми фінансового контролю.

112.ua

Якщо розрахувати такий показник, як ставлення вимог центральних органів державного управління (ЦОДУ) до банків щодо зустрічних зобов'язань, то ми побачимо, що в 2005-му році він знаходився на рівні 34%, що говорить про часткову збалансованість зустрічних вимог банків і держави. Водночас у 2019-му значення показника скоротилося до 7% - а це вже гра в одні ворота і явна ознака "схемності".

А може, вимоги банків до держави і вся описана вище схема – це лише частина нового формату банківської системи і ніякої схеми, зав'язаної на держбанки, і немає зовсім?

112.ua

Як показує структура володіння банками портфелем ОВДП, на державні банки припадає 88% всіх вкладень, або 325 млрд гривень. На банки іноземних банківських груп – лише 6%, або 22 млрд гривень, а на банки з приватним капіталом – приблизно стільки ж (24 млрд гривень). Комерційний банківський сектор у ці ігри не грає.

І це зайвий раз підтверджує, що перед нами, найімовірніше, дзеркальна схема: з одного боку, вкладення держбанків у державні цінні папери (при цьому за більшу частину портфеля вони нічого не платили Мінфіну, а просто отримали "папери" у процесі докапіталізації) і з іншого боку – задзеркалля у вигляді монетизації, яка раніше відбувалася за участю НБУ, коли держбанки отримували вже цілком реальні мільярди гривень на свій кореспондентський рахунок з подальшим розгортанням програм "кредитування".

Усього держава витратила на капіталізацію банків приблизно 10 млрд доларів у перерахунку на курс. Ця сума приблизно збігається з еквівалентом 11 млрд доларів, які було залучено до бюджету в процесі приватизації. Але лічильник у схемі "докапіталізації" продовжує цокати, адже фінансову діру легше створити, ніж її закрити. Тепер держава змушена витрачати 2 млрд гривень на місяць, або 24 млрд на рік тільки на обслуговування облігацій, внесених у статутний капітал банків.

Тому рахунок держави поки не закрито, і в найближчі роки перспектив для цього ніяких. Щоправда, НБУ пообіцяв припинити монетизацію і відмовитися від квазідомінування. Ну тут "обіцянки-цацянки", а народу радість. Законодавчо це досі ніяк не обмежено, і для відновлення потрібно лише знову знайти привід як у 2015-му.

Цій моделі взаємодії державних банків, Міністерства фінансів і Нацбанку могли би позаздрити в колишні часи навіть Медельїнський картель, міністр фінансів Колумбії і місцевий Банк республіки. Щоправда, з тих пір багато води витекло, і точкові зачистки колумбійського політичного рельєфу, проведені "спецами" зі США, зробили свою справу.

У майбутньому тема з докапіталізацією державних банків в Україні, монетизацією і кредитуванням може стати чимось на зразок антикорупційного Нюрнберга. Достатньо лише простежити, чиї компанії кредитувалися в інтервалі шести місяців після "монетизації" ОВДП, внесених Мінфіном у статутний капітал держбанків. Ось тільки як показує історія, будь-який Нюрнберг може відбутися лише при наявності міжнародних прокурорів…

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>