Українська драма "Сквот32": Між хіп-хопом і ковадлом

Новинка у красивій і такою ж мірою розпливчастій формі розповідає про світ київського культурного андеграунду

Українська драма "Сквот32": Між хіп-хопом і ковадлом
Кадр з фільму "Сквот32" З відкритих джерел

Тетяна Ахапкіна

Журналіст

Новинка у красивій і такою ж мірою розпливчастій формі розповідає про світ київського культурного андеграунду

Український кінематограф продовжує розширювати свої горизонти. З безодні, розташованій між нескінченно далекими один від одного розважально-масовими та ідейно-фестивальними фільмами, все частіше з'являються досить несподівані роботи. Вони використовують оригінальний підхід до матеріалу, містять висловлювання, які добре зчитуються, але, в той же час, не нехтують деякими популярними шаблонами.

До їх числа, мабуть, варто віднести і "Сквот32" режисера-дебютанта в повному метрі Саші Лідаговського. Стрічка, що занурює глядача в світ молодості і творчості, існує в авторському художньому просторі і піднімає відразу кілька актуальних тем – як особистих, так і соціально значущих. Сюжет її при цьому нашаровується на каркас прийомів, характерних більшою мірою для романтичних комедій, але відрізняється від них драматичнішим посилом, своєрідним ритмом і дуже частими змістовними паузами.

Так, історія, що бере свій географічний початок на краю київської Троєщини, вибудовується навколо ще молодої, але вже по-дорослому посмутнілої Лізи (Анна Адамович). Дівчина живе одна в немебльованій квартирі, яку залишає щоранку заради аналогічно порожньої – але вже в метафоричному сенсі – роботи.

Будні Лізи неспішно перетікають один в одний, сама ж вона все більше перетворюється на подобу Снігової королеви, серце якої б'ється в унісон не молодості, пристрасті і любові, а руху перевантажених транспортних ліній.

Цю (вступну) частину оповідання автори викладають за допомогою аскетично і в той же час вишукано вибудуваного візуального ряду, котрий передає більше, ніж рідкісні слова "заледенілої" героїні.

Кадр з фільму "Сквот32" З відкритих джерел

Потім кадр стає динамічнішим, а життя Лізи – насиченішим і цікавішим. Передує разючому переходу і одночасно служить для нього точкою відліку акція протесту, свідком якої дівчина стає. Учасники заходу намагаються звернути увагу громадськості на старий будинок, який є пам'яткою архітектури. Його вже давно покинули всі мешканці крім Фаїни (Рімаіда Онадська) – власниці однієї з квартир і своєрідної душі будівлі, яка зберігає в собі пам'ять про минулі заслуги і кращі часи.

На плечі цієї тендітної 80-річної жінки лягла важка і почесна місія – саме вона утримує спорудження від запланованого знесення та стає живим бар'єром на шляху жадібних забудовників і продажних депутатів, котрі знаменують соціально-політичний підтекст картини.

Допомогти Фаїні, а заразом ще й отримати вписку в центрі столиці взялася молодіжна творча тусовка, існуюча за принципами сквоттінгу – неофіційного заселення, яке передбачає відсутність комунальних платежів, а разом з ними і деяких побутових зручностей на зразок води чи світла.

Очолюють компанію дві протилежності – відкритий світові і всьому новому Сашко (Олександр Богачук), якому за сумісництвом дісталася роль нового коханого Лізи, і похмурий і завжди чимось незадоволений Стас (Сергій Лузановський). На їх непростих взаєминах, подробиці яких чомусь залишаються за кадром, автори намагаються вибудувати одну з основних конфліктних ліній картини, але стрімко відводять від неї об'єктив на користь інших важливих, на їх погляд, тем.

Подібне розфокусування, з одного боку, дозволяє "Сквоту32" охопити більшу кількість підтекстів, з іншого – лише заважає йому повноцінно розкрити хоча б один. Зокрема, до питань, що так чи інакше зачіпаються у фільмі, можна зарахувати вмираючий зв'язок з історією, матеріалізацію духовних цінностей, недовіру до політиків і їх зловживання владою, а також безліч особистісних проблем, пов'язаних із дорослішанням, пошуком себе, неможливістю самореалізуватися і страхом слідувати своїй мрії.

Чергуючи таким чином громадське з приватним стрічка бере занадто велику подієву та ідейну амплітуду, щоб укласти її в добре скроєний сюжет. А тому він закономірно спотикається і накульгує, перериваючи логіку оповідання в одних сценах і занадто фривольно поводячись з нею у інших.

Цим же, мабуть, пояснюється і досить умовний біг в "Сквоті" часу, за яким не завжди можна зрозуміти – пройшов день, тиждень або рік.

Кадр з фільму "Сквот32" З відкритих джерел

Однак навіть настільки неоднозначне слідування законам драматургії не позбавляє фільм певного шарму, який в першу чергу передається через чарівні акторські роботи. Що, до речі, виглядає особливо цікавим на тлі того, що велика частина касту – не професійні актори, а танцюристи, музиканти і художники.

Подібний хід безумовно спрацював на користь картини, зробивши персонажів більш реалістичними, а внутрішньокадрове дійство – автентичним. І якщо додати до наявного талановиту операторську роботу і актуальний український саундтрек, то "Сквот32" можна охарактеризувати як далекий від ідеалу, але дуже натхненний кіноексперимент, творці якого (як, власне, і їхні герої) ризикнули і пішли назустріч своїй мрії.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>