banner banner banner

Вирок екс-керівниці Бібліотеки української літератури в Москві – це вирок усьому українському

Сьогодні пані Шаріна заявляє про те, що її справа є політичною, говорить про утиски, але до того була цілком лояльною до російської політики. Наталя Григорівна – звичайна, типова бюджетниця. Вона ані фізично, ані ідеологічно не могла тримати у фондах нічого справді шкідливого для умів та сердець росіян

Вирок екс-керівниці Бібліотеки української літератури в Москві – це вирок усьому українському
Наталія Шаріна з адвокатами під час судового засідання "ТАСС"

Андрій Кокотюха

Письменник

Сьогодні пані Шаріна заявляє про те, що її справа є політичною, говорить про утиски, але до того була цілком лояльною до російської політики. Наталя Григорівна – звичайна, типова бюджетниця. Вона ані фізично, ані ідеологічно не могла тримати у фондах нічого справді шкідливого для умів та сердець росіян

 

У Міщанському суді Москви 5 червня зачитали вирок громадянці РФ Наталі Шаріній, котрій за місяць виповниться 61 рік. Їй дали чотири роки умовно, а від жовтня 2015 року, тобто з моменту початку цієї справи, жінка сиділа під домашнім арештом. Пані Шаріну звинувачують у пропаганді екстремізму, розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, й приписали до цього розтрату коштів – майже 3 млн російських рублів. За актуальним курсом це трошки більше 53 тис. дол.

Саме ця частина вироку може сприйматися реалістично. Бо в Росії, як і в Україні, за порівняно незначні розтрати опинитися в судовій залі значно простіше, ніж якщо б фігурант розтратив кошти, еквівалентні сакральному мільйону американських доларів. Тож для показового покарання такого звинувачення цілком достатньо. І можна було не порушувати тему екстремізму. Але Наталя Шаріна очолювала Бібліотеку української літератури в Москві. Цього для російського суду вистачило б навіть без виявлення 26 примірників так званої "екстремістської" книги.

Новини за темою

Поруч з давно написаною і, давайте визнаємо, не надто популярною у нас "Війною в натовпі" Дмитра Корчинського, котрий якщо і є політиком, то давно й дуже маргінальним, в переліку такої літератури згадується "Барвінок" - один з найдавніших українських дитячих журналів, заснований ще в 1928 році. Українців неабияк тішить останній факт, у соціальних мережах він уже трансформувався в анекдоти, а підкинутий "Барвінок" сприймається так само, як підкинута візитка Яроша. Натомість не береться до уваги таке: цей самий "Барвінок" вільно виходив у радянській Україні, на нього була вільна передплата. Тодішні комуністичні ідеологи, запеклі борці з українським буржуазним націоналізмом не бачили в журналі нічого такого, за що можна звинуватити й посадити. Нагадаю – тоді Бібліотеки української літератури в Москві не було, її закрили за Сталіна. І наново відкрили за пізнього Горбачова, в період повільного, але впевненого занепаду СРСР.

Отже, "Барвінок", зміст якого, до речі, не надто змінився, без перешкод виходив за багато років до того, як згадану українську бібліотеку в Москві відкрили. Більше того: один із засновників бібліотеки Юрій Кононенко ще в листопаді 2015-го, коли Шаріну тільки затримали, прокоментував це так: "Я здивований. Це абсурд. Шаріна ніколи не пропагувала український націоналізм, вона з ним боролася". "Пришити" дитячий журнал до пропаганди екстремізму - не менш абсурдно, ніж людину, в якої його виявили під час обшуку.

Новини за темою

Звідси – згадане вище звинувачення в розтраті. Воно має цементувати притягнутий за вуха "екстремізм" і не дати йому розсипатися. Якщо раптом станеться диво і з Наталії Шаріної, типової, як бачимо, жертви російської державної політики, звинувачення в пропаганді націоналізму та екстремізму знімуть, від обвинувачення в нецільовому використанні коштів муніципального бюджету міста Москви вона нікуди не подінеться. З Росії як нам, так і світу, а також російським громадянам вкотре нагадали: українці – вороги, як і все, що має бодай візуальну ознаку українського.

Сьогодні пані Шаріна заявляє про те, що її справа є політичною, говорить про утиски, але до того була цілком лояльною до російської політики. Інакше ніяк, її можна і треба зрозуміти. Адже Наталя Григорівна – звичайна, типова бюджетниця. Вона ані фізично, ані ідеологічно не могла тримати у фондах нічого справді шкідливого для умів та сердець росіян. Багато разів зазначалося: там здебільшого наукова література, якої російські "україністи" не могли знайти ніде більше. Тому в особі Наталі Шаріної маємо черговий зразок персоніфікованої ненависті Росії до всього хоч якось пов’язаного з Україною. А на місті цієї засудженої міг бути хто завгодно інший. Особистість, як бачимо, в боротьбі з "Барвінком" ролі не грає.

Андрій Кокотюха

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>