Урядовий кінець епохи бідності: Забагато соціальних пільг та вчителів?

Останнім часом український уряд та парламентська монобільшість просто-таки фонтанують "свіжими" ініціативами в соціальній сфері. На превеликий жаль, більшість із них спрямовано на деактивацію закріпленої в Конституції України соціальної держави.

Урядовий кінець епохи бідності: Забагато соціальних пільг та вчителів?
Укрядовий портал

Олег Тітамир

Президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг"

Останнім часом український уряд та парламентська монобільшість просто-таки фонтанують "свіжими" ініціативами в соціальній сфері. На превеликий жаль, більшість із них спрямовано на деактивацію закріпленої в Конституції України соціальної держави.

Благими намірами…

Безумовно, реформувати й осучаснити пострадянську соціальну сферу, яка виглядає архаїчною та заскорузлою, необхідно вже давно. Щоб у цьому впевнитися, варто пройти бюрократичні митарства в органах соцзахисту чи в Пенсійному фонді. Власне, один із фокусів соціальної реформи – це "діджиталізація" адміністрування й комунікацій, переведення всіх комунікацій громадян із цими структурами в онлайн-режим.

Проте ще одним важливим аспектом реформування "соціалки" виглядає встановлення справедливих розмірів державних виплат усім тим громадянам, котрі такої допомоги потребують. І щоб отримувачі цих пільг саме жили на ці гроші, а не "животіли". Власне кажучи, на те і держава, щоб адекватно зорганізувати соціальний "менеджмент" для всіх нужденних на кошти платників податків.     

Та чи такими принципами керується нинішній уряд? Якщо проаналізувати свіжі ініціативи, законопроекти та висловлювання профільних урядовців і парламентарів, то відповідь буде негативною. Власне, нинішні "слуги народу" ризикують перевершити своїх політичних попередників у "покращенні" соціальних стандартів. Йдеться передовсім про уряд під керівництвом Миколи Азарова, який у свій час скасував левову частку соціальних пільг для чорнобильців та афганців.

А також – про "уряд Гройсмана", який послідовно скорочував субсидії на оплату ЖК-послуг та один з міністрів якого нарікав на те, що нібито українці "забагато їдять".

Новини за темою

Судячи з усього, сучасні топ-чиновники не відстають від колишніх владних сатрапів. Відтак, пропоную згадати всі ті лібертаріанські "перли" щодо змін у соціальній політиці, які пропонуються урядовцями й провладними депутатами - під машкарою "боротьби з радянською системою" та "реформ на благо українців".

До речі, деякі з цих "фундаментальних" ідей таки були зняті з порядку денного – через вкрай негативний суспільний резонанс. Проте більшість з них – на етапі реалізації владою.

На загал же за нібито шляхетними намірами ховається не що інше, як намагання уряду оптимізувати бюджет "до ручки" – і не за рахунок скорочення видатків, скажімо, на правоохоронні органи або на депутатський корпус, а передовсім за рахунок найбільш уразливих верств населення – дітей, інвалідів, малозабезпечених громадян та ін. Тож куди зайшли "слуги народу" у своїх антисоціальних фантазіях?

По-перше, з самого старту уряд намагався скоротити виплати жінкам-матерям при народженні дитини - тобто знівелювати одне з небагатьох досягнень держави ще за часів президентства Віктора Ющенка. Ще донедавна йшлося про зміни до статті 10 закону "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", якими кількість отримувачів цієї допомоги скорочувалася би до непристойного мінімуму.

Адже, згідно з поправкою, право на соціальні виплати при народженні дитини зберігалося б лише за тими сім’ями, чий сукупний дохід на одну особу не перевищував би 15% (тобто 6,5 тис. гривень із загального обсягу допомоги на дитину, що нині складає 41 тисячу гривень). Решті ж породіль від держави мали намір сказати "до побачення" (а це – сотні тисяч українських сімей).

Мовляв, забагато хочете, адже і так забагато їсте. Та чи розумно було би (вже не кажучи про людяність) демотивувати українок щодо народження дітей, у той час, коли демографічна криза в Україні поглиблюється до краю, міграція й смертність лише зростають, а населення щороку скорочується в середньому на 200 тисяч осіб? 

На щастя, проти цієї драконівської норми виступили громадські організації і навіть ЮНІСЕФ, і реформатори неохоче ввімкнули задній хід, поки що залишивши чинний алгоритм. Водночас днями також надійшла інформація про те, що Фонд соціального страхування України припинив виплату як лікарняних, так і соцдопомоги застрахованим жінкам при вагітності і пологах.

Мовляв, це спричинено закінченням кошторисних призначень за зазначеним напрямом. Іншими словами, банально закінчилися гроші! То, може, краще б ВР та уряд терміново втрутилися у ситуацію, знайшли б фінансування і виправили це неподобство?

По-друге, прикриваючись високими стандартами НАТО, голова парламентського комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова запропонувала вилучити увесь пакет пільг, що ними держава наділяє учасників бойових дій із соціальних статей держбюджету. Мовляв, виплати отримуватимуть лише ті, котрі безпосередньо постраждали на війні, а увесь соціальний пакет для атошників начебто має бути інкорпоровано у контракт військовика зі Збройними силами України.

Звісна річ, це викликало шквал негативу в публічному просторі – особливо ж з боку самих УБД. І це – небезпідставно, оскільки замість захищених соціальних статей у бюджеті пропонуються псевдогарантії щодо пільг у контракті, текст якого можуть десятки разів переписувати функціонери з Міноборони, в тому числі – і вилучаючи на власний розсуд прописані там елементи соцдопомоги.

Ось така пропонується фількіна грамота і такий "захист прав ветеранів", котрі ризикували своїм життям заради України!

По-третє, міністр соціальної політики Юлія Соколовська анонсувала цілу концепцію реформування прожиткового мінімуму. Згідно з нею, цю величину буде відв’язано від формування більш, ніж 150 державних виплат (аліменти, стипендії, держмито, посадові оклади, туристичний збір тощо). А головне – це так само мінімальний розмір пенсії, соціальна допомога та пільги. "Слуги народу" тут так само апелюють нібито до подолання цієї чи то радянської, чи вже пострадянської методики.

Проте, що насправді означатиме така новація? Найперше – левова частка цих виплат формуватиметься не в чітко визначеному й захищеному розмірі (еквівалент прожиткового мінімуму), а визначатиметься урядом у ручному режимі. Відтак, їхній розмір залежатиме не лише від стану української економіки, а й від політичних домовленостей чи лобістських преференцій.

Грубо кажучи, розпорядник коштів може сказати: "Тут дам грошей, а тут не дам". А отже, можна спрогнозувати, що соціальні позиції, найімовірніше, суттєво урізатимуться. Скажімо, якщо розмір певного виду соціальної допомоги нині складає 4 692 гривні, то внаслідок "глибокого реформування прожиткового мінімуму" ця сума може скоротитися, наприклад, до 1,5 тис. гривень – оскільки вітчизняна економіка перманентно перебуває в глибокій кризі!

І хоча, за запевненнями пані Соколовської, до прожиткового мінімуму і залишаться прив’язаними мінімальна пенсія та соцдопомога малозабезпеченим, не можна стовідсотково бути впевненими, що низка важливих видів соцдопомоги й пільг не визначатиметься урядовцями в такому комфортному для них ручному режимі.

По-четверте, та ж таки Галина Третьякова нещодавно озвучила ще один "гуманістичний" задум монобільшості й уряду, покликаний раз і назавжди покінчити з іще "радянськими" групами інвалідності. Нібито керуючись європейськими стандартами (якими чи не кожна українська влада полюбляє мотивувати свої антинародні рішення), уряд має намір ввести в правове поле іншу градацію громадян із обмеженими можливостями.

Йдеться про те, що людей з фізичними вадами поділятимуть не за групами інвалідності (що апріорі наділяло громадянина правом на гарантовані державою виплати), а за різними рівнями працездатності. Відтак, існує цілком вмотивований ризик того, що ті ж таки інваліди (у котрих, наприклад, бракує руки, чи ноги) визнаватимуться працездатними – адже можуть працювати, скажімо, телефонними операторами.

А відтак, держава може їх узагалі позбавити відповідної допомоги й пільг. Мовляв, нехай заробляють самі! Хочеться вірити, що так не буде. Втім, загальний тренд нинішнього уряду до всіляких верифікацій та оптимізацій соціальних виплат змушує думати про зворотне, а саме – про черговий антисоціальний камбек.

Проте це ще не все. Можна й далі наводити перелік сумнівних "еківоків" на соціальному терені. Так, на черзі – владні зміни до Трудового кодексу, якими, зокрема, буде дозволено звільняти працівників, які перебувають на лікарняному, та вагітних жінок.

Новини за темою



Та ж таки міністр соціальної політики днями заявила, що у короткостроковій перспективі уряд не буде впроваджувати накопичувальний рівень пенсійного страхування – а відтак, нинішня молодь в майбутньому так само отримуватиме жебрацьку "солідарну" пенсію. Ну а перше місце в цьому "хіт-параді", вочевидь, посіла новоспечена міністр освіти Ганна Новосад, котра завила, що нібито в Україні – надто багато вчителів.

І справді, навіщо нам зайві вчителі, якщо високі державні посади у нас легко отримують люди без профільної освіти та з сумнівними компетенціями? І тут не можна не погодитися з ведучим телеканалу "112 Україна" Володимиром Полуєвим, котрий іронічно відреагував у своєму "Телеграм"-каналі на слова пані освітнього міністра: "А мені здається, що у нас надто багато "реформаторів".

Соціальній державі – все ж таки бути?

Запитання наразі - риторичне, оскільки новий уряд своїми лібертаріанськими сентенціями та діями демонструє протилежне. Втім, допоки в Конституції України закріплено соціальну державу, Кабмін і парламентська монобільшість щонайменше повинні:

- розробити та прийняти Кодекс соціального захисту українців, де би було сформульовано концепт соціальної держави і закріплено мінімальний welfare-пакет (притомні соціальні стандарти, усі види державної допомоги і пільг, інституційні інструменти захисту українських громадян тощо). До роботи над Кодексом необхідно залучити найкращих експертів сфери зі Швеції, Великої Британії, Австрії та інших країн, де сформовано соціальну державу;

- створити державний соціальний фонд і визначити джерела його наповнення (частково з податків, приватизації держпідприємств, акцизів на тютюн і горілчані вироби, з коштів, вивільнених внаслідок ліквідації корупційних схем та потоків тощо). Зі зростанням коштів цього фонду необхідно періодично (наприклад, раз на півроку) переглядати соціальні стандарти в бік підвищення. Аби запобігти корупційним ризикам, Наглядову раду фонду варто сформувати із найкращих вітчизняних та зарубіжних аудиторів соцсфери;

- сформувати пул з профільних громадських організацій, яким довірити – в форматі державно-громадського партнерства та конкурсного відбору – надавати найбільш затребувані соціальні послуги (опіка над громадянами з особливими потребами, людьми похилого віку, родинами із соціально-вразливих верств населення тощо). Бажано запозичити досвід із найбільш ефективних моделей соціального патронату – німецької, голландської, канадської тощо;

- реформувати державні та муніципальні служби соціального захисту й працевлаштування, опікунські ради й інші профільні органи – з архаїчно-радянських на сервісні й сучасно-технологічні. Потрібно організувати безперервну освіту й закордонні стажування соціальних працівників, при цьому підвищивши їх суспільний та матеріальний статус.

Навіть мінімальний пакет вищеназваних заходів сприятиме утвердженню соціальної держави України. Водночас нинішні чиновники у боротьбі зі злиднями у найбіднішій країні Європи не повинні обмежуватися лише гаслами та копійчаними підвищеннями соціальних виплат. Інакше "кінець епохи бідності" не настане ніколи.

Олег Тітамир, громадський діяч

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>