Від долара по 8 ми перейшли на інфляцію по 8. І те, й інше - маячня

Олексій Кущ пояснює, чому інфляційне таргетування, настільки розпіарене Нацбанком, шкодить українській економіці

Від долара по 8 ми перейшли на інфляцію по 8. І те, й інше - маячня
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Олексій Кущ пояснює, чому інфляційне таргетування, настільки розпіарене Нацбанком, шкодить українській економіці

Інфляційне таргетування, яке в останні роки активно застосовує Нацбанк, як армійський ховрах – ніхто його не бачить, але воно є. Не зважаючи на норми Конституції України та спеціальних законів, НБУ, як вередлива дитина, вибрав серед наших проблем "улюблену" іграшку у вигляді інфляції і бавиться з нею. По суті, перед нами чергова абсолютизація абстрактного поняття, і якщо раніше абсолютизували курс, то нині – індекс інфляції.

Довгі роки українців привчали до думки про стабільність національної валюти, яка перетворилася на якийсь фетиш, універсальний символ стабільності. Владу запам'ятовували не за рівнем реальних доходів, а за курсом гривні до долара США. У нашій історії таких періодів було кілька: 5,05, "все по 8", а точніше 7,95. Але тоді в Україні ще була промисловість з її тривалими виробничими циклами, а вона, як відомо, любить курсовий штиль, інакше просто неможливо виготовляти складну техніку.

В умовах тотальної деіндустріалізації економіки в останні роки країна перейшла на прості сировинні цикли. Все йде до того, що років через п'ять ми будемо мати територіально-економічну структуру, що становить собою малозаселені сільські території, орієнтовані на вирощування монокультур (соняшник, кукурудза, ріпак, соя) і депресивні міста з високим рівнем безробіття та злочинності, демографічний склад яких все більше буде відповідати принципу "старі і діти".

Здавалося б, до чого тут інфляційне таргетування? Насправді, будь-яка політика центрального банку країни – це не абстрактне дослідження на тему впливу полярного ягелю на хоровий спів корінних народів півночі. Завдання монетарного органу – виокремити з усього спектру чинних проблем найбільш актуальні для даного типу економіки і розробити модель виходу з кризи.

У свій час світові регулятори пройшли через різні методики регулювання. Це і політика фіксованих курсів, коли метою було збереження стабільності національної валюти. Зворотнім боком цієї моделі була втрата значної частини суверенної монетарної політики центрального банку. По суті, роль НБУ зводилася лише до викупу надлишків валюти в разі ревальвації курсу та продажу валюти на внутрішньому ринку в умовах девальвації. Грошову масу при цьому роздувало, як гармошку на сільських клубних заходах. Як говориться, "ховали тещу, порвали два баяни". НБУ, сповідуючи курс фіксованої гривні, "рвав баян" тричі: у 1998, 2008 і 2014 роках.

Саме в 2014 році стало очевидно, що модель з фіксованим курсом вже не працює і потрібно шукати нові механізми досягнення макроекономічної стабільності (до речі, запам'ятаємо цей термін).

У 2014-2016 роках, згідно з вимогами Міжнародного валютного фонду, для України було встановлено досить жорсткі монетарні маяки, які стосувалися регулювання таких ключових індикаторів, як чисті внутрішні активи (рівень гривневої маси) і чисті валютні резерви (валові резерви НБУ мінус зобов'язання).

Саме в 2014 році наша країна відмовилася від політики фіксованого курсу і почала сліпо застосовувати всю прописану МВФ рецептуру. З одного боку, ситуація була безвихідна: резерви Нацбанку скоротилися до кінця того року до мінімальних позначок. Дійшло навіть до розпродажу золотого запасу: із 1,36 млн тройських унцій станом на початок січня 2014-го року до грудня було продано 0,6 млн, або 44% золотих запасів. Тобто, виникла вкрай незручна ситуація: руки регулятора були фактично зв'язані: доводилося тримати штани, що падали, і будь-який незручний рух загрожував публічним конфузом.

Виконання "маяків" МВФ у період з 2014 по 2016-й рік можна назвати періодом неформального таргетування показників грошової маси. На практиці це призвело до жорстокої фінансової гіпоксії національної економіки, скорочення реальних доходів населення, "спалювання" депозитів вкладників банків на десятки мільярдів доларів і вимивання обігових коштів економічних агентів. У результаті навіть найбільш затяті адепти політики Фонду десь у глибині душі усвідомили, що далі так продовжувати ризиковано.

Жорсткий контроль грошових агрегатів призвів до різкого уповільнення темпів відновлення економіки: з 15% ВВП, загублених у 2014-2015 роках, за останні два роки вдалося відіграти не більше 4%. Як тут не згадати вислів колишнього керуючого Банку Канади Джона Кроу: "Ми не відмовлялися від грошових агрегатів, це вони відмовилися від нас".

У свій час перед схожим вибором стояло багато перехідних економік. Наприклад, Казахстан після кризи 2008 року відмовився від моделі постійної девальвації національної валюти і перейшов до створення диверсифікованих каналів емісії грошової маси в економіку.

Тут особливу роль відіграють так звані коефіцієнти Маршалла, які показують рівень монетизації тієї чи іншої економіки, а вони розраховуються як відношення грошової маси до ВВП.

Якщо взяти азійські країни, багато з яких мають сировинну спеціалізацію і є перехідними, то можна побачити чітку залежність між рівнем монетизації та економічним розвитком. Найбагатші країни мають, як правило, дуже високий рівень монетизації і при цьому досить низькі показники інфляції. Так, в економіках з рівнем ВВП у розмірі 10-50 тис. дол. на душу населення грошова маса перевищує ВВП (рівень монетизації понад 130%), а інфляція знаходиться в межах 0-3%. Країни, що розвиваються (ВВП на душу населення від 2,6 до 10 тис. дол.), характеризуються середнім рівнем монетизації: 50-60% та інфляцією до 8%. Найбідніші країни (ВВП на душу населення до 2,6 тис. дол.) володіють низьким рівнем монетизації (35-40%) і рівнем інфляції вище 8%. Це, як правило, сировинні економіки з високим рівнем трудової міграції та корупції.

Україна в результаті жорсткого обмеження рівня монетизації економіки, як ви вже здогадалися, опустилася в кошик найбідніших країн: ВВП на душу населення нижче 2,5 тис. дол., інфляція від 12 до 44% за останні роки. Однією з причин консервації бідності якраз і є низький рівень монетизації економіки.

112.ua

З 2013 року цей показник в Україні скоротився з 62% (рівень країн із середнім економічним розвитком) до 40% (рівень найбідніших економік Африки, Азії й Океанії).

Здавалося б, вирішити проблему можна за допомогою друкарського верстата: як говорив у свій час голова ФРС Бернанке: економіці потрібно дати стільки грошей, скільки вона просить. Але все ж повністю задовольняти її апетити вельми небезпечно. Адже насичення корупційного інституційного середовища великою кількістю грошей загрожує лише збільшенням інфляції і неминучим скороченням рівня монетизації, адже цей показник "провалюється в труси" після кожної нової інфляційної хвилі.

У цій ситуації центральний банк і повинен зробити правильне цілепокладання. Що вибрати, курс, інфляцію, грошову масу як об'єкт регулювання або щось ще?

НБУ вибрав контроль споживчої інфляції, задекларувавши базову мету в розмірі 6% +/- 2%. Минулого року цей інтервал був істотно перевищений: при верхній планці в 8%, фактичний рівень інфляції досяг 14%. Цьогоріч НБУ вже переглянув свій прогноз у бік збільшення його майже до 9%, хоча навіть зараз цілком очевидно, що інфляція за підсумками поточного року не буде вимірюватися однозначним числом.

Інфляційне таргетування – це досить ефективний інструмент для розвинених країн, які вирішили базові завдання свого економічного розвитку, і єдине, що їм тепер потрібно, – це помірна цінова динаміка і макроекономічна стабільність. Якщо пам'ятаєте, з цього терміну ми і починали нашу статтю.

Проблема в тому, що Україні треба дещо інше, а саме – макроекономічний розвиток. Динамічний розвиток. З темпами зростання у 2-3% ми приречені на поступове вимивання внутрішнього потенціалу і повну анігіляцію промислового ядра економіки, адже з такими темпами Україна не зможе забезпечити ні конкурентні умови для розвитку трудових ресурсів, ні якісне середовище для формування людського капіталу, ні оновлення системної інфраструктури.

Над НБУ тяжіє комплекс декількох жорстких провалів політики фіксованого курсу національної валюти, але це не означає, що один непродуктивний інструмент монетарного регулювання потрібно міняти на інший, контрпродуктивний.

До того ж центральні банки країн з перехідною економікою гостро потребують відновлення довіри до них з боку суспільства та бізнесу. А як зміцнити цю довіру, якщо прогнози того ж НБУ збуваються з точністю до навпаки?

Такі економіки, як українська, надмірно залежать від кон'юнктури зовнішніх товарних ринків, переважно сировинних, цін на енергоресурси і шоків пропозиції. Під останніми мається на увазі будь-який неурожай внаслідок природних катаклізмів. Згадаймо минулий рік, коли вимерзання холодної весни ранніх овочів призвело до істотного зростання споживчих цін. Ніхто не дасть гарантії, що подібне не повториться і надалі. До того ж, за "законами Мерфі", якщо щось може трапитися, то воно обов'язково станеться. У цих умовах таргетувати інфляцію - все одно, що боротися з вітряками: будь-яка зміна цін на зовнішніх ринках, зростання цін на паливо або шок пропозиції, викликаний неврожаєм, змете цю систему, як будиночок нерозважливого поросяти.

Саме тому Україні необхідно перейти до таргетування номінального внутрішнього валового продукту і встановити мету щодо виходу на докризовий рівень ВВП. Саме цьому завданню і повинні служити інструменти монетарної політики НБУ. Багато років не вщухають суперечки, який рівень інфляції корисний для ефективного розвитку нашої економіки: 0%, 10%, 10-15%? Але економіка сама повинна відповісти на це питання. І таргетування номінального ВВП буде цьому сприяти. Тобто, завдання центрального банку полягає в тому, щоб за допомогою монетарних інструментів сприяти економічному зростанню та виходу економіки на докризовий рівень, а вже сама економіка і вирішить, який оптимальний рівень споживчої інфляції їй для цього потрібен. Будь-які спроби перекласти рішення цього завдання на чиновницькі плечі неминуче призведе або до уповільнення економічного зростання, або до чергового провалу щодо цілей інфляційного планування. В Україні – і до того, і до іншого.

Механізм таргетування номінального ВВП дозволить дати відповідь на шоки пропозиції і погіршення кон'юнктури зовнішніх сировинних ринків, адже ця модель дозволяє перерозподіляти кризове навантаження і на ціни, і на випуск товарів (економічне зростання), тобто знижувати рівень кризового тиску за рахунок його перерозподілу на різні амортизатори. У випадку з інфляційним таргетуванням весь удар кризи припадає саме на динаміку економічного зростання, яке стає заручником жорсткої цінової політики.

Більшість розвинених країн вирішили проблеми сталого зростання ще 30 років тому, для нас же динамічне економічне зростання – це першочергове завдання і найголовніше – здійсненне в разі залучення всього монетарного потенціалу, яким володіє Нацбанк. Перефразовуючи Черчилля, якщо центральний банк при виборі між економічним зростанням та інфляцією вибирає інфляцію, то він отримає і високі ціни, і низьке зростання ВВП.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>