Президенти України та Польщі
Пресс-служба президента

Для відносин Польщі й України 2017-й став одним з найскладніших років за останні десятиліття. Березневий обстріл невідомими польського Генконсульства в Луцьку став одним з перших яскравих сигналів. Одразу після цього, в квітні ц. р. профільна держкомісія України додала дров у багаття, заборонивши проводити ексгумацію польських поховань часів Другої світової у Костюхнівці, що на Волині. Цей крок викликав хвилю обурення з боку польської сторони, яка через декілька місяців розробила "чорний" список українських посадовців, причетних до прийняття відповідного рішення, що передбачав заборону їх в’їзду до Польщі. Також у Польщі націоналісти при потуранні правоохоронних органів кілька разів руйнували українські меморіали і проводили антиукраїнські марші.

Вже восени "тріщина" у стосунках між країнами почала стрімко розростатись через поновлення історичних непорозумінь. Спочатку польський міністр МЗС Вітольд Ващиковський, якого по праву вважають головним розпалювачем ворожнечі між Києвом та Варшавою, у ході свого візиту до Львова демонстративно відмовився відвідати один з тамтешніх музеїв, через нібито антипольську позицію його керівника. При цьому, повернувшись до Польщі, він висловив Дуді свої сумніви щодо доцільності майбутнього президентського візиту до України. Сам очільник Польщі трохи згодом закликав українське керівництво не призначати на високі посади "людей, які відверто проголошують націоналістичні та антипольські погляди".

Новини за темою: Новий прем’єр – нова політика? На що розраховувати Україні від Матеуша Моравецького

У середині листопада у Кракові обома сторонами було досягнуто домовленості про скасування мораторію на ексгумацію поховань, і на мить здалося, що конфлікт вичерпано. Проте вже наступного дня, 18 листопада, прикордонники не пустили до Польщі відповідального секретаря Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій Святослава Шеремету через той самий польський "чорний" список. Тож замість зниження напруги назрів черговий етап ескалації конфлікту. Після ротацій у керівництві польського уряду Україна сподівалася хоча б на швидку зміну "конфліктного" Ващиковського, та даремно. В останній момент новобраний прем’єр Моравєцький прийняв рішення відкласти будь-які зміни в складі Ради міністрів, щонайменше до початку наступного року.

Новини за темою: Брифінг Порошенка і президента Польщі Дуди, - відео

Сьогодні, 13 грудня, в Україну з робочим візитом все ж приїхав президент Дуда. Попри негативні прогнози багатьох вітчизняних і польських експертів зустріч з Порошенком була досить конструктивною, особливо в безпековому плані. Безумовно, не обійшлось і без обговорення історичних суперечностей. "У контексті історії ми повинні піклуватися про те, щоб прагнути до правди і щоб неправда не кидала тінь між нашими народами", – заявив польський президент після зустрічі з Порошенком. Та ця заява ще не означає, що відносини з Польщею почнуть стрімко налагоджуватись. Адже зовсім не Дуда стоїть за сучасним українсько-польським конфліктом, а "сірий кардинал" Польщі, лідер провладної партії "Право і Справедливість" (далі – "ПіС"), Ярослав Качинський. Для нього історичний фактор – головний інструмент завоювання електорату. Але у чому ж саме криється суть багаторічного конфлікту?

Де заховано коріння протиріч?

Загострення українсько-польських протиріч у ЗМІ прийнято пояснювати історичними розбіжностями, Волинською трагедією 1943-44 рр., коли в міжетнічних зіткненнях загинули тисячі осіб. Однак ці розбіжності були завжди, але чомусь за президентства Леоніда Кучми країни непогано розумілися. Тоді нашарування негативних стереотипів було знято обопільним визнанням історичної правди, що закріплено в спільних заявах президентів України і Польщі "До порозуміння і єднання" (20 травня 1997 р.) і "Про примирення – в 60-у річницю трагічних подій на Волині" (11 липня 2003 р.). Зазначені документи містять положення про прощення одне одного за історичні трагедії в долях обох народів: події на Волині 1943 р. та операції "Вісла" 1947 р. То чи може бути дана тема причиною теперішніх протиріч?

Деякі оглядачі допускають, що таким чином якась "третя сила", наприклад, Росія, намагається вбити клин між двома країнами-партнерами, використовуючи їхню складну історію. Присутність "російського фактора" вбачають у реституційних заявах польської організації "Реституція Кресів" та інформаційної бурі довкола цього питання в листопаді 2016-го. Очільник "кресовиків" Конрад Ренкас та його соратник із партії "Зміна" Матеуш Сікорський неодноразово були помічені у контактах з російською стороною. Їх основною тезою стала необхідність повернення громадянам нерухомості в Західній Україні, що належала їхнім предкам до захоплення цієї території більшовиками. Окрім цього, в ЗМІ поширюється інформація, що Росія підтримує польських радикалів, які висловлюють антиукраїнську позицію. Думку, що останні провокації й акти вандалізму зі сторони поляків - це справа рук Кремля, висловлює і політолог Євген Магда. "Акти вандалізму проти польських поховань у Гуті Пеняцькій та Биківні, обстріл польського генконсульства у Луцьку, викрита українськими правоохоронцями спроба здійснити провокацію біля польського посольства у Києві – все це ланки одного ланцюга. У Москві вправно грають на настроях польської еліти, даючи приводи для обурення там, де їх не вистачає", – зазначає експерт. Однак і "польський фактор" відіграє в цій історії не менш впливову роль. Не було б ґрунту, не зійшло би зерно провокацій.

Певні політичні сили і Польщі, і України час від часу повертаються до згаданих історичних подій. А дарма.

У 2010-му році Віктор Ющенко підписав указ "Про присвоєння звання Героя України Степану Бандері", який вперше за період примирення загострив українсько-польські відносини.

У червні 2013 р. польський Сенат напередодні 70-річчя Волинської трагедії визнав події 1943 р. "етнічною чисткою з ознаками геноциду". В свою чергу глава Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у Варшаві вибачився перед поляками за Волинську трагедію.

Однак точкою відліку нинішньої незгоди у взаєминах Польщі та України є 22 липня 2016 р. Того дня Сейм Польщі прийняв резолюцію "Про встановлення 11 липня Днем пам'яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА", яку українська сторона назвала "виявом політизації трагічних сторінок українсько-польської історії".

Новини за темою: "Чорні списки" започаткувала Україна, - посол Польщі

В Україні ж на хвилі декомунізації влада часто необдумано приймає рішення, називаючи це проявом незалежності. Коли тобі ніхто не може перечити і ти можеш називати цілі проспекти іменами людей з сумнівною репутацією. Так, у Києві з'явилися вулиці Бандери і Шухевича – і це вже на фоні кризи у стосунках зі своїм європейським "адвокатом". Чи це було так необхідно саме в цей час?

Якщо не зациклюватися на проблемі Волинської трагедії, можна помітити, що цією темою певні політичні сили Польщі намагаються приховати спроби втілення в життя своїх "великопольських намірів".

Так, у серпні 2017 р. стало відомо про наміри Польщі затребувати від Німеччини виплату репарацій за збитки періоду Другої світової війни. Ця заява зумовила деяких експертів знову говорити про питання реституції. А саме про те, що на тлі нинішніх напружених відносин Варшави та Києва, поляки його можуть підняти на державному рівні. "Польська влада може переглянути законодавчу базу, яка стосується цього питання. Правлячій партії вистачить голосів у Сеймі", – зазначає Ірина Верещук, директор Центру Балто-Чорноморських досліджень. Поки ж, за словами експерта, юридично ці справи приречені на поразку в європейських судах.

Проте польські експерти все ж не виключають спроб почати реституцію. "Якщо вже рахунки виставляють Берліну, то і Києву зможуть", – вважає польський журналіст Марчин Ковальчик. Хоча обидві справи, на його думку, програшні. "Варшава може заговорити про реституцію, адже серед польської влади все більше росте невдоволення політикою Києва, особливо це стосується прославлення націоналістів. Це і заяви Качинського, що Україна не увійде до Європи з Бандерою, і знесення пам'ятників УПА. А задумка надрукувати фото кладовища у Львові в нових польських паспортах дехто сприйняв як натяк на територіальні претензії. Багато серед електорату правлячої влади тільки б підтримали ідею "повернути" своє на Галичині", – говорить Ковальчик.

Також думки експертів збігаються і в тому, що коріння загострення конфлікту Україна-Польща іде від політики "ПіС" та її лідера Качинського. Адже у відносинах з Україною він робить і робитиме сильний наголос на питаннях історії. "Ярослав Качинський був на Майдані, він однозначно підтримує прагнення України демократизуватися й інтегруватися в ЄС і НАТО. Натомість над ставленням Ярослава Качинського та його партії до України висить, так би мовити, тінь минулого, тінь Волині", - роз'яснює польський оглядач Павел Решка із часопису Tygodnik Powszechny. "Пересічний виборець правлячої партії" харчується "темами Волині, героїзації УПА і відповідальності німців за проблеми на шляху до утвердження в XX столітті. Підґрунтя польської політики – спроба побудувати нову імперію, завуальовано називаючи це відновленням історичної справедливості", – говорить Верещук.

Отримавши владу у Польщі "ПіС" намагається повернути увагу до концепції "Міжмор'я", яку в Україні традиційно розглядали у звуженому варіанті Балто-Чорноморської дуги. А у більш широкому трактуванні – це спільний простір або й альянс між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями.

Специфіка у тому, що в Центральній Європі відсутня така чітка серцевина, яка існує в Західній (Франція, Німеччина та країни Бенілюксу). На її роль можуть претендувати або "Вишеградська четвірка" (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина), або "Велика трійка" (Польща, Україна та Румунія). В обох конфігураціях найпотужнішою складовою є Польща, на яку припадає 29% ВВП за ПКС та 22% населення "Міжмор'я". Тому деякі експерти, зазначають, що ця концепція може становити значну вигоду для Польщі, однак це не найкращий варіант для України. "Проект "Міжмор'я" – це формат "нової Речі Посполитої". Він не відповідає національним інтересам України, адже в "Міжмор'ї" нам відведена другорядна роль. Економічно ми слабші за Польщу, отже, не можемо претендувати на геополітичне лідерство в цьому проекті. Неминуче питання не тільки економічного, але й гуманітарного співробітництва, а, отже, Польща неодмінно вимагатиме від України відмовитися від свого бачення національної пам'яті, від героїзації ОУН і УПА", – говорить директор Центру зовнішньополітичних досліджень OPAD Сергій Пархоменко.

Тож, як бачимо, у ситуації із політичною напругою між Україною та Польщею присутній як традиційний останнім часом російський, так і польський фактори. Обидві сторони намагаються використати складне історичне минуле України та Польщі для досягання своєї політичної мети. Чи можна цьому протистояти і яким чином дійти згоди?

Шляхи подолання кризи

Нинішній стан українсько-польських відносин є "передконфліктним", вважає експерт центру "Міжмор'я" Юрій Гончаренко. Альтернативою цьому він бачить реалізацію сценарію "дружба в ім'я перемоги". Гончаренко вважає, що обом сторонам слід утриматися від ескалації спекуляцій на складних періодах спільної історії.

Звичайно, загострення протиріч з Польщею для України перспектива невтішна. В час коли вона і так перебуває у стані війни, подібна ситуація тільки поглибить кризу всередині суспільства. Історична тема як загроза міждержавним стосункам явно виявилася недооціненою в Україні, вважає політичний експерт Адам Лелонек. "Адміністрація українського президента вважала, що період уряду "ПіС" закінчиться та все повернеться до цього стану, який був. Як вважають польські експерти – це велика помилка була з українського боку. Не було ніякого плану дій", – стверджує фахівець. 

Новини за темою: У Польщі шукали ідеальних мігрантів і знайшли – українців

Безумовно, в цьому питанні важлива дискусія, але вона повинна проходити без участі політиків. "Мова йде про діалог у контексті взаємин між істориками та науковцями. Варто сказати, що ця клопітка праця дуже часто, на жаль, переривається необдуманими політичними та популістськими гаслами, які лунають у цьому контексті", – висловлює думку співголова групи міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща Оксана Юринець. Водночас зближення Києва та Варшави як українські, так і польські експерти вбачають у реалізації спільних економічних, інфраструктурних та оборонних проектів. Серед них – модернізація за стандартами НАТО танка Т-72, який обидві країни відправляють на експорт. А також ракети Р-27 класу "повітря-повітря", розроблені для польської армії. Ракетна система залпового вогню ZRN-01 Stokrotka ("Маргаритка") поєднала в собі польські автомобільні засоби WB Group та українську ракетну технологію "Укроборонпрому".

Новини за темою: Новий прем'єр Польщі має намір відновити стратегічне партнерство з Україною

Очевидно, саме примиренням займався президент Порошенко на останній зустрічі з польським лідером, адже за результатами він зробив обнадійливу заяву. "Ми дійшли спільної думки про те, що історія не повинна впливати на стратегічний характер українсько-польських відносин і потрібно пам'ятати героїв минулого, вшановувати пам'ять невинних жертв, але твердо потрібно рухатись вперед. Бо історію ми вже не змінимо, але маємо і можемо змінити сьогодення і створити кращі умови для майбутнього, щоби ніколи і ніхто не міг вселити ні в серця українців, ні в серця поляків ні ненависті, ні ворожнечі", – заявив президент України. Лишається сподіватися, що ця думка є наскрізною в українсько-польських відносинах і найближчим часом у них почнеться відлига.

Богдана Ключник

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.