Велика приватизація - 2019: Як були, так і залишаються величезні проблеми

Велика приватизація - 2019: Як були, так і залишаються величезні проблеми
Фото з відкритих джерел

Олександр Гончаров

Засновник «Київського фондового центру»

От же ж, без рекомендацій аналітиків Міжнародного валютного фонду нашим чиновникам тепер нікуди. Ось і з самого початку нового 2019 року представники МВФ і Фонду держмайна України під час ділової зустрічі обговорили варіанти вирішення ключових проблем, які в минулому році блокували процес великої приватизації за новим законом, ухваленим 18 січня 2018 року. До того ж план минулого року з надходження до держбюджету від продажу приватизованих підприємств (21,3 млрд гривень) виявився виконаним лише на 2%. Адже велика приватизація могла б дати економіці країни потужний поштовх з новими інвестиційними грошима і новими інвестиційними ідеями.

Ну, це і зрозуміло, що треба щось робити. І чим раніше, тим краще. Адже за підсумками 6-ти місяців 2018 року, згідно зі звітом Мінекономрозвитку, 100 найбільших державних підприємств і компаній чистий прибуток отримали в розмірі 21,5 млрд гривень, що на 41,9% (15,5 млрд гривень) менше, ніж за аналогічний період 2017 року. Ці неупереджені і дуже тривожні цифри говорять про одне, що не можна далі жити без ризик-менеджменту, а Кабміну та Фонду держмайна треба не стільки орієнтуватися на кон'юнктуру ринку, скільки дивитися на національний кадровий потенціал. І за великим рахунком, не так страшні виробничі та управлінські помилки керівництва державних підприємств, які виставляються на приватизацію, набагато страшніше, коли доводиться стикатися з корупцією і нахабним шахрайством топ-менеджерів держкомпаній.

Ба більше, на початок 2019 року в Україні налічується 3364 держпідприємства, з яких працює лише 1594. Чому? При цьому сума активів портфеля 100 найбільших державних підприємств становить до 93,3% (!) від загальної вартості всіх працюючих держпідприємств в Україні. Що з цим робити? Це величезна проблема, яка підриває довіру до всього українського ринку. А у нас таких негативних прикладів безліч. Це конкретно підриває довіру до процесу приватизації як зовнішніх інвесторів, так і місцевих. Безумовно, про це не могли не говорити під час ділової зустрічі глава Фонду держмайна України Віталій Трубаров і постійний представник МВФ в Україні Йоста Люнгман.

Новини за темою

Звичайно, механізми і методи проведення приватизаційних аукціонів та конкурсів, а також захист капіталу інвесторів має велике значення. Тому, як написав у Facebook Віталій Трубаров: "Домовилися з постійним представником МВФ Люнгманом спільними зусиллями вирішити проблеми, які блокують процес великої приватизації… Чітка вимога МВФ - почати в 2019 році продаж компаній з переліку великої приватизації". Від себе додам, що хотілося б ще, нарешті, зупинити потік негативних новин з України. Той самий глава ФДМ України В. Трубаров щиро нарікає на те, що унаслідок різних судових позовів відібрані на конкурсі 5 місяців тому консорціуми інвестиційних радників не можуть почати підготовку до приватизації низки держпідприємств.

Так, зокрема, голова Фонду держмайна зазначає: "Фактично з квітня минулого року простоює ОПЗ, а інвестиційний радник Pericles Global Advisory у складі консорціуму з White & Case LLP, Kinstellar, KPMG Ukraine і SARS Сapital не може розпочати процес підготовки до приватизації та реструктуризації боргів заводу, в тому числі і перед "Нафтогазом", що дало б можливість підприємству почати виробництво продукції". Однак у цій частині не можу не погодитися з Віталієм Трубаровим. Й ось чому. Днями бачив велике інтерв'ю свого давнього знайомого Олександра Бондаря, який з 1998 по 2003 роки був головою Фонду держмайна, у розмові з журналістом він щиро дивувався, чому ми платимо величезну винагороду в розмірі 1 млн дол. США раднику Фонду держмайна для продажу Одеського припортового заводу, якщо цей об'єкт приватизації не знайшов свого покупця навіть з черговою новою стартовою ціною, що в 10 разів нижча за початкову ціну продажу?

Також, начебто, 3 млн дол. США нам доведеться заплатити інвестиційному раднику ФДМ України за непроданий 13 грудня 2018 року найбільший енергохолдинг ПАТ "Центренерго". Далі нам, платникам податків найбіднішої і войової країни Європи доведеться оплачувати дорогі послуги радників ФДМУ при продажу підприємств "Оріана", "Азовмаш", "Сумихімпром", "Украгролізинг", приватизації Херсонської, Дніпровської, Криворізької і Сєвєродонецькій ТЕЦ і багатьох, багатьох інших об'єктів, які, найімовірніше, так і не знайдуть свого стратегічного інвестора. Відповідно, із запланованих доходів від приватизації "родинного срібла" потраплять до держбюджету лише якісь крихти. І в цьому ряду відвертого непрофесіоналізму, замішаного на цинізмі, також виділяється разючий приклад отримання премій у розмірі 46 млн дол. США керівництвом "Нафтогазу" фактично з рекордно високих тарифів для злиденного населення. До речі, і для "Нафтогазу" дивним чином ніяк не вдається знайти інвесторів.

Новини за темою

Чесно скажу, такого цинізму і непрофесіоналізму не пригадаю, а з 1994 року з допомогою створених мною інвестиційно-фінансових компаній та фондів я керував приватизацією більш ніж 1000 держпідприємств, включаючи металургійний комбінат "Азовсталь" і ММК "Ім. Ілліча". І якщо до кінця говорити прямо, то цілком очевидно, що новий закон про приватизацію держпідприємств із залученням інвестиційних радників ФДМ, ухвалений Верховною Радою 18 січня 2018 року, - це яскравий символ безграмотної економічної політики в Україні. Щоправда, рік тому прем'єр-міністр Володимир Гройсман, виступаючи перед народними депутатами, заявив, що ухвалення нового закону про приватизацію і реалізація його положень дозволить не тільки відновити ефективність державних підприємств, але і поліпшити життя українців у цілому.

На жаль, знову невдача. Чому? Тому що економічна політика сьогодні ведеться так, як ніби завтра вже не буде. Потрібно створювати в Україні привабливе інвестиційне середовище (особливо в період приватизації 2019-2020 років), а поки що у нас немає сприятливого середовища для інвестицій і досить слабкий захист інвестиційного капіталу. Немає довгострокової стратегії розвитку, але на неї народ продовжує терпляче чекати. Імовірно, скоро повинні внести українців до Книги рекордів Гіннеса як найтерплячіший народ.

Олександр Гончаров,

директор Інституту розвитку економіки України

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>