banner banner banner banner

Як події в Білорусі можуть стати геополітичною катастрофою для України

Як події в Білорусі можуть стати геополітичною катастрофою для України
Біло-червоно-білий прапор. Протести в Білорусі Global look press

Олексій Кущ

економіст

Тема виборів у Білорусі вчергове оголила проблему незрілості українських політичних "еліт". При чому виключно провладних і тих, що вважають за краще "народжувати у вишиванках", але виключно на території США. І вчити дітей у Лондоні, адже популярний російський репер може багато чому хорошому навчити. У цьому, до речі, глибинний когнітивний дисонанс політичних сил, які намагаються грати на правому фланзі і при цьому "завмирають у глибокому пардоні" перед Великим білим батьком із Вашингтона. Політичні еліти, які будують моноетнічну ідеологічну державу, використовуючи виключно інструментарій неоліберального дискурсу в рамках десяти пунктів так званого Вашингтонського консенсусу, і при цьому обіцяють українцям сильну країну. При чому роблячи це попри те, що суб'єктність сильної держави розчиняється неоліберальним дискурсом, як засохла фарба на руках хорошим розчинником.

Новини за темою

Сучасний світ - це квінтесенція раціональності та егоїзму, у всякому разі, якщо йдеться про стратегічні інтереси держави. Побита фраза "немає вічних союзників, є вічні інтереси", але навіть цю банальність призабули і в нашому МЗС, і лідери "патріотичних" партій. Хоча, що таке патріотизм у сучасному світі? Це насамперед забезпечення економічної могутності, оскільки військове, соціальне і політичне домінування є похідними успіху економіки. Геополітична суб'єктність починається з розміру валового продукту на рівні 1 трлн дол. Тут проста арифметика - списами і дуб'ям вже ніхто не воює, потрібні капіталомісткі сегменти оборонного комплексу: авіація, флот, ракети, космічні системи. Все це коштує десятки мільярдів не гривень. Для того щоб забезпечувати Україні геополітичну суб'єктність, витрати на оборону повинні бути порівнянні з військовими бюджетами сусідніх РФ і Туреччини, саме так і з'являється цифра в один трильйон і відрахування на оборону в розмірі 5% від ВВП (50 млрд дол.). Таким чином, патріотом в Україні може себе називати не той, хто вранці пише патріотичний допис у ФБ, а вдень проводить фінансові транзакції в Панамі, а той, хто зможе реалізувати в Україні модель економічного зростання і досягне заповітної планки розвитку в перспективі найближчих десяти років, поки вікно можливостей для цього не закриється (а це відбудеться після скорочення чисельності населення нижче позначки в 30 млн осіб, тоді точку неповернення буде безповоротно пройдено). У цьому контексті наші політичні "еліти" просто кинули свою країну в геополітичні жорна, попутно звівши її до примітивної сировинної, аграрної економіки.

Окрім того, є і ще один тест на патріотичність: здатність не користуватися "важливістю моменту" для екзальтації свого електорату, якщо це шкодить національним інтересам, хоча і може принести електоральні бали. А також здатність підпорядковувати емоції залізному раціо. Замість цього "патріотична опозиція" звалила шквал критики на Зеленського за його "слабку позицію" щодо подій у Білорусі, хоча вона зовсім не слабка, а просто "ніяка". Вона і не відповідає запитам Заходу і водночас не забезпечує наш національний інтерес. До речі, а в чому він?

Уявіть собі, що в Ізраїлі опозиційна партія виступила б із підтримкою єгипетського "Майдану", коли було скинуто "диктатора" Мубарака і до влади прийшли "Брати мусульмани"? Політичні дні цієї партії були б уже полічені. Саме тому Ізраїль фактично підтримав військовий переворот і відсторонення від влади "братів", які прийшли до влади демократичним шляхом на вільних виборах після "кольорової революції". Ізраїль це робить, тому що йому важливо збереження союзних відносин зі своїм сусідом. Саме тому і Пашинян у Вірменії визнав вибори в Білорусі, хоча сам прийшов до влади внаслідок єреванського "Майдану", бо розуміє, що перед ним знаходиться ворожий Азербайджан і союзна із ним Туреччина. І його країна не має права підміняти у своїй зовнішній політиці міжнародні правозахисні організації. До речі, Туреччина не визнає Голодомор в Україні, бо це може позначитися на міжнародному ставленні до геноциду вірмен у цій країні в 1915-му році. Своєю чергою, Україна не може собі дозволити визнання незалежності Косово або Нагірного Карабаху, бо в нас відбулася анексія Криму. Але останнім часом у структурі політичних "еліт "в Україні і системі нашої дипломатії щось"поламалося". Наш внутрішній дискурс опустився до рівня кухонних розмов наприкінці 80-х після прослуховування чергової програми "Голосу Америки". Негативні наслідки цієї девальвації не змусять себе довго чекати.

У цьому контексті Білорусь і режим Лукашенка є для України фактором стратегічного перепочинку. Простими словами, чим довше існує режим Лукашенка, тим більше у нас шансів на реалізацію моделі економічного зростання, яка повинна привести нас до заповітного трильйона ВВП, коли Україна зможе грати свою роль у системі держав балтійсько-чорноморської осі і займати більш активну позицію. У чому причина такої залежності. Те, що Білорусь грає для нас роль своєрідного хаба за операціями з країнами СНД, ні для кого не секрет. Українська армія та українські аграрії їздять на білоруському дизелі, який ще кілька місяців тому вироблявся з російської нафти. Білорусь - один із найбільших експортерів до України енергетичного вугілля, яке там не видобувається. Гомель став авіаційним хабом. Не кажучи вже про Мінський майданчик із врегулювання ситуації на Донбасі. Але все це не так важливо. Лукашенко, за всієї умовності, забезпечує мінімальний рівень суверенітету своєї країни щодо Москви. І судячи з тієї підтримки, яку висловлюють у РФ її пропагандисти протестувальникам у Мінську, Бацька давно став для росіян скалкою в причинному місці.

А тепер розглянемо альтернативні сценарії, враховуючи, що чіткої програми дій та економічної альтернативи у білоруської опозиції на цю мить немає і не передбачається. Таких альтернатив дві. Прихід до влади слабкого проросійського лідера або слабкого прозахідного. У першому випадку Білорусь фактично перетворюється на ще один федеральний округ. Прискорюється процес конституційного оформлення союзної держави і все це під соусом системної економічної лібералізації: не варто забувати, що позиції РФ в рейтингу конкурентоспроможності економіки (ВЕФ у Давосі) і рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку істотно вищі, ніж... України, про що нещодавно навіть згадав наш головний із реформ - Саакашвілі, сказавши, що росіяни пішли за обрій у частині гарантування захисту інвестицій та економічних свобод: у рейтингу-2019 конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму РФ перебуває на 43-му місці, а Україна - на 85-му, у рейтингу легкості ведення бізнесу РФ - на 28-м,у а ми - на 64-му. За такого варіанту "ласкаве поглинання" Білорусі східним сусідом у його практичних проявах (лібералізація економічного середовища) буде сприйнято білоруським бізнесом як безсумнівний прогрес.

Новини за темою

Варіант другий - короткострокова перемога слабкого прозахідного кандидата. Тут як у відомій фразі Бацьки: "Білоруси житимуть погано, але не довго..." Країну чекає різке зростання зовнішнього боргу, масова приватизація і подальша деіндустріалізація економіки, потім повний демонтаж соціальної політики держави, заморозка соціальних стандартів і пенсій, шокова тарифна терапія, масова трудова міграція, руйнування медичної системи, науки й освіти. Тобто білоруси в спресованому вигляді, як під час кліпового монтажу, переживуть все те, через що провели Україну протягом декількох десятків років неоліберальних експериментів. І якщо "сіра степова миша" їх витримала, то "біла лабораторна" може і не витримати. Особливо враховуючи, що на відміну від України в Білорусі немає виходу до моря і морських портів і вона не зможе зробити ставку на високопродуктивний аграрний сектор із переважанням монокультур, у тому числі технічних. З об'єктивних причин Білорусь не зможе стати як Україна світовим лідером із експорту кукурудзи та соняшникової олії, а на картоплі багато не заробиш. Окрім того, аграрний сектор цієї країни тримається на бюджетних дотаціях, які забезпечуються завдяки працюючій промисловості, без якої не буде і фінансової підтримки села з подальшим вирізанням молочного стада, як це сталося й у нас. За іронією долі першими під роздачу потраплять працівники БелАЗу і Мінського тракторного, які страйкують нині.

Кілька тисяч працівників Мінського тракторного заводу вийшли на вулиці. Напис на плакаті "... нас не 20 осіб, а 16000" є відсиланням до заяви Лукашенка про протести на підприємствах - "там 20 осіб вирішили висловити свою думку, кинули роботу і пішли" З відкритих джерел

Зараз можна почути діаметрально протилежні оцінки розвитку білоруської економіки: повний придаток РФ або потенціал, який можна самостійно розвивати. Істина як завжди знаходиться посередині. Економіка Білорусі - це три нерівноцінні фрагменти. Приватний бізнес, який запустив досить багато конкурентоспроможних виробництв. Сюди можна включити і Кремнієву долину ІТ, адже білоруський айтішник став майже світовим брендом. На другому місці - факторна економіка, яка розвивалася за рахунок дешевих енергоресурсів (російських або зараз – світових). І не досить модернізований промисловий комплекс, який орієнтовано на традиційні ринки збуту на пострадянському просторі, причому не тільки в РФ, але і в Україні. І який не може розвиватися без активної державної підтримки. Будь-яка системна перезавантаження економічної моделі призведе до відмирання двох останніх сегментів. Білоруські НПЗ закриються, так само як і українські. Те ж станеться і з промисловими флагманами. Майже колгоспна модель сільського господарства увійде в безпрецедентну кризу, порівнянну з нашою ситуацією 90-х років. На плаву залишиться до третини промислового потенціалу і невеликий прошарок підприємців та високооплачуваних працівників ІТ-сектору. Модель Лукашенка - це певною мірою система відстрочок вироку, який було винесено пострадянській економіці відразу після розвалу СРСР. Але на відміну від ситуації в Україні РФ зможе більш глибинно скористатися такою економічною дестабілізацією в Білорусі, легко спровокувавши громадянський конфлікт і провівши під егідою відновлення законності та порядку вже повноцінний аншлюс (навіть не анексію, бо саме аншлюс проглядається між рядків союзного договору як опція майбутнього).

Що перший, що другий варіант для нинішньої України - це геополітична катастрофа, оскільки в такому варіанті ми опиняємося в стратегічній блокаді зі сходу, півночі, півдня і південного заходу (Придністров'я). З одним вільним вузьким вікном на Захід. Фактично це формат обложеної фортеці, в яку ніколи не прийдуть інвестиції і з якої втечуть ті інвестори, які ще тут залишилися. У 2014-му році деякі націоналромантики в Україні наївно сподівалися, що Захід реалізує у нас програму "вітрина" і застосує програму "анаконда" щодо РФ. Але в разі геополітичної блокади кільця "анаконди" виявляться саме на нашій шиї.

Чому РФ піде на реалізацію жорсткого сценарію в Білорусі (вочевидь, не зараз, у момент суспільної турбулентності, а дещо пізніше, якщо дестабілізація вийде з під контролю Мінська)? Досить поглянути на карту: Білорусь - єдина країна, яка не дозволяє Заходу сформувати єдину антиросійську балтійсько-чорноморську вісь або дугу тиску. У разі перемоги прозахідних сил у Мінську пазл буде зібрано. Для РФ це означатиме крок назад, у середньовіччя, в геополітичному розкладі сил вона опиниться на позиціях Івана Грозного після поразки в Лівонській війні. Фактично це геополітична смерть РФ як світового гравця, видавлювання Росії в Азію назустріч китайському дракону. Саме тому РФ не діятиме в Білорусі, як в Україні, методом часткових анексій та/або гібридних воєн. Вона буде воювати відкрито за всю територію, і це буде тотальна війна. Очевидно, не зараз, коли будь-які силові дії викличуть відторгнення білоруського суспільства. Тут можна згадати і концепцію українського націоналіста Юрія Липи "чорноморська доктрина", в якій він порівнював Білорусь із "шоломом" або "склепінням" України в разі можливості наших союзницьких відносин і з "раною на шиї" - у разі ворожих.

Якою могла би бути позиція України, враховуючи наші стратегічні інтереси і той факт, що ми не можемо ніяк не реагувати на масові порушення прав людини в сусідній країні. Це могла би бути "формула Зеленського", наше алаверди мінському майданчику мирних переговорів щодо Донбасу. У Києві можна було би сформувати постійний майданчик для діалогу режиму Лукашенка й опозиції. Враховуючи настороженість Бацьки щодо ролі РФ у білоруських виборах, така пропозиція могла викликати у нього зацікавленість. У всякому разі він не побоювався би маніпуляцій з нашого боку. Які вихідні умови необхідні для активізації такого переговорного майданчика? По-перше, визнання виборів з боку України і відмова опозиції від вуличних акцій протестів. По-друге, зобов'язання Лукашенка припинити переслідування інакодумних, звільнення заарештованих та ухвалення законодавчих актів щодо захисту прав опозиційних партій, із забезпеченням їх доступу до процедури підрахунку голосів на майбутніх виборах і до висвітлення своїх ідей у національних ЗМІ. У такому варіанті цей майданчик міг би стати відправною точкою для пошуку прийнятного для всіх сторін формату транзиту влади на майбутніх президентських виборах. До реч, посилення ролі армії як гаранта Конституції, політичного курсу країни і захисту свобод громадян могло би зняти проблему недовіри до правоохоронних органів республіки і мінімізувало би ризик силового сценарію під час нового політичного циклу.

Тут можна згадати Аун Сан Су Чжі, лідера "Національної ліги за демократію" М'янми, яка отримала Нобелівську премію миру. Ситуація в Бірмі також здавалася нерозв'язною: перемога опозиційних сил, невизнання цієї перемоги владою, атаки на її прихильників, численні мирні жертви протестувальників, 15-річний домашній арешт, але потім все ж знаходження спільної формули нових виборів, ухвалення перехідних норм Конституції із посиленням ролі армії та остаточна політична перемога. З іншого боку, Тихановська не Аун Сан Су Чжі, бо остання відмовилася залишати країну в розпал репресій, як їй радили її прихильники. В результаті в Аун Сан Су Чжі і М'янми все вийшло, і нобелівська лауреатка стала ще більш жорстким лідером країни, ніж її гонителі.

Звичайно, у подібного варіанту буде дуже багато критики, адже опозиція в Білорусі, не маючи ні лідера, ні виразної програми, хоче отримати владу тут і зараз, а жертви під час вуличних протестів не дають можливості укласти тимчасове перемир'я із Лукашенком. Те, що внаслідок руйнування економіки "непомітних жертв" буде в тисячі разів більше, схоже нікого не хвилює. З іншого боку - це хороший тест для білорусів на щиру любов до своєї країни і тест зрілості для нашої влади. Як показав приклад М'янми, велике робиться за допомогою тисячі дрібних кроків. Саме за такої поступальної еволюції вдається уникнути глобальних втрат для країни в цілому. Непоправних втрат.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>