Вказуємо молоді на двері: Чому Україні в жодному разі не можна скорочувати держзамовлення в освіті

Вказуємо молоді на двері: Чому Україні в жодному разі не можна скорочувати держзамовлення в освіті
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

"Реформи місцевого розливу", "авторське" в Україні здійснюються в умовах жорсткого когнітивного дисонансу. Адже з одного боку, лежать чіткі лекала, а з іншого – кроїти доводиться по живому, інколи не помічаючи, що разом з непотрібним апендиксом деякі реформатори так і норовлять відхопити частину печінки. Ось і перебувають пересічні громадяни в стані постійного психічного дискомфорту, а в стінах будівлі на Грушевського не вщухають зіткнення ідей та "ідейок", які конфліктують між собою. У цих умовах на горизонті українського політикуму постійно з'являються не місцеві "бальцеровичі", а невмілі "курсистки", які намагаються пошити плаття "на випускний" за викрійками зі старого випуску радянського журналу Burda Moden.

Щось подібне відбувається і з так званою освітньою реформою, особливо в частині зміни державного замовлення. Під виглядом необхідності приведення його до цілей та завдань розвитку реального сектора економіки здійснюється примітивний секвестр, або "звичайне вбивство" системи, що склалася в останні роки, соціалізації української молоді. Сам по собі єзуїтський підхід до цієї проблеми дійсно заслуговує на перо Трумена Капоте, який зміг би з усією притаманною йому психологічною педантичністю провести типізацію внутрішніх прихованих механізмів, які насправді рухають "процес" вгору сходами, що ведуть вниз.

Новини за темою

Робиться все виходячи з цілком благих намірів. Мовляв, є величезне державне замовлення щодо навчання за бюджетні кошти студентів в українських вищих навчальних закладах. На це витрачаються значні казенні кошти, які обчислюються мільярдами гривень, а на виході держава отримує тисячі юристів та економістів, яких у кращому випадку чекає "вільна каса", а в гіршому – польські ягоди. Водночас катастрофічно скорочується кількість людей з базовою професійною технічною освітою, і незабаром у Києві буде проблематично знайти людину, яка вміє за призначенням застосовувати молоток та плоскогубці. Здавалося б, ось воно, чисто "німецьке" рішення: привести державного замовлення в системі вищої освіти у відповідність з потребами економіки і структурою реального сектора. З одного боку, це дасть колосальну економію бюджетних ресурсів, а з іншого – поліпшить якість людського капіталу та працевлаштування після закінчення навчання у вишах.

Але це в теорії, а на практиці виходить трохи інакше. Як свідчить "нова" берлінська приказка, "що для німця добре, те для українця – карачун". Чому ж не виходить у наших міністрів та інших диво-майстрів "малахітова ваза" (ох, не виходить…)? Вся справа в тому, що проблематика працевлаштування молоді та розвиток системи вищої освіти в Німеччині і в Україні, м'яко скажемо, дещо відрізняються один від одного. Приблизно так само, як люксова модель "Таврії" від бюджетної моделі "Мерседеса". Адже в європейських країнах є ефективна модель економіки, і держава може ліпити з неї якісну освітню політику. А дивлячись на нашу модель економіки, так і хочеться вигукнути: "Це ж з кого таку ліпили?".

Новини за темою

Сьогодні реальний сектор в Україні поступово переходить до простих сировинних циклів. Якщо раніше продукція з високим рівнем доданої вартості у структурі експорту займала 15-20% (переважно продукція машинобудування), то зараз – приблизно 5-8%, і цей показник продовжує скорочуватися. Таким чином, якщо ліпити систему державного замовлення виходячи з потреб сировинних галузей, доведеться навчати молодих українців на комбайнерів і металургів. З одного боку, за цими професіями є певний запит, а з іншого – сотні тисяч комбайнерів країні наче й ні до чого, якщо ми, звісно, не хочемо переорати африканську цілину.

Крім того, у розвинених країнах є цілий набір ефективних механізмів соціалізації молодих поколінь, а в Україні такий інструмент лише один – вища освіта. Нехай це частковий, не цілком надійний інструмент, але він єдиний. Так вже склалося, що як "щупальця" радянського минулого нам дістався потужний освітній комплекс із сотень профільних вишів і декількох університетів зі світовим ім'ям. А тепер уявімо, що робили б сотні тисяч українців, які закінчують щороку школу, в разі відсутності на батьківщині доступних вищих навчальних закладів? Реформа патрульної поліції не змогла б всіх "соціалізувати". Для країни це було б щось на кшталт масштабної соціальної катастрофи. Але катастрофи бувають і рукотворні. У липні цього року наш Кабмін затвердив нові обсяги державного замовлення на підготовку фахівців, наукових та робітничих кадрів. У сегменті "Фахівці" держзамовлення становило 171 тис. осіб (денна форма навчання), або на 9,5% менше порівняно з минулим роком. Найбільше "секвестирували" молодших спеціалістів – мінус 30,6%. Бакалавром пощастило більше – їх рубонули на 4,2% (3,5% за денною формою навчання). У частині магістратури реформа ще не розгулялася – тут навіть зростання на 0,4%.

112.ua

Якщо проаналізувати кількість прийнятих студентів до ВНЗ, то ми побачимо, що освітній пік припав на 2002-2008 рр.: загальна кількість прийнятих до ВНЗ 1-4 рівнів акредитації перевищувала 600 тис. осіб, чому сприяли не стільки демографічні фактори, як необхідність у соціалізації молодого покоління українців. Порівняно з початком 90-х років минулого століття сталася масштабна трансформація системи освіти: якщо у 1991 році навчальні заклади 1-2 рівнів акредитації (технікуми, училища, коледжі) приймали майже 240 тис. осіб, то ВНЗ 3-4 рівня (інститути, академії, університети) – трохи більш ніж 170 тис., тобто в 1,4 раза менше. Паритет між училищами та інститутами було досягнуто в 1994 році, а в 2002 році до ВНЗ 3-4 рівня приймали вдвічі більше учнів, ніж до освітніх закладів 1-2 рівня акредитації. За підсумками минулого року до ВНЗ 3-4 рівня було прийнято 264 тис. осіб, а до ВНЗ 1-2 рівня – 59 тис. Тобто на одного учня технікуму/коледжу припадає четверо-п'ятеро студентів інститутів та університетів.

112.ua

Якщо в 1991 році загальна кількість учнів у ВНЗ 1-4 рівня акредитації становила 1,6 млн осіб, то за підсумками 2017 року – 1,5 млн, і це незважаючи на істотну відмінність за низкою демографічних показників нашого часу і періоду 90-х років минулого століття. Простими словами, зараз глибина соціалізації молоді за допомогою вищої освіти в рази вище, ніж це було 27 років тому. І це, до речі, одне із незаперечних здобутків часів незалежності – доступність вищої освіти істотно зросла. На жаль, значно скоротилася престижність освіти в коледжах і технікумах.

112.ua

Якщо порівняти період 1990/1991 і 2017/2018, то ми побачимо, що в першому випадку у вишах 1-2 рівня акредитації навчалося 757 тис. осіб, а в 3-4 рівнях – 881 тис. За останні роки ситуація кардинально змінилася: у навчальному періоді 2017/2018 у вишах 1-2 рівня залишилося 209 тис., зате чисельність студентів у ВНЗ 3-4 рівня зросла до 1,33 млн.

Вся ця статистика говорить нам про те, що якщо в 90-ті роки вища освіта була зліпком індустріальної економіки часів СРСР і лише частково виконувала функцію соціалізації (більша частина цього складного процесу відбувалася за допомогою державної політики працевлаштування людей з повною і неповною середньою освітою), то вже у наш час вища освіта повністю втратила свій зв'язок з реальним сектором економіки через поступову деградацію останньої. По суті, у нашої вищої освіти залишилося лише два шляхи: деградувати разом з економікою, скорочуючи нікому не потрібні професії "льотчиків і космонавтів", або знайти нову нішу застосування свого потенціалу. І її було знайдено у вигляді соціалізації молодого покоління українців. Адже, як показує практика, якщо людина мігрує в пошуках роботи за кордон, закінчивши виш в Україні, вона ще має всі шанси повернутися на батьківщину, якщо ситуація почне змінюватися на краще. Але у випадку здобуття вищої освіти за кордоном українець на 99% соціалізується в Польщі, Чехії, Німеччини і, на відміну від індуса, вже ніколи не повернеться додому. Або майже ніколи. Приклади стипендіатів Оксфорда чи Гарварда, які як чортики з табакерки вискакують періодично на топових посадах у нашій країні, не йде в рахунок унаслідок специфічності цих індивідуальних "кейсів".

Новини за темою

Таким чином, роблячи державне замовлення на навчання молодих українців у вітчизняних вишах, держава фактично купує на 4-5 років їх домашню соціалізацію. І якщо із двох бюджетників один залишиться в Україні, це все ж краще, ніж один, який вирішив повернутися додому, із десяти студентів, які виїхали на навчання за кордон. Що більше вже на 2-3 курсі студенти починають свою трудову діяльність, і являють собою активний сегмент трудових ресурсів. Як показує простий розрахунок, навіть на зарплаті трохи вище мінімальної випускник вишу принесе в державний бюджет і пенсійний фонд приблизно 18 тис. грн на рік, тобто за розцінками на комерційну освіту, він окупить для держави витрати на своє навчання за 4-5 років.

Здійснюючи державне замовлення, країна не тільки соціалізує свою молодь, але й робить безпрограшну інвестицію в найближчі 5-10 років. Тим паче враховуючи досить скромний витратний механізм вітчизняних вишів. І нехай сотні тисяч економістів і юристів потім працюють водіями і торговими консультантами, але вони працюють в Україні і тут платять податки. Скорочуючи державне замовлення, уряд рубає сук, на якому сидить разом з усією країною, адже таким чином він штовхає українців не тільки на трудову, але й на освітню міграцію (якщо самому платити за навчання, то краще це робити в Центральній Європі, де вже готові зустрічати наших студентів не тільки на час навчання, але й з прицілом на майбутнє).  

А наші "реформатори" при цьому так схожі на жадібних "батьків славного міста Гамельна", які теж вирішили заощадити "грошенят" і жорстоко поплатилися за це, адже гамельнський щуролов під звуки своєї сопілки вивів з міста всіх дітей. Як у поезії вагантів:

И в тот же миг на звуки эти

Из всех домов сбежались дети.

И незнакомец всей гурьбой

Увел их в Везер за собой.

Никто не помнит их отныне,

Навек исчезнувших в пучине.

Река бежит, вода течет.

Какой ценой оплачен счет!..

Всем эту быль запомнить надо,

Чтоб уберечь детей от яда.

Людская жадность- вот он яд,

Сгубивший гамельнских ребят.

.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів