banner banner banner banner

Україна буде розвиватися, поки ми можемо експортувати робочу силу

Україна буде розвиватися, поки ми можемо експортувати робочу силу
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

В Україні вкрай мало спроб на системному рівні визначити ступінь деградації національної економіки і глибину соціальної деструкції. Є, звичайно, емоційні мантри про "зубожіння" і такі самі ірраціональні тези про київські ресторани, розкуплені новобудови і бум на ринку нових автомобілів. Насправді вся ця "ірраціональність" дуже легко "розбивається" таким самим суб'єктивним і оцінним порівнянням наших реалій і реалій не найбагатших країн у ЄС. У деяких європейських столицях на одного жителя припадає в середньому кілька автомобілів, оскільки в'їзд до центру міста лімітовано за парними і непарними номерами для відповідних дат у календарі. Саме з метою збереження можливості щодня вільно переміщатися на своєму транспорті, жителі цих міст і придбавають дві машини на "парних і непарних". А тепер уявіть, що в Києві завтра виявиться приблизно 6 млн приватних автомобілів... Поки ж у Києві зареєстровано трохи більше як 1 млн одиниць автотранспорту. Те ж саме і з ресторанами: житель, наприклад, Афін відвідує їх в середньому 2-3 рази на тиждень. А тепер уявіть собі Київ, де близько одного мільйона людей щодня ввечері йдуть до ресторанів і кафе. Це було б зовсім інше місто. Те ж саме відбувається і з новобудовами: з метою лише простого відтворення застарілого житлового фонду в країні повинно зводиться нових будівель з розрахунку 1 кв. м на кожного жителя на рік. Плюс додатковий житловий фонд для розширення і поліпшення житлових умов. У США, наприклад, обсяг нового житлового будівництва в докризовий період становив понад 320 млн кв. м на рік, або 1,1 кв. м на жителя. В Україні у 2019 році було побудовано 11 млн кв. м, з них 60% припало на Київ, Київську, Львівську, Одеську та Івано-Франківську області. На такі колись промислово розвинені регіони, як Дніпропетровська, Харківська області, припало всього по 0,3-0,4 млн кв. м, а на Запорізьку, підконтрольні частини Луганської та Донецької областей – менше ніж 100 тис. кв. м у кожній…

Ми думаємо, що у нас "бум" житлового будівництва, а насправді його показники в 4-5 разів поступаються розвиненим країнам. Не кажучи вже про структурну диспропорцію в темпах будівництва у регіонах.

Останній показник як жоден інший прекрасно характеризує так звану дуалістичну модель економіки, сформульовану англійським економістом сером Вільямом Артуром Льюїсом, який, до речі, отримав у 1979 році Нобелівську премію за "новаторські дослідження економічного розвитку у додатку до проблем країн, що розвиваються". Суть його роботи полягає в наступному: поки є можливість перетікання ресурсів між селом і містом, провінцією і столицею – дефіцит капіталу в країні буде компенсуватися профіцитом робочої сили. Здавалося б, яке відношення це має до України, в якій демографічна криза і щорічно помирає на 250-300 тисяч жителів більше, ніж народжується? Виявляється, ми впали настільки глибоко, що в умовах, коли для завантаження планового потенціалу української економіки нам самим потрібна трудова імміграція ззовні, ми самі стали джерелом трудової еміграції до інших країн, експортуючи трудові ресурси до ЄС, РФ та інших держав світу. Профіцит (надлишок) наших трудових ресурсів у розмірі 3-5 млн осіб і формує компенсацію для покриття дефіциту капіталу в країні коштом трудових переказів з-за кордону.

Тобто в дуалістичній моделі економіки Україна і її внутрішній ринок (перш за все сектор торгівлі) будуть розвиватися, поки у нас є потенціал для експорту трудових ресурсів до інших країн (а потенціал цей стрімко виснажується). А українські мегаполіси будуть розвиватися, поки триває "відтискання" ресурсів села, перш за все людських. А Київ продовжить зростання, поки є потенціал провінції, який також можна поки ще безмежно "черпати". Щойно ця подвійність завершиться, зникне і потенціал для внутрішнього розвитку.

А тепер поговоримо про резерви і "феномен" української економіки.

Золотовалютні резерви НБУ досягли рекордного рівня останніх років: 26,5 млрд дол. (а у вересні було і 29 млрд), велика частина з них - чисті резерви в розмірі понад 15 млрд дол. Переважно долар (20,6 млрд). Переважно іноземні цінні папери (22,6 млрд дол.). Загалом, "картина маслом": інвестуємо в економіку США.

Звідки ці гроші? Частина - позикові кошти, головним чином - МВФ.

Новини за темою

Що стосується чистих резервів - це позитивне сальдо викупу валюти на внутрішньому ринку. Простими словами - квазіподаток на експортерів за допомогою залучення спекулятивного капіталу до піраміди ОВДП.

Як це працювало у 2019-му, вам розповість будь-який підприємець, який працює на зовнішньому ринку: в експортерів вилучили приблизно 5 млрд дол. валютного виторгу в гривневому еквіваленті. Опосередковано завдяки цій ін'єкції і збільшили ЗВР на ті самі 5 млрд дол. Як в сполучених посудинах - "фінансова фізика"...

У підземних сховищах - рекордні 27 млрд куб. м газу. Це ще приблизно 5 млрд дол. в еквіваленті за сьогоднішніми цінами. Інвестиції в економіку РФ.

І ці гроші - монопольна рента, зібрана зі споживачів "авансом", тобто вилучені з нашої економіки. Порівняйте цифру інвестицій "у газ" з обсягом прямих іноземних інвестицій в Україну - останні становили торік приблизно 2,5 млрд дол. Відчуйте різницю...

Водночас наша національна економіка падає. Низький рівень монетизації ВВП. Низька капіталізація внутрішніх активів. Низька платоспроможність населення. Дефіцит оборотних коштів у бізнесу.

Ми звикли, що великі резерви - це добре. Складний дискурс. У Гобсека теж було багато грошей...

Тут згадується модель економіки з двома дефіцитами, розроблена американським економістом Холлісом Чинері.

Недостатність внутрішніх заощаджень призводить до торгового дефіциту і потреби у зовнішніх кредитах і допомозі для покриття дисбалансів, що виникають.

Так країна опиняється у владі зовнішніх фінансових донорів, для яких не потрібне швидке зростання української економіки. Їм потрібні наші стабільно високі валютні резерви для покриття планових виплат країни за позиками.

Менше накопичуємо в національній валюті, менше інвестуємо, більше купуємо імпорту. Проста залежність...

У РФ відомий економіст Яків Міркін також критикує владу за прихильність до надмірного заощадження на шкоду економічному зростанню. Міркін називає цю модель "економікою собаки на сіні".

Таке враження, що для нашої влади, тільки б економічно не зростати. Спадає на думку, зростання ВВП на рівні 5%+ (а саме такий і потрібен для подолання бідності і структурної модернізації) злякав би їх більше, ніж приїзд Рудольфа Джуліані...

Насправді прихильність до формування резервів є своєрідною страховкою наших політичних еліт: їм не потрібне швидке зростання економіки (це завжди соціальна турбулентність, адже з'являється нестабільний середній клас).

Їм потрібна "кубушка", яку можна "доїти" і завдяки якій зберігається модель "стабільності на кладовищі".

І вони повинні відзвітувати перед МВФ про достатність чистих валютних резервів для виконання кредитних зобов'язань.

Резерви - це добре. Але ще потрібніша міра і правильні акценти. Поки це не про нас. Зате можемо пишатися феноменом економіки, що падає, за резервів, які зростають.

112.ua

Якщо проаналізувати щоквартальне зростання ВВП України з початку 2019 року і динаміку резервів НБУ, отримаємо дивовижну і водночас зворотну закономірність, щось на зразок "Андріївського хреста". Весь 2019-й спостерігалося зростання валютних резервів НБУ і паралельне цьому процесу уповільнення економіки, коли в січні 2020-го ВВП скоротився на 0,5% вперше з 2016 року (на графіку цей момент прихований квартальною динамікою). У 2020-му ми стали свідками і зовсім дивовижної метаморфози: у другому кварталі ВВП впав на мінус 11,4% (у річному підрахунку - приблизно на 6%), а резерви НБУ досягли мікроісторичного рекорду у 27 млрд дол. Тобто в ту мить, коли країни, що розвиваються, витрачали свої резерви на підтримку економіки і соціальної сфери в умовах безпрецедентної кризи, Україна нарощувала свої резерви в інтересах зовнішніх кредиторів, чому сприяла і раптова зміна керівників Мінфіну в березні цього року (цього літа стратегію "набивання" кишень кредиторів було реалізовано нашим Мінфіном сповна завдяки достроковому викупу державних боргів з датою погашення у 2021-2022 роках на 800 млн дол. з премією в 5% і ВВП-варантів в серпні на суму понад 320 млн дол.).

112.ua

Якщо використовувати для аналізу показник чистих валютних резервів НБУ (валові мінус зобов'язання), ця закономірність виглядає ще більш "опукло".

Чому так сталося?

У 1957-му Жак Якобус Полак, який з 1947 року, тобто фактично з моменту заснування фонду в 1944 році на Бреттон-Вудській конференції, працював одним із ключових аналітиків МВФ, опублікував свою математичну модель, яка так і називалася – "модель Полака".

По суті, це математична матриця, яку фонд накладає на кожну країну, яка потребує його ресурсів для латання дірок платіжного балансу. Ця модель виключає можливість кризової країни поліпшити свій платіжний баланс завдяки самостійній промисловій політиці. Експорт є незалежним (екзогенним) фактором. Він не залежить від дій "проблемної" країни, а є похідною від динаміки ВВП країн – торгових партнерів. Іншими словами, якщо світові ринки збуту зростають, то виросте й експорт, а якщо падають – жодні стимули і промислова політика не врятують. Те саме і з імпортом: в країні є показник "гранична схильність до імпорту" від 0 до 1. Що ця схильність вища, то більше своїх доходів населення і бізнес конвертують в купівлю імпортних товарів. Імпортозаміщення в цій моделі також не передбачається.

Новини за темою

Модель "Полака" - це, по суті, гамівна сорочка, яку МВФ одягає на сировинні, малі, відкриті економіки, які звикли зростати разом із зовнішніми ринками і так само стрімко падати. "Забудь надію, всяк, хто сюди входить...". А точніше, забудь про інвестиції, суверенну монетарну і промислову політику. Завдання такої країни - змириться з тим становищем, в якому вона опинилася.

Сьогодні, на етапі глобальної кризи, тобто на відрізку циклічного уповільнення світової економіки, надлишкова грошова маса розвинених країн, в першу чергу США, зв'язується за допомогою резервних активів центральних банків країн, що розвиваються, таких як Україна, а також завдяки накопиченням "під матрацом" їхнього місцевого населення. Водночас деякі країни, що розвиваються, змушені різко скорочувати свою власну емісійну активність, намагаючись "вигодувати" умовного "зозуленя" у вигляді зростання своїх міжнародних резервів для погашення зовнішніх боргів. Тож компенсація першої інфляційної хвилі відбувається саме шляхом скорочення чистих внутрішніх активів і внутрішнього кредиту країн, що розвиваються, які погоджуються стати "шестерінками" цієї схеми руху глобальної ліквідності.

Задля порятунку економіки Нацбанку рано чи пізно доведеться збільшувати чисті внутрішні активи, тобто посилювати емісійну активність і нарощувати інфляцію. Тільки так і можна виконати плановий дефіцит бюджету на цей рік у розмірі 300 млрд грн (8% ВВП) і орієнтовно 200 млрд грн на 2021-й (6% ВВП). Хоча можна піти шляхом хронічного невиконання видаткової частини бюджету і його дефіциту, заморозивши всі програми соціально-економічного розвитку країни, що і робить нинішній уряд. Так і відбувається "нарощування" резервів за економіки, що падає, завдяки "нашим" НБУ і Мінфіну, коли перший затишно згорнувся калачиком біля ніг найбільших емісійних центрів світу, а другий – перетворився на "міністерство фінансів зовнішніх кредиторів".

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>