Вибори для Росії, а не для Донбасу

Вибори для Росії, а не для Донбасу
Фото з відкритих джерел

Никита Синіцин

Журналіст

Ще до "виборів" у самопроголошених "ЛНР" і "ДНР" міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що за їх організацію на Росію чекає посилення міжнародних санкцій.

Звичайно, в Росії, як завжди, висловили здивування щодо позиції Павла Клімкіна, і хоча найчастіше слова міністра викликають подив не лише у його опонентів, не можна сказати, щоб він був так вже далекий від істини, вбачаючи у "виборах" у "народних республіках" виключно "руку Кремля". У всякому разі знайти вигоду в них для жителів непідконтрольного Донбасу проблематично

Отже, повернемося в 2014-й рік, чим керувалися у своїх діях під час незаконних референдуму і "виборів" жителі нині непідконтрольної частини Донбасу? Зрозуміло, що мотиви у кожного були різні, але все ж основні можна звести до:

1) отримання гарантій стабільності і порядку на тлі спершу силового протистояння в Києві, а потім і зовсім бойових дій;

2) надії на краще життя внаслідок можливої інтеграції в РФ – горезвісні російські зарплати і пенсії, в середньому об'єктивно вищі від українських;

3) приналежності до "родинного" і більш могутнього народу – історична більшість жителів Донбасу об'єктивно відчувала велику близькість із РФ у плані географії, культури, можливості реалізації якихось особистих амбіцій, що в більш великій і сильній РФ здавалося більш імовірним.

Але що отримали в результаті мешканці Донбасу, які проголосували 4 роки тому:

1) війну і руйнування, хай зараз їх важко порівняти з періодом 2014-2015 років, але все ж це явно не ті стабільність і порядок, яких чекали в 2014-му;

2) різке погіршення життя у вигляді московських цін на товари першої необхідності, і навіть не українські зарплати та пенсії;

3) населення непідконтрольної частини Донбасу через невизнаний статус квазідержави стало, власне кажучи, "людьми другого сорту", що особливо сильно відчувається під час простоювання годинних черг на блокпостах або вимушеного переїзду в іншу країну, в тому числі РФ, а ті, хто залишився на місці, фактично втратили виразне майбутнє.

Словом, наче не дуже багато причин йти голосувати, чи не правда?

Якщо ти не чиновник, бюджетник, "військовослужбовець" і представник інших категорій, залежних по роботі або доходу від "народної республіки", особливого резону йти на вибори немає. Єдиним виразним мотивувальним фактором може стати "голосування наперекір", як дитина всупереч батькам йде в мороз без шапки, так і житель "ДНР" чи "ЛНР" може піти на дільницю просто для того, щоб переконати себе, що ці 4 роки поневірянь і випробувань мали хоч якийсь сенс.

Ярмарки з дешевими розпродажами, поповнення мобільних телефонів, зменшена в кілька разів кількість "виборчих" дільниць – однозначно говорять про небажання виборців брати участь "у виборах" і прагненні їх туди заманити та створити картинку масовості. Однак судячи з практично повної відсутності відео- і фотозвітів про черги, вирішити це завдання організаторам "виборів" так і не вдалося.

Щоправда, це не завадило їм озвучити фантастично смішні результати голосування, за якими одна дільниця приймала у середньому за годину 322 виборців. Утім, у самих "народних республіках" такі цифри нікого не дивують і нецікаві, адже народ на "вибори" йти не прагнув через розчарування результатами попередніх голосувань, але головне – розуміючи, що все вже вирішено, і притому навіть не в Донецьку чи Луганську, а в Кремлі.

Новини за темою

Але якщо вибори і їхні результати не потрібні самим жителям "ДНР" та й загалом "новообраним керівникам" Пасічнику та Пушиліну, то кому ж від них користь?

Відповідь на питання викликає, звичайно, вже деяку оскому через настільки часте вживання, але, власне, й інший варіант знайти складно – Російська Федерація.

Власне, загибель визнаного лідера самопроголошеної "ДНР" Олександра Захарченка 31 серпня в кафе "Сепар" створила проблему наступника – пустивши її самопливом, Росія ризикувала отримати справжню міжусобицю між відразу трьома кандидатами на "престол" - "спікером парламенту ДНР" Денисом Пушиліним і двома "віце-прем'єр-міністрами" Дмитром Трапезниковим та Олександром Тимофєєвим.

Кращим виходом у цій ситуації було призначення зовнішнім арбітром тимчасового керівника з подальшою його "легітимізацією" на позачергових "виборах". Таким чином, на роль наступника потрапив Денис Пушилін, він же був "обраний" головою "ДНР".

Цікаво інше – вкотре всілякі російські експерти, які особливо позиціонують себе як близькі до Владислава Суркова або "керівництва ДНР", заговорили про черговий "крок на шляху до легітимації республік".

Цікаво, на кого розрахована така нісенітниця? Ну вже явно не тих, хто живе в "ЛНР" і "ДНР", адже про їх визнання і легітимацію після виборів їм говорили ще в 2014-му році, а віз і нині там, тому віру у власне визнання у жителів "народних республік" вже підірвано. Втім, 4 роки обіцянок й очікувань – це ще дуже по-божому, наприклад, Придністровська республіка чекає свого визнання вже 28 років, і не злічити кількості виборів, які там відбулися.

Офіційна позиція РФ, на відміну від казок "експертів", більш зважена, але така ж двоїста, як і завжди: вустами Дмитра Пєскова Росія не визнає вибори на Донбасі, але відноситься "з розумінням до необхідної події проведення виборів у самопроголошених "Донецькій та Луганській народних республіках".

Такий брак згоди між офіційною позицією та думкою "експертів" пояснюється значенням, яке в Кремлі надають "виборам" "ЛНР" і "ДНР", і тут є одразу кілька припущень, пов'язаних зі сценаріями, які можуть бути після 11 листопада.

1) консервація становища – продовження ситуації 2014-2018 років, при якому в "ЛНР" і "ДНР" продовжуватимуть будувати "незалежні і самодостатні держави", а Росія продовжуватиме надавати таємну (як їй здається) допомогу. Подібний сценарій найбільш вірогідний, якщо РФ хоче зберегти статус-кво, при якому Кримський півострів буде "їхнім", а Донбас – "нічиїм", щоб Україна, яка не визнає окупацію Криму, просто не могла зосередитися на цьому питанні, займаючись тільки Донбасом. Але є проблема – сказати прямо, що жителі Донбасу для РФ ніякі не брати, а лише гарматне м'ясо для відволікання уваги від Криму – не можна, причому не тільки жителям "ЛНР" і "ДНР", але і самим росіянам. Ось і поширюють всілякі "експерти" черговий міф про близьку перемогу Донбасу і визнання його з боку світу, тим самим ніяк не показуючи відмову від його мешканців, а також заспокоюючи власне росіян умілими діями щодо протидії "західній загрозі".

2) автономія у федеративній Україні – другий варіант буквально вчора озвучив лідер громадського руху "Український вибір", голова Політради партії "За життя" й учасник мирних переговорів у Мінську Віктор Медведчук. На його думку, непідконтрольну територію можна повернути мирно, виконавши політичну частину мінських угод – дати особливий статус з наданням автономії, можливості створити свій уряд, свій парламент, однак автономія повинна бути обов'язково у складі України. Враховуючи явне небажання РФ інтегрувати "ЛНР" і "ДНР" у свій склад, варіант цілком реальний. Але є низка АЛЕ.

Суворе дотримання букви мінських угод означає складання з себе повноважень "обраних очільників" "ЛНР" і "ДНР", "депутатів парламентів", розпуск збройних формувань і тільки після цього – нові вибори, які буде визнано Україною. Фактично з боку це виконання Мінська за буквою договору більше схоже на здачу, зрозуміло, в "народних республіках" на це з доброї волі не підуть, а РФ зажадає якихось гарантій, але яких? І чи дасть їх Київ? Адже в мінських угодах питання гарантій ніяк не згадується.

Прямі переговори з "очільниками народних республік", про необхідність яких періодично заявляє російська сторона, неможливі, адже минулі "вибори" - їх пряме порушення, тому "легітимність" обранці отримали хіба що в сюжетах російських ЗМІ.

Нарешті, мабуть, вирішальне значення на реалізацію цього сценарію матиме внутрішньополітична ситуація в Україні, яка стоїть на порозі виборів президента і парламенту. Домовлятися до їх проведення взагалі безглуздо, оскільки можлива зміна влади може призвести до повного повороту у зовнішньополітичному курсі, і досягнуті домовленості може бути тут же порушено. Також результат виборів може і зовсім зробити реалізацію подібного сценарію неможливою.

У будь-якому випадку доля Донбасу вирішуватиметься не після "виборів" 11 листопада і навіть не в цьому регіоні.

Микита Синіцин

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів