Україні потрібно захищати свою мову. І ось чому

Україні потрібно захищати свою мову. І ось чому
Радіо Свобода Україна

Те, про що довго й наполегливо говорили, сперечалися, кричали, переконували, нарешті зрушило з місця: Верховна Рада продовжила розглядати в другому читанні законопроект про українську мову як державну. До документа внесено понад 2 тис. поправок, тому очікується, що його розглядатимуть щонайменше два тижні.

Ну, а поки хочеться "приміряти до себе" те, що є.

Отже, єдина державна мова — українська. Навчання на всіх рівнях – українською. Нацменшини, поряд з українською, зможуть учитися своєю рідною мовою в окремих групах. З 1 січня 2025 року українська стане мовою ЗНО (сьогодні мову можна вибрати). Розважальні заходи, конференції тощо теж вестимуть українською. На телебаченні хочуть збільшити квоти на українську продукцію до 90% (сьогодні вона становить 75%). Крім того, половина тиражу друкованих ЗМІ та книг повинні бути українською незалежно від попиту. Те саме стосується інтерфейсів комп'ютерних програм і додатків для смартфонів. Чиновники будуть зобов'язані на робочому місці використовувати тільки державну мову, а рівень їхніх знань визначатиме спеціальна Нацкомісія. Вона видаватиме чиновникам і депутатам відповідні сертифікати. Але в особистому спілкуванні можна буде говорити будь-якою мовою. 

Новини за темою

Закон ще не проголосовано в Раді, а баталії не припиняються. Вже зламано чимало списів, мечів, ножів, шпаг і щитів. І це ще не кінець.

Переважна більшість громадян, з якими мені доводилося спілкуватися, аплодують стоячи, кажучи, що такий закон треба було ухвалювати набагато раніше, і він запізнився на 27 років.

Є й такі, хто категорично проти цього закону. Особливо в тій частині, де йдеться про штрафи для працівників галузі послуг, що відмовляються спілкуватися зі споживачем українською. Причому аргументи наводять сміховинні: мовляв, є люди, які взагалі не мають здібностей до мов. Ось тут хочеться одразу заперечити: якщо так, значить вони не проходять конкурс на здобуття цієї посади, і їм варто пошукати іншу роботу, де знання української на належному рівні не потрібно.

Ясна річ, що істеричні зойки Кремля і його "похідних" в Україні з приводу "утисків російської мови" продиктовані не лише патологічною лінню вивчити мову країни, в якій вони живуть не одне десятиліття (хоча й це, звісно, має місце). Головне, що таким чином вислизає один з основних важелів впливу на Україну з боку агресора, адже людьми, що розмовляють з ним однією мовою, легше керувати.

Тут хочеться згадати один епізод з "Війни і миру" Льва Толстого (зі зрозумілих причин беру саме цей приклад), де петербурзька еліта на знак протесту проти наполеонівського вторгнення постановила спілкуватися російською, а не французькою. Хто "проколеться" - платить штраф. Кумедно? Та як сказати… Можна що завгодно говорити про тамтешнє панство, але з огляду на те, що французька була фактично їхньою рідною мовою, і багато хто з них говорив російською ще гірше, ніж товариш Азаров українською, то їхню відмову говорити однією мовою з агресором фактично можна прирівняти до майже своєрідного подвигу на тому відрізку часу.

Однак повернімося до закону.

Більшість покарань за порушення закону — штрафи. Наприклад, якщо чиновники на робочому місці спілкуються не українською мовою (а от якщо є службова необхідність вести розмову англійською або будь-якою іншою мовою, не російською, то як бути?), не ведуть нею ділової документації, їм доведеться заплатити до 6800 грн. Навмисне паплюження мови в офіційних документах вийде для простих українців у 5100 грн. Таке саме покарання загрожує вчителям, викладачам, працівникам транспорту та галузі обслуговування, якщо споживач попросив спілкуватися з ним українською мовою, але дістав відмову. Публічне приниження чи зневажання української мови (зокрема, в кіно, на виставах або інших культурних заходах) прирівнюється до наруги над державними символами України. За такий проступок загрожує штраф до 850 грн, арешт до півроку або ув'язнення до трьох років. Найсуворіше покарання прописано за спробу ввести багатомовність в Україні (наприклад, законопроект про дві мови). Такий крок прирівнюється до повалення конституційного ладу, а за це – до 10 років в'язниці. Стежити за дотриманням цих правил буде уповноважений із захисту державної мови, який розглядатиме скарги про порушення.

А ось тут – інформація до роздумів. Як правило, там, де пахне грошима (тобто штрафами), відкривається поле неоране як для корупції, так і просто різних зловживань. Як бути з доказами провини? Якщо з письмовими документами все більш-менш зрозуміло (як то кажуть, що написано, того не змиєш), то в усному аспекті з цим набагато важче. Ось, наприклад, така ситуація. Відвідувач ресторану дістав відмову від офіціанта щодо обслуговування українською. Обурений клієнт викликав відповідні органи. А офіціант раптом взяв і передумав, мовляв, нічого подібного не було, це відвідувач сам щось наплутав. Як бути в таких випадках? Без жарту, не ходити ж постійно з увімкненим диктофоном!

Новини за темою

А вже скільки зустрічних позовів у відповідь на штрафи буде подано! І найнеприємніше в цій справі те, що винною виявиться… українська мова. Знову. І ті, хто її і так не дуже шанують, зненавидять ще більше.

Хочеться вірити, що все це належним чином буде прописано і дійсно запрацює, а не стане почилим у бозі, як, наприклад, закон про штрафи щодо куріння в громадських місцях. Не знаю, може, десь і штрафують, але тільки мені не раз доводилося бачити курців не тільки на зупинках громадського транспорту, але й у маршрутках, причому водіїв, які у відповідь на зауваження вельми своєрідно реагували: "А я не у вас на кухні курю". Але це так, ліричний відступ.

Я вже жваво уявляю собі крики і скарги "пригноблених і загнаних", їхні виступи в різних ток-шоу і всіляке мусування цієї теми. Будуть порівнювати те, що взагалі не порівнюється, наприклад необхідність вивчення української мови з вартістю ковбаси (так повелося, що в совковій свідомості цей продукт є мірилом добробуту), розповідатимуть про те, що народ "зубожіє", а його "заставляют говорить на мове" тощо. Але це все очікувано і передбачувано, і ми повинні й це пройти.

Надто жорстко, радикально, "нелюдяно"? Аж ніяк. Це просто необхідні заходи для запобігання смерті мови. Щоб українська мова не пішла з часом у небуття (як коптська, давньоєгипетська, аккадська, скіфсько-сарматська та інші), її потрібно рятувати. Нехай цей закон буде, образно кажучи, необхідною терапією для того, щоб "пацієнт" вижив. І що швидше, то більше шансів на життя.

Неможливо весь час гладенько і "за шерстю", позаяк є моменти, коли треба не пряником, а "вогнем і мечем". Всі ми пам'ятаємо, який розвиток мала українська мова за президентства Ющенка. Тоді Кремль не на жарт злякався (і не дарма). Що відбулося після цього, теж пам'ятаємо. Мова – це одна зі складових (або один із цементувальних компонентів) української національної ідеї. Тому якщо не вжити подібних заходів зараз, то наступний шанс випаде не скоро (якщо взагалі випаде). Для порівняння візьмемо Естонію: ті жителі, які не спромоглися вивчити естонську мову, не отримують громадянства цієї країни (мова там є обов'язковим критерієм для отримання громадянства), не можуть голосувати і бути обраними.

І паралельний приклад – Білорусь. У 1991 році було проголошено незалежність Білорусі.

- За кого голосували? – спитала я тоді в однієї знайомої, громадянки Білорусі.

- За Шушкевича. Він – один із небагатьох, хто знає білоруську мову, - такою була відповідь.

Станіслав Шушкевич, син білоруського письменника, очолив тоді Верховну раду незалежної Білорусі. А в 1995 році за ініціативи Лукашенка було запроваджено другу державну – російську – мову.

У 2012 р. в Білорусі оприлюднили підсумки соціологічного опитування, проведеного незалежною лабораторією "Новак". Вони просто приголомшливі. Згідно з цим опитуванням, частка громадян, які в побуті послуговуються білоруською мовою, впала до 3,9%. Зменшилася також кількість респондентів, які розуміють білоруську мову, вважають її рідною, вміють читати і писати.

У міру того як зменшується кількість носіїв мови, вмирає й мова. Подібне відбувається і в процесі асиміляції – мова, переходячи в нову якість, перестає бути собою.

"Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову". (Ліна Костенко)

Тому якщо ми достатньо серйозно й рішуче, не звертаючи уваги на глузування, скептицизм (а часом і запеклий опір), підійдемо до втілення в життя мовного закону (який, віримо, буде ухвалено в найкращій для мови редакції), то наші громадяни через одне-два покоління вже абсолютно безпроблемно говоритимуть гарною українською, а не на суржику. Перші кроки, зроблені протягом минулих 5 років щодо української мови, зокрема 75-відсоткова квота на українську продукцію на ТБ, вже дали плоди: виявляється, у нас у країні чимало хороших музикантів, які створюють якісний вітчизняний продукт, а художні фільми (і з українським озвучуванням, і поки, на жаль, нечисленні українською) дозволяють сприймати цей продукт на зовсім іншому якісному рівні.

Однак одними штрафними санкціями мову не врятуєш. (Та що там санкції! Ірина Фаріон, яка січе і рубає і щодо тих, хто не розмовляє українською, і тих україномовних, хто не послуговується Харківським правописом, перевищить будь-які санкції!) Паралельно слід повсюдно вводити курси з вивчення української мови, де викладатимуть доброзичливі й терплячі люди (зрештою, шлях до хорошої української починається з поганої української, і треба цінувати кожного, хто пішов на ці курси, щоб вивчити або підтягнути мову). Ну і, звісно, не забувати про створення таких умов, за яких не вивчити мову буде неможливо.

"Щоб любити - треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити". (Василь Сухомлинський)

Повторюся, ми ще багато почуємо про те, що замість "мови" треба будувати дороги, заводи, знижувати ціну на газ тощо. Що ж, і те треба робити, і про інше не забувати.

Але приблизно за такою ж, зазначеною вище, схемою працювали противники декомунізації: мовляв, "кому заважає пам'ятник", адже його знищення не додасть тієї горезвісної ковбаси.

А ось тут дозволю собі маленький екскурс в історію. Свого часу древні ізраїльтяни повалили фігури Ваала й Астарти. Своїм вчинком ці сміливці ризикували накликати на себе гнів іншої частини суспільства, які не бажали ніяких змін, оскільки при цих капищах вони заробляли собі на зовсім не бідне існування. Цей крок був не просто фізичним знищенням кам'яних ідолів, яким приносили в жертву людей (дітей переважно). Це було повстанням проти всієї язичницької ідеології. 

Чи готове наше суспільство зробити ривок і "припинити приносити в жертву" майбутні покоління? Поживемо – побачимо.

Днями на просторах інтернету зустріла таке: ""Спробуйте просто заговорити українською. Чесне слово, вона не кусається, я це знаю напевне. І навряд чи українці кидатимуть каменюки чи розбиватимуть ваші айфони за неправильну вимову. Просто говоріть, а вона вам віддячить усією своєю калиновою милозвучністю і щирою любов’ю до краси, радості й щастя ".

Наталя Григор'єва

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>