Клімкін здивувався, що українці масово виїжджають за кордон. А що Україна сьогодні може їм запропонувати?

Як би ви охарактеризували людину, яка сидить на гілці та методично підпилює її, попри здивовані вигуки? А потім, коли гілка з хрускотом падає вниз і "мудрий дроворуб" опиняється на землі, він, чухаючи забите місце, раптом заявляє, що вищевказаний "процес" не виправдав його сподівань...

Клімкін здивувався, що українці масово виїжджають за кордон. А що Україна сьогодні може їм запропонувати?
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Як би ви охарактеризували людину, яка сидить на гілці та методично підпилює її, попри здивовані вигуки? А потім, коли гілка з хрускотом падає вниз і "мудрий дроворуб" опиняється на землі, він, чухаючи забите місце, раптом заявляє, що вищевказаний "процес" не виправдав його сподівань...

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін днями приголомшив громадськість раптовим "безвізовим камінг-аутом", заявивши, що "будь-яка добра справа — чи то Угоду про асоціацію, чи то безвізовий режим може служити нам у плюс, але несе в собі і ризик. Я багато років займався безвізом, а зараз дивлюся, що тільки в минулому році Україну покинули більше мільйона українців. Сто тисяч залишає Україну щомісяця, і питання не тільки в тому, що там високі зарплати, – це взагалі розуміння майбутнього і якості життя. Якщо ми це не переб'ємо, тоді зміст наших реформ б'є по нас самих".

Схоже, спроба привчити українців їздити до Братислави на філіжанку кави завершилася провалом: за братиславську каву потрібно платити і для цього необхідно добре заробляти, і краще це робити в Братиславі, а не в Горішніх Плавнях (за всієї поваги до цього топоніма).

Подібні визнання на четвертому році "реформ" змушують замислитися: а хто ж насправді керує нашою країною? В сенсі знань, досвіду, професіоналізму. Адже "безвіз" сам по собі – це звичайна гуманітарна опція і тільки "сильно вдарені" при падінні з "гілки" можуть розглядати його як якийсь цивілізаційний "розлам" і спосіб втечі від "немитої Росії", на адресу якої, може, й можна сказати "прощавай", але як вимовити те саме легіону "клімів чугункіних", які окупували владні кабінети?

Міжнародне інформаційне агентство Bloomberg також вирішило внести свою лепту в обговорення теми виходу українців в землю обітовану, європейську. У статті було зазначено, що проблема трудової міграції з країни хвилює навіть НБУ, а це така інституція, що стурбувати її досить непросто, адже у неї всі проблеми зводяться до набору об'єктивних ринкових факторів.

Новини за темою

За даними західних аналітиків, до 2015-го року Україну залишило 7% активної робочої сили. Враховуючи демографічну яму, проблему старіння населення, втрату частини трудових ресурсів у результаті анексії Криму і війни на Донбасі – озвучена цифра виглядає як вирок усій системі державної політики, якщо така взагалі існує. Хоча швидше за все, мова може бути лише про набір хаотичних і досить шкідливих способів впливу чиновників на економічне середовище.

Адже велика частина українців в очах відомого єврочиновника, може, і виглядає на "ідіотів або людей з обмеженим кругозором", але насправді не належить ані до першої, ані до другої групи. Шукати, як у відомій казці Леоніда Філатова "Те-Чого-Не-Може-Бути!", тобто реформи по-українськи, наші земляки не стали, а зібратися більшості з них – тільки підперезатися. І якщо раніше українці голосували за гречку, то зараз воліють це робити ногами.

На думку Bloomberg, польська принада позбавляє Україну робочих ресурсів. Саме тому одним з найбільш прибуткових видів бізнесу в нас зараз став рекрутинг. Але навіть досвідчені хедхантери не можуть покрити попит "на українців" і потік трудових мігрантів до Польщі зростає і навряд чи зупиниться, навіть якщо поляки при в'їзді в країну будуть змушувати плюнути на портрет Степана Бандери: українці вже звикли мімікрувати відповідно до умов мінливого довкілля, якщо треба, забуваючи мазепинки та вишиванки в "домашній скрині".

Bloomberg

Наразі попит на українські трудові ресурси в Польщі в п'ять разів перевищує пропозицію, а значить, на нас чекає лише посилення міграційного потоку з країни. І їхати буде не стільки середній клас, скільки молодь віком 25-35 років. "Продуманість" державної політики проявляється тут у всій своїй "красі і повноті": витрачати десятки мільярдів гривень на рік на систему освіти, щоб потім благополучно помахати хустинкою своїм випускникам на вокзалі – таке "дорогого" коштує.

На цей момент перепад у рівні реальних трудових доходів становить 1:3 або 1:4 на користь тієї ж Польщі: якщо в Україні середня зарплата заледве перевищує 200 євро, то у західного сусіда можна знайти масу пропозицій на 1000. І перепад цього тиску в рівні трудових доходів буде видувати з України активне населення зі швидкістю повітря, що випаровується з пробитої космічної станції.

Але Клімкін, безумовно, має рацію – не грошима єдиними... Мова і про майбутню перспективу, і про якість життя. Ні перше, ні друге батьківщина-мати сьогодні запропонувати не зможе: "перспективу" вбила пенсійна реформа, а якість життя – медична. Але є і ще один базовий фактор, про який Клімкін, звісно, промовчав: українське суспільство позбавлене перспектив, бо не бачить у свій "перископ" потенційних еліт, які змогли б почати поступальний рух, – саме поступальний рух, а не обіцянка раю для всіх уже завтра за рахунок чергового "переділу". Але для того, щоб цей рух розпочався, необхідно, щоб ті еліти, які прийшли до влади на гребені революційної піни, забралися з пляжу і якомога швидше...

А поки, за даними ООН, до 2050 року населення України може скоротитися до 36 млн осіб і наша країна ризикує остаточно перетворитися на край старих і дітей.

112.ua

За даними Bloomberg, з 2015 по 2017 роки Україну покинуло 1,164 млн осіб, з яких найбільше виїхало до Польщі – 507 тис. і РФ – 343 тис. До Італії і Чехії мігрувало 147 і 122 тис. осіб відповідно. У США перебралися 23 тис., що порівнянно з показниками міграції до Білорусі – до "бацьки – останнього диктатора Європи" виїхали в пошуках кращого життя 22 тис. українців.

112.ua

Основного удару трудова міграція завдає молоді: молоді люди мігрують не тільки після закінчення ВНЗ, але й зі шкільної лави – Україна б'є всі рекорди за кількістю своїх студентів в інститутах і університетах Польщі, Чехії, Угорщини. І якщо перша група міграції має схильність до часткової рееміграції, то друга група, як правило, дуже швидко адаптується на новій батьківщині і асимілюється.

При цьому необхідно враховувати і показник так званої внутрішньої трудової міграції. Вже сьогодні кілька сотень тисяч працівників територіально перебувають в Україні, але зарплату отримують за кордоном, там же і платять податки. Через п'ять років ця верства може збільшитися вдесятеро і скласти конкуренцію класичній міграції: мова йде про ІТ-фахівців, аутсорс і сектор хенд-мейд.

Вікова група від 0 до 17 років нині становить 7,6 млн осіб. Саме ці люди в найближчі 10 років стануть кістяком трудових ресурсів, але з урахуванням динаміки трудової міграції до 2025 року від них може залишитися в Україні лише 3-4 млн осіб. При цьому варто зазначити, що в 1990-му році ця група становила 13,3 млн осіб. Саме завдяки цьому факту країна ще зберігає умовну цілісність трудових ресурсів, адже сьогодні це люди, яким 28-45 років. А який "кістяк" зможе сформувати вікова група, від якої залишиться лише 3-4 млн?

Схоже, що Україні вже накинули якийсь план подальшого розвитку, але тільки це не план "Маршалла", а так званий "план Моргентау" з перетворення країни на город і лісопильню Європи. Як відомо, ключовими елементами провалу "плану Моргентау" для повоєнної Німеччини були такі напрямки, як: руйнування національної банківської системи, обмеження виробництва добрив і ліквідація хімічної промисловості, вирубка лісів, жорстка податкова політика. Неспроможність цього плану зрештою усвідомили навіть американці. Як заявив екс-президент США Герберт Гувер після відвідин Німеччини в 1947 році: "Це ілюзія, що Нова Німеччина може бути перетворена на аграрну державу. Це недосяжно, доки ми не знищимо або вивеземо з неї 25 млн осіб". Та економічна модель, яку нав'язують сьогодні Україні, передбачає скорочення населення до 35 млн осіб у найближчі 5 років.

Новини за темою

Як же змінити базові налаштування української економіки з тим, щоб з країни припинився потік трудової міграції? Передусім необхідно кардинально змінити систему перерозподілу суспільних благ і ресурсів. В інтерв'ю французькому виданню Le Monde Джозеф Стігліц заявив, що джерело нерівності в сучасному світі – система рент і монополій. Щодо України, то ми відчуваємо це на прикладі нашої рентної моделі економіки, яка концентрує з допомогою володіння інфраструктурними системами більшу частину національного багатства в 5-10 точках і розподіляє його на користь кількох "сімей". Населенню залишається сподіватися на адміністративне підвищення мінімального "рівня бідності" у вигляді мінімальної зарплатні. Іншими словами, Україна опинилася в пастці бідності, коли відсутність зростання реальних доходів населення призводить до скорочення споживання і "стискання" економічного потенціалу. Як заявив Стігліц, "нерівність зовсім не фатальна неминучість, а результат політичних рішень". Необхідно докорінно змінювати систему визначення рівня мінімальної зарплати, переходити на погодинну тарифікацію, особливі галузеві, професійні та регіональні тарифи. Мінімальна зарплата слюсаря й охоронця супермаркету не повинні бути ідентичні, так само як і мінімальна зарплата в Києві та маленькому містечку. Управління трудовими ресурсами має стати предметом довгострокової державної політики.

У блозі МВФ 10 квітня 2017 року вийшла невелика стаття Май Чі Дао, Міталі Дас, Жока Качан і Вейчен Лян – "Причини зниження частки робочої сили в національному доході", в якій група авторів розглянула питання глобальної нерівності та диспропорцій в оплаті праці.

Новини за темою

За даними дослідників, ключова причина падіння рівня трудових доходів в деяких країнах, що розвиваються, – ступінь їх участі у глобальних технологічних ланцюжках у відповідності зі світовим ринком розподілу праці. Відповідно до світового "ранжира", країни, що розвиваються, "монтуються" в основному в дешеві сировинні ланцюжки. Внаслідок цього в них більш-менш стабільна частка низькооплачуваних працівників, у той час як "середина" активно мігрує. Навіть Туреччина, беручи участь у світових технологічних схемах, втратила до 5% свого "трудового" доходу. Ринки страждають внаслідок того, що основна додаткова вартість розміщується в країнах "золотого мільярда". Але Україна – не Туреччина і її місце у світовій "харчового ланцюга" значно нижче. Від чого ж залежить це місце? В першу чергу від волі місцевих еліт та їхньої здатності захищати національні інтереси своєї країни. А якщо ця воля спрямована у протилежному напрямку й еліти проваджені лише жадібним заробітком швидких грошей? В такому разі країна буде рухатися харчовим ланцюжком униз – до безхребетних і рослин.

112.ua

Одним з показників, який характеризує ступінь експлуатації в тій чи іншій країні, є відношення загального фонду оплати праці до обсягу ВВП. В Україні цей показник значно скоротився: якщо в 2010-2013 роках він становив 42-43%, то в 2015-2016 роках він знизився до 34-35%, в той час як в розвинених країнах "показник експлуатації" становить понад 50%, тобто половина суспільного багатства розподіляється через фонд оплати праці.

Чому в Україні значно погіршився індекс експлуатації, що й призвело зрештою до посилення трудової міграції? Причин цьому дві. Перша: економіка все більше сповзає до простих сировинних циклів, тобто до товарів з низьким рівнем доданої вартості, при виробництві яких питома вага заробітної плати невелика. Друга: різко посилилася концентрація капіталу за рахунок тотального зрощування фінансово-промислових груп з системою державного управління, що призвело до більш масштабного перерозподілу суспільного багатства на користь кількох монопольних утворень та зменшення питомої ваги загального фонду оплати найманої праці в структурі ВВП.

По суті, Україна скотилася до рівня "дикого" капіталізму часів теоретика марксизму Карла Маркса, який у своїй "теорії бідності" заявив, що чим інтенсивніше рівень експлуатації, тим вищі розкіш і надлишок на одному полюсі суспільства і злидні та відчай – на іншому. Фактично зліпок сучасного Києва, де маргіналізація значної частини населення сполучається з потоком дорогих іномарок і відкриттям розкішних ресторанів.

На завершення хотілося б зазначити, що нещодавно альтернативний "План Маршалла" пропонував Україні не хто інший, як сер Річард Чарльз Ніколас Бренсон, фінансовий титан з Великобританії, засновник корпорації Virgin Group (конгломерат 400 компаній), власник статків у 5 мільярдів доларів США. Ось тільки після спілкування з нашими чиновниками і спроби запустити в Україні платіжний сервіс TransferWise більше про подібні плани гуру міжнародних фінансів не чути. Але сам факт показовий – потенційні можливості нашої країни такі величезні, що привертають увагу провідних світових інвесторів. На жаль, цей потенціал посилено заганяється під плінтус безграмотними чиновниками, які на своїх "заочних" факультетах не вчили, ні що таке управління трудовими ресурсами, ні такий предмет, як розвиток продуктивних сил.

Ось і виходить, що якщо Україна і рухалася в бік ЄС, як дівчинка з відомої казки йшла до Смарагдового міста, то провідником у неї були "Страшили", в яких голова набита в кращому випадку соломою...

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>