Вони билися за Батьківщину, або Люди "другого сорту"

Вони билися за Батьківщину, або Люди "другого сорту"
Фото з відкритих джерел

А може, не було війни, і світ її собі придумав? (Олександр Розенбаум)

На початку березня 1944 року, перед початком останньої наступальної операції Вермахту з ніжною і ліричною назвою "Весняне пробудження", обершарфюрер СС Ернст Баркман з танкової дивізії "Дас Райх" записав в своєму щоденнику: "…У росіян нікому воювати… У них залишилися тільки другосортні солдати…Я вірю в успіх!"

"Успіх" дійсно був приголомшливим – "новобранці, набрані з диких азіатських околиць" тоді вистояли під озером Балатон (Угорщина). Мужність та готовність до самопожертви солдатів "другого сорту" виявилися сильнішими круповської броні елітних панцерваффе.

Ну, а що поробиш? "Дикі азіати" ніяк не хотіли перейнятися ідеями расової переваги гордих нащадків тевтонських лицарів. Навпаки! Шляхом азійських хитрості і підступності вони змусили командуючого 6-ю армією Йозефа (Зеппа) Дітріха бігти. На захід. В обійми американців. Втрачаючи по дорозі свої хвалені "Королівські тигри", хвацько заломлені кашкети з черепами і штани.

От би відомому британському історику Чарльзу Месенджеру видати свою книгу "Гладіатор Гітлера" - у березні 1944 року! А краще в лютому. Спеціально для солдатів Червоної армії. Вже вони (до свого сорому) дізналися б – кого зібралися перемагати. Самого Зеппа! Улюбленець фюрера, великий, могутній, володів неабиякою харизмою і здатністю захопити солдатів. І… як казав генерал – фельдмаршал Герд фон Рундштедт: "…рішучий, але тупий командир…". В загальному – істинний наці. Відданий Рейху, у зв'язках (що ганьблять його) не помічений і ін.

"Другосортні Івани" тоді б дізналися з цієї книги, що всі "пустощі" військ СС щодо мирного населення і військовополонених на Східному фронті почалися… як відповідь на моторошний епізод "азіатського варварства" – ще в липні 1941 року, десь під Уманню, були знайдені "по-звірячому закатовані більшовиками" полонені вояки з дивізії СС "Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер". Ось ніжна душа німецьких туристів і не витримала. Запалала, так би мовити, праведним гнівом. Щоправда, за яким лядом ті самі туристи поперлися на землю України – в книзі якось не дуже описується.

Втім, Івани навряд чи б відволікалися на читання настільки цікавої літератури. Розібрали б на "козячі ноги" та на піпіфакс. І справа з кінцем. Тому, йдучи від Сталінграда, і бачачи лише стерті з лиця землі міста, траншеї з трупами людей похилого віку, жінок і дітей, спалені хати та шибениці, представники "азіатських околиць" воліли не брати в полон володарів чорної форми і власників бравурних, почесних нарукавних стрічок військ СС.

У 1955 році Зепп Дітріх був негласно звільнений з Ландсбергської в'язниці, де відбував своє довічне ув'язнення (замінене в березні 1949 року на термін 25 років). А світ став забувати: хто загасив печі крематоріїв у Треблінці, Аушвіці (Освенцим) і Хелмно.

Сьогодні у Львові демонтують пам'ятник радянським воїнам. Поки лише найвищу частину Монумента Слави. Поки що. Бетонна колона меморіалу визнана аварійною і небезпечною для пішоходів.

Новини за темою

Як вона стала аварійною? Ну, якось так вийшло. Саме. Дощ, знаєте. Сніг, вітер, сонце, планета Нібіру та інші непереборні сили природи та агенти Кремля.

Отже, треба знести. А найкраще – забути. Навіть про 7 – 8 мільйонів (!) українців, які воювали в РСЧА. І вже забувають. Знесення частини Монумента Слави не привернуло належної уваги "журналістів" вітчизняного розливу. Та куди там! Зараз у тренді "луки" представниці найдавнішої професії Насті Рибки, проблема всесвітнього масштабу: "я" чи "на" Україні, так і не введений євро-рукоблудцями в стан належної ерекції євро-вектор, та вибори – "Путін чи Порошенко".

І колективний В'ятрович вже поспішає на допомогу. Поспішає виконати пророцтво Юліана Семенова, вкладене в уста шефа гестапо Мюллера: "…А ось ті, хто зараз ще нічого не тямлять, будуть говорити про нас, як про легенду! А легенду треба підгодовувати! Треба створювати казкарів, які перекладуть наші слова на інший лад, доступний людям через двадцять років...".

Так, сьогодні інші легенди. Про "захисників України" з дивізії, в назві якої казкарі - "в'ятровичі" поки соромляться писати дві букви "СС". Але, це поки що. Поки Іванови, Касимови, Магомедови, Мартиросяни, Осіпашвілі і Петренки з Галушками, які лежать у братських могилах по всій Європі, не стануть остаточно "другим сортом". А краще – третім.

Напевно, правий Макс Бужанський – досить малого: "…зробити так, щоб люди перестали здригатися від жаху при слові "нацизм". А далі нацизм все зробить сам…". Далі воно само буде приходити в "аварійний стан".

Так, достатньо малого. Досить зробити вираз обличчя, не спотвореного інтелектом, і заявити: емблема дивізії СС "Мертва голова" - це не те, що ви подумали, це милий піратський прапор. А потім досить знести пам'ятник солдатам "другого сорту". Перший, другий, третій, сотий. Всі.

"Як тільки де-небудь замість слова "привіт" вимовлять "хайль!" в чиюсь персональну адресу, знайте: там нас чекають, звідти ми почнемо своє велике відродження" - це слова Мюллера з книги "Сімнадцять миттєвостей весни".

На жаль, сьогодні це вже не літературний вимисел. Це вже відбувається.

Олексій Куракін

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>