Вечір з кіборгом

Сьогодні, 16 січня, День пам'яті тих, хто вистояв. Кіборгів, які захищали Донецький аеропорт цілих 242 дні. Поки не впав бетон. 112.ua згадує прекрасний текст поетеси Анастасії Дмитрук, написаний у кінці 2014 року. Текст про одного такого захисника, який вижив у пеклі ДАПу

Вечір з кіборгом
Фото з відкритих джерел

Сьогодні, 16 січня, День пам'яті тих, хто вистояв. Кіборгів, які захищали Донецький аеропорт цілих 242 дні. Поки не впав бетон. 112.ua згадує прекрасний текст поетеси Анастасії Дмитрук, написаний у кінці 2014 року. Текст про одного такого захисника, який вижив у пеклі ДАПу

Він гарний, очі в нього фісташкові. Пише музику, вірші, любить вогні нічного міста і драйв кращих клубних вечірок столиці. Там гучний біт ганяє молоде серце, а красуні навколо кружляють, надихають, закохують. Він навчається на звукорежисера. Яскравий початок. Йому 18.

Майдан. Він прийшов творити революцію в лавах "Правого сектору".

Мабуть, вже тоді, в одну із зимових ночей, коли горіли шини і в повітрі відчувалося наближення небезпеки, або коли тріщали дрова в бочках, а поруч розливали гарячий чай у пластикові стаканчики, ті невловимі іскри залетіли в його серце, в його очі... і щось змінилося в ньому. Назавжди.

"Моє покликання - захищати".

Новини за темою

  • 30.10.2014

Новини за темою

Розпочалася війна, непотрібна і неоголошена. Він пішов на війну, тому що для себе вже вирішив, що хоче стати справжнім офіцером. Пішов захищати Україну у свої 18. Виснажливі тренування в Києві, потім на полігоні – і ось він уже у складі спецназівців. Через тиждень він почує від командира: "Хочеш до Донецького аеропорту? Ми їдемо хлопцям на допомогу. Ніхто тебе не змушує, це виключно за бажанням". Він відповість "Хочу", не роздумуючи.

29 днів в аеропорту. Він кіборг, він – Цезар. Згадує, як лежав на підлозі напівзруйнованої кімнати і дивився, як над ним свистять кулі, розлітаються осколки; слухав, як снаряди зривають сусідні стіни: "Я хотів би назавжди зберегти ту мить, немов у комп'ютерній грі, щоб кожен зміг пережити те саме, що я – подивився б тоді на їхню реакцію". Були дні, коли 2/3 аеропорту контролювали сепаратисти: "Мені здавалося, що нас загнали в кут, і смерть неухильно наближалася, крок за кроком..." На питання "Що відчуваєш, вбиваючи ворога?" він відповідає словами з фільму: "А нічого, крім віддачі приклада... А от якби наказали вбити якусь кішку, от було б дійсно важко, тому що в неї є душа". Сьогодні він снайпер. Цезар повернувся з аеропорту живим, але він повернувся іншим. Йому 18. Він гарний, очі в нього фісташкові.

Новини за темою

Ми сиділи з ним у кафе, пили чай з ягодами. З ним легко сміятися. За сусіднім столом заснула жінка з келихом червоного вина. Десь у залі відпочивали галасливі дружні компанії, лунала приємна музика, ми говорили про дітей, про подорожі – про улюблене. З його однолітками відносини тепер інші, надто рано він подорослішав. Його дуже засмучує, що через військове навчання він не матиме до 27 років нормальних умов для створення сім'ї. Він хоче дітей, хоче виховати їх гідно, навчити всьому. Він хоче, щоб діти пишалися своїм татом-офіцером. Я дивилася в його очі, а там свистіли кулі та летіли осколки Донецького аеропорту. Мені 23, йому 18. Він снайпер, я – поетеса. Такі різні й такі однакові.

Він пообіцяв написати мені вірша. Свого вірша йому я вже написала...

Анастасія Дмитрук

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів