banner banner banner

Убивство в Мюнхені, Одесі, Голівуді: Топ-5 книжок жовтня

Іноді ознаки детективного, авантюрного чи будь-якого гостросюжетного жанру можна знайти навіть у життєписі відомого вченого, не кажучи вже про патентованого вбивцю з КГБ. Тож не дивно, що історії, розказані в книжках цього огляду, іноді бувають альтернативними, що не заважає нам сприймати "офіційну" картину світу

Убивство в Мюнхені, Одесі, Голівуді: Топ-5 книжок жовтня
Фото з відкритих джерел

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

Іноді ознаки детективного, авантюрного чи будь-якого гостросюжетного жанру можна знайти навіть у життєписі відомого вченого, не кажучи вже про патентованого вбивцю з КГБ. Тож не дивно, що історії, розказані в книжках цього огляду, іноді бувають альтернативними, що не заважає нам сприймати "офіційну" картину світу

Федір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. – Х.: Видавець Савчук О. О. - 2017

Фото з відкритих джерел

…За всі часи у тій самій науці не лише вбивали, але й відроджували. Наприклад, як за жорстких умов царату. Автор цього ґрунтовного дослідження - видатний український етнолог, антрополог, археолог, громадський та культурний діяч і так само автор першої науково обґрунтованої концепції антропологічного складу українців. Вже на початку своєї діяльності, через яку був переслідуваний у Російській імперії, він визначив свій шлях, як нині б сказали, національної ідентифікації українців. Незважаючи на імперську "єдинонеделимість", яка стосувалася не лише географічної галузі, але й національного моменту щодо мішанини "малих" народів, автор цього поважного двотомового видання мав свою свідому позицію. За його переконанням, визначити характер цієї змішаності й з’ясувати хоча б певною мірою ті етнічні елементи, з яких склалося сучасне населення України, можливо тільки за допомогою складного антропологічного аналізу. Заборона під ту пору всього вкраїнського та мовні утиски, зокрема "нестійкість мови як расової ознаки", змушували антропологів звернутися до більш постійних і тому більш надійних ознак, якими є "колір верхніх покривів тіла, волосся й очей, зріст, пропорції і форми різних частин тіла, особливо ж скелета". Так само, розуміючи етнографію як науку про народний побут - зовнішній і внутрішній, автор дослідження мав на меті відзначити побутові особливості українського етносу й зіставити їх із такими самими особливостями інших, особливо сусідніх народів. Результатом цієї багатолітньої роботи стала ця праця, оздоблена великим масивом фото, схем, малюнків та непідробної любові до "предмету" свого дослідження – української нації, українського народу.

Новини за темою

Володимир В’ятрович. (Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017

Фото з відкритих джерел

На відміну від альтернативної історії, яка розповідає про те, чого не було, або криптоісторії, що займається конструюванням минулого, у цій збірці зібрано скалки часу, що складаються в дзеркало епохи. Нариси про минулі сто років – це історії про те, як герої-характерники, сильні духом постаті, харизматичні діячі могли вплинути на хід історії лише за одну-єдину мить, коли вирішувалася доля всієї нації. Наприклад, вбивство Бандери в Мюнхені, або, як у цій збірці, - спіткання Махна з Петлюрою, історії Хвильового і Шухевича, героїв Крут і Майдану. "Не лише зрозуміти минуле, але й відтворити його — завдання, яке ставить перед собою історик, - зауважує автор. - Тому він не обмежується описом ключових подій та відстежуванням зв’язків між ними, а намагається реконструювати максимум деталей, які допоможуть відчути описуваний час, зрозуміти мотиви людей, що жили тоді, обставини, в яких їм довелося діяти, ухвалювати свої рішення чи ухилятися від них". "- Надто малою виявилася для двох отаманів одна Україна, - іронічно промовив Махно. - Може й вистачило б, якби один із них, прикриваючись безмежною вольницею, не підтримав її головного ворога, - відповів Петлюра". Таким чином, "(Не)історичні миті" - це розповіді не про звичні події минулого, які змінювали хід історії. У збірці йдеться про те, як ідентифікувати мить фокусування історії, коли в одній хвилині можна побачити ціле життя людини чи навіть усього покоління".

Новини за темою

Бернардо Ачаґа. Мемуари корови. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Фото з відкритих джерел

З виходом цієї книжки сучасний український переклад вкотре відсвяткував заслужену перемогу. Майже одночасно з нашим знайомством із творчістю одного з найвидатніших баскських письменників сучасності надійшла новина про присудження премії за переклад його "Мемуарів корови", здійснений Ярославом Губаревим. Головна ідея твору – так само переможна, як і гуманна теорія про те, що попри своєрідний "фашизм" з боку людини – царя природи і вінця творіння, інші земні істоти мають право власного голосу. Наразі ані скривджені мурахи, ані столітні секвої, так само позбавлені такого права, а звичайна корова розповідає нам історію своєї батьківщини. При цьому вона, на відміну від людини, не пишається тим, що вона - корова, будучи незадоволеною своєю ідентичністю і воліючи народитися котом чи конем. Що ж до мемуарів, то це спогади нашої героїні післявоєнного періоду про життя корів. У них вона доводить усьому світові, що їхня порода – це не м’ясо-молочні машини, які здатні лише їсти та спати. Насправді світ корови, за словами "авторки", багатий і неповторний. У книжці ми занурюємось в його дивовижні перипетії, знайомимось з різними персонажами, поволі та несподівано дізнаючись про історію, культуру та природу Країни Басків.

Новини за темою

Остап Українець. Малхут. - Х.: Фабула, 2017

Фото з відкритих джерел

За сюжетом цього роману, колишній Станіслав реконструюється за старими листами, які потрапляють до головного героя, молодого адвоката і контрабандиста. Саме з них ми дізнаємося про таємницю, яка може змінити не лише владу, але навіть долю, проте розшифрувати їх героєві було не так просто. "Розкидані тут і там півнатяки нітрохи не наближали його до розуміння того, що таке Орден, які його зв’язки із засновниками міста і, що його гризло найбільше, чому заснування Станіслава так допікало османам, що цей факт удостоївся окремого абзацу в загалом вельми лаконічному листі Кара-Мустафи до Текелі". Тож рідне місто героя описано в тому листуванні, як осердя лицарського ордену, що ставив собі на меті створення політичного союзу вільних країн - відновленої Речі Посполитої. Розповідаючи про долю тамтешнього бургомістра – успішного, прогресивного і тому вигаданого - автор-дебютант застерігає, що це не історичний роман, а історична спекуляція. Тобто спроба уявити, як воно було за "за відреставрованими новим бургомістром фасадами". Хай там як, але чергова урбаністична фантасмагорія вдалася на славу, і в період від загибелі Потоцького до появи Івана Франка карпатська столиця живе бурхливим, маловідомим, альтернативним життям своїх екзотичних героїв. Звісно, цікаво, як вони господарювали, саджали на палю чи ховалися від влади. Утім, були вони такими насправді чи ні – це вже друге питання, головне при цьому - запропонувати свою власну модель історії, а вже її наповнення залежатиме від хисту, вдачі та мети автора.

Новини за темою

Ірина Лобусова. Букет з Оперного театру. – Х.: Фоліо, 2017

Фото з відкритих джерел

У 1918 році влада в Одесі постійно переходила з рук у руки. Історія зберегла пам’ять про сімнадцять переворотів. Місто поперемінно займали французи, німці, англійці, поляки, австрійці, петлюрівці, колчаківці, денікінці, гетьманці. Театри, втім, працювали, кабаре розважали публіку, поети друкувалися. І хвиля за хвилею біженці, серед них дуже відомі в художнім середовищі, з’являлися в Одесі. "Ми живемо на політичному курорті, – описував сучасник унікальну культурну ситуацію, що склалася в місті влітку – восени 1918 року. – Через крихітну точку на глобусі, іменовану станцією Орша, просочуються до нас цінності колишньої Росії. Уже приїхали Олександр Бенуа, Юрій Озаровський, Микола Євреїнов, Олексій Толстой і ще приїде багато гарного і розумного народу. У драматичному театрі в нас грає Олена Полевицька, у міському театрі буде Шаляпін". У ретро-романі Ірини Лобусової до Одеси приїздить навіть Віра Холодна, але передували цьому більш трагічні події, ніж репресії чергової влади. Попри всі негаразди "революційного" часу, на березі було збудовано нову кінофабрику, життя в якій вирувало без огляду не суспільні катаклізми. "Это за стенами павильонов кинофабрики свирепствовали разруха, голод, война, погружая рухнувший мир в пучину отчаяния и хаоса, - розпочинає авторка свою розповідь. - Здесь же царил мир совершенно другой - живущий по своим собственным законам, не имеющий ничего общего с печальной реальностью". Утім, реальність втручається у залаштункове життя кінофабрики, одну за одною актрис починають знаходити в труні, обсипаними квітами, із зашморгом на шиї, і навіть Мишко Япончик, здається, не в силі захистити всенародну улюбленицю Холодну, яка має нарешті зіграти злощасну роль.

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>