banner banner banner banner

Як отруєння Навального вплинуло на відносини Росії та Німеччини

Берлін закриває відкриту Горбачовим епоху довірчих, довгий час дружніх відносин з Москвою. Сторінку перевертає і Москва. Ситуація, таким чином, стає простішою й одночасно ризикованішою: Росія вже не чекає чогось від Європи, а тому озиратися на її думку або інтереси стає не обов'язково.

Як отруєння Навального вплинуло на відносини Росії та Німеччини
РИА-Новости

Берлін закриває відкриту Горбачовим епоху довірчих, довгий час дружніх відносин з Москвою. Сторінку перевертає і Москва. Ситуація, таким чином, стає простішою й одночасно ризикованішою: Росія вже не чекає чогось від Європи, а тому озиратися на її думку або інтереси стає не обов'язково.

Оригінал на сайті Центру Карнегі

Справа про отруєння Олексія Навального стала поворотним пунктом у відносинах Росії і Німеччини. Власне, деталі самої справи, досі багато в чому неясні, вже не важливі. У Берліні у вересні 2020 року ухвалено найважливіше для німецької зовнішньої політики рішення: Німеччина більше не буде проводити щодо Росії якусь особливу політику. Не буде намагатися зрозуміти мотиви іншої сторони, прагнути до взаєморозуміння і хоча б мінімальної взаємодії. Берлін не стане виступати і в ролі перекладача з російської політичної мови на західні, не буде як відповідальний за зв'язки з Росією роз'яснювати Москві позицію своїх союзників. 

Новини за темою

Ця особлива роль, яку Федеративна Республіка і її канцлер грали в останні роки, пішла в минуле. Тепер Німеччина щодо Росії - як всі інші в Західній Європі. На рівні риторики це означає принципове опонування кремлівській зовнішній і внутрішній політиці, жорстка критика тих чи інших конкретних кроків Москви, велика солідарність в цьому сенсі з країнами Східної Європи. На рівні економіки багато хто очікує відмови від проекту газопроводу "Північний потік – 2". У будь-якому разі епоха великих російсько-європейських енергетичних проектів, мабуть, завершилася. На рівні дипломатії ймовірне істотне обмеження офіційних контактів і, можливо, призупинення діалогу на вищому рівні.

Навряд чи президент Путін, даючи дозвіл на екстрену евакуацію Навального з Омська до Берліна, припускав такий поворот подій. Швидше можна припустити протилежне: він розраховував на взаємодію з Ангелою Меркель, на спільний – за допомогою Німеччини - вихід з неприємного інциденту без нових втрат для репутації Росії.

Можна спробувати уявити собі, як відреагував Путін на заяву Меркель про отруєння Навального "Новичком". Удар в спину - це найм'якше, що спадає на думку. Особисті відносини з іноземними лідерами мають для Путіна найважливіше значення під час проведення зовнішньополітичного курсу. З іншого боку, для російського президента, що мислить раціонально, негативний результат - теж результат. І цей результат він матиме на увазі.

Це означає, що не тільки Берлін закриває відкриту Горбачовим епоху довірчих, довгий час дружніх відносин з Москвою. Сторінку перевертає і Москва. Те, що 30 років тому, в момент возз'єднання Німеччини, бачилося не тільки історичним примиренням, а й запорукою майбутніх дружніх відносин і тісної співпраці між двома народами і державами, саме відійшло в минуле.

Сьогодення, своєю чергою, починає перегукуватися з тим, що здавалося давно минулим. У площині риторики, де російська сторона не приховує обурення, німецькі звинувачення на адресу Росії порівнюють з підпалом нацистами Рейхстагу, в якому тодішній Берлін звинуватив Комінтерн і Москву. У політичній площині Кремль навряд чи відразу зробить якісь різкі кроки, але відтепер розглядатиме Німеччину як несамостійну, підконтрольну США державу. Подібно американським, німецькі партнери тепер для Росії теж беруться у лапки.

Цей висновок матиме наслідки для ситуації в Донбасі, а також для білоруського протистояння, що вступило в затяжну фазу. Цінність взаємодії з Берліном і Парижем на цих напрямках – в "нормандському" або двосторонньому форматах – знижується, а діалог з Вашингтоном щодо України і Білорусі вже давно звівся до взаємних різких застережень і не менш жорстких відповідей.

Ситуація, отже, стає простішою і одночасно ризикованішою: Росія вже не чекає чогось від Європи, а тому озиратися на її думку або інтереси стає не обов'язково. З американцями ж давно ведеться гібридна війна з нульовою сумою. У цій боротьбі залишається все менше стримувальних чинників.

Крах особливих російсько-німецьких відносин став останнім і найпотужнішим в серії ударів по позиціях Росії у Європі. У низці країн за останні роки відбулися гучні корупційні скандали, які вибили із сідла провідних політиків, схильних до співпраці з Москвою. У Франції це були кандидати в президенти Домінік Стросс-Кан і Франсуа Фійон, в Італії – віце-прем'єр Маттео Сальвіні, в Австрії – віце-канцлер Хайнц-Крістіан Штрахе.

В інших країнах - Іспанії, Греції, Болгарії, Чорногорії, Чехії, Словаччині, Норвегії – було розкрито російські змови або виявлено шпигунів, що призвело до охолодження відносин з Росією. Нарешті, воістину вселенського звучання набув скандал з отруєнням Сергія Скрипаля і його дочки в англійському Солсбері.

Західні "колеги", як зараз заведено говорити, спрацювали стратегічно, зачистивши свою половину поля від ворожого впливу. В результаті у Європі практично не залишилося держав, влада яких ставилася б до Росії нейтрально-позитивно. Тож рішення Меркель передати питання про долю "Північного потоку - 2" на рівень Євросоюзу виглядає як остаточний вирок.

Будь-які спецоперації - свої або чужі – розраховані на те, щоб ефектним ударом змінити ситуацію на свою користь. У стратегічному сенсі, однак, успіх спецоперацій далеко не завжди виявляється довготривалим. Часто вони бувають швидше ефектними, ніж ефективними.

Справа Скрипалів з'явилася в момент, коли в деяких європейських країнах - за чотири роки після української кризи! - вималювалося прагнення переглянути санкційну політику. У наслідку перегляд відтермінували. Справа Навального сталася тоді, коли проявилося прагнення уникнути нового жорсткого розколу Європи, тепер уже як результату американо-китайської конфронтації.

Пафос цієї статті полягає не в тому, що обидва отруєння – провокації з того чи іншого боку. Він в тому, що попри скандали та інші перешкоди важливі інтереси Європи, зокрема Німеччини, і відповідні інтереси Росії вимагають взаємодії і співпраці і що скандали, які періодично виникають, ці інтереси не пригнічують, а тільки час від часу притлумлюють. Тому треба стримувати емоції і дивитися на речі ширше.

Всім у Євро-Атлантиці потрібно пам'ятати, що російсько-німецьке примирення – таке ж важливе підґрунтя європейської безпеки, як примирення німецько-французьке. Таке примирення - справжнє диво сучасної історії, враховуючи незагойну травму гітлерівської агресії, величезні масштаби руйнувань і багатомільйонні жертви війни.

Новини за темою

Не варто лякати себе і оточчення примарами Молотова і Ріббентропа - особливо зараз, коли замість спроби чергового розділу Східної Європи між Москвою і Берліном боротьба йде за те, якого сусіда Росія отримає під Смоленськом. Не варто радіти відродженню німецько-російської ворожнечі. Це не зміцнить НАТО. Німеччина, можливо, швидше виконає зобов'язання збільшити військові витрати, але ці витрати не підвищать безпеку Європи. Не варто сподіватися ані на сторонню допомогу, ані на стійкість ядерного стримування. Останнє дає тільки гарантію знищення, а не порятунку.

Російсько-німецькі відносини погіршуються вже майже десять років. Повернути їх до часів партнерства заради модернізації Європи від Лісабона до Владивостока в осяжному майбутньому нереально, але поки ще є можливість зупинити перехід російсько-німецьких відносин у фазу ворожості.

Для цього потрібно знизити градус публічної риторики, провести власне найретельніше розслідування того, що сталося з Навальним на російській території, і виробити детально аргументовану позицію перед обговоренням питання в Організації із заборони хімічної зброї.

Ця позиція повинна бути переконливою насамперед для російського суспільства. Підхід "ми не знаємо, що сталося, але у нас є десять версій того, що могло статися" не спрацював ані у випадку Литвиненка, ані зі знищенням малайзійського лайнера, ані зі Скрипалями. Не спрацює він і у справі Навального.

У відносинах із Берліном краще взяти паузу. Нехай німці самі вирішують, чи потрібен їм ще один газовий потік із Росії. Нехай вони самі вирішують, хто після Німеччини стане основним експертом ЄС щодо Росії - Польща чи Литва. Нехай визначаються з наступником Меркель і взагалі з майбутнім своєї партійно-політичної системи. Не наша справа.

Згодом пошук взаєморозуміння з Німеччиною на новій основі – сусідства, передбачуваності і взаємної вигоди – потрібно буде відновлювати. Для Москви зараз найважливіше завдання у Європі - не втратити Білорусь, як безглуздо втратили Україну; не дати ані Лукашенку обдурити Путіна, ані Путіну впасти в оману щодо білоруського народу. Ну і, звичайно, в російському теж. 

Дмитро Тренін

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Читайте інші матеріали Центру Карнегі:

Зрушення по фронту. Чому американо-німецькі відносини не будуть колишніми

Союзницька політика Росії: що робити і що міняти?

Внутрішня геополітика. Білоруський протест і російський транзит

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>