У Грузії світ побачив і відчув, що російська загроза існує

Михайло Саакашвілі про російсько-грузинську війну

У Грузії світ побачив і відчув, що російська загроза існує
Українське фото

Міхеіл Саакашвілі

Колишній голова Одеської ОДА

Михайло Саакашвілі про російсько-грузинську війну

Ми бачимо, що військова агресія РФ триває в Україні, вона не завершилася в Грузії і не завершилася для Європи.

У Грузії  світ вперше побачив і відчув, що російська загроза існує. І коли журналісти запитали у мене, що буде далі, я сказав, що далі піде Крим, Україна. І потім країни Балтії і, можливо, Польща.

У 2008 році грузинська державність була врятована. Путін ще в 2006 році пригрозив мені війною і дав розпорядження готуватися до війни. І вони готувалися і ми готувалися (за даними Ігоря Романенка, заступник начальника Генштабу України у 2006-2010 році, Грузія направляла на оборонний бюджет близько 7% ВВП, - ред.) Але якби не було допомоги України, грузинська держава тоді не вистояла би.

Війна почалася в Південній Осетії. Що таке Південна Осетія? Це дві вузькі гірські ущелини, це як одна п'ята території Одеської області. Стратегічно це територія не дуже важлива, вона вразлива. І коли Путін зайшов зі стотисячною армією і повів 800 літаків, його метою не було захоплення двох гірських ущелин. Він хотів повалити уряд у Тбілісі і захопити Грузію. Але точно так само, як в Україні зараз, йому не вдалося вирішити своє завдання - зробити коридор на Крим, він не захопив весь Донбас. Точно так само і в Грузії в 2008 році вони не змогли вирішити своїх головних стратегічних завдань.

Чому? По-перше, через героїчний опір не просто грузинської армії, а всього грузинського народу. Війна була оголошена п'ятиденної, але це тривало багато тижнів. Десь половина грузинської території була окупована російськими військами. Був розрахунок на те, що все зламається, паралізується. Але ми змогли вистояти. Жодного збою не було у роботі поліції, МНС, медичних служб. Повністю функціонував урядовий апарат, і навіть валюта ні на йоту не похитнулася. Фінансова система витримала на сто відсотків наступ такої великої армії.

Коли увійшла російська армія до мене прийшов американський посол і сказав, що Кондоліза Райс (у 2008 році Держсекретар США, - ред.) запитувала у Лаврова (Сергій Лавров, глава МЗС РФ, - ред.) про мету збройного вторгнення в Грузію. І відповідь була: повне знищення Грузії. Вони хотіли знищити грузинську державність і не приховували цього.

7 серпня я особисто збирався летіти на Олімпіаду в Пекін. Але були обстріли і я поїхав на місце. До того часу, як я доїхав, обстріли припинилися, а коли я зібрався їхати в аеропорт, знову відновилися. Я двічі сідав у машину і мене двічі повертали. Події останніх місяців вже привчили нас до того, що десь щось обстрілюється. Так само, як і зараз в Україні, ми майже не реагували. До того ж, уряд був у відпустці, всі були розслаблені. Вже ввечері стали надходити дані перехоплень про те, що регулярні частини російської армії заходять через Рокський тунель. Рішення треба було приймати швидко. Тому що інакше вони вийшли б в долину і відкрили б дорогу на Тбілісі. Ми пустили ресурси на те, щоб зупинити їх, звільнити шлях для того, щоб вийшло мирне населення. Ще було важливо не чіпати миротворців.

8-9 серпня, коли зайшли перші російські колони, їх зупинила наша колона з українських танків Т-72 на чолі з генералом Хрульовим. Перша їхня колона була знищена за допомогою української техніки. Хрульов був у тому бою важко поранений.

Друга причина, чому ми врятувалися – допомога України. В Україні ми готували своїх фахівців, Україна дала нам ППО, яке було критично важливим у перші дні вторгнення. Україна нам дала систему "Бук" та "Оса", кілька боєкомплектів до кожної системи. Завдяки їм ми збили 12 російських бомбардувальників, включаючи стратегічний бомбардувальник ТУ-22 М3 (здатний переносити ядерні боєголовки, - ред.), який ніхто до цього не збивав.

Коли ми почали збивати їх авіацію, вони зупинили польоти. Пілоти відмовилися літати. І тоді вони почали посилати літаки вночі. Нас попередив американський Генштаб про те, що вилетіли нічні літаки стратегічної авіації. Ми знову привели у стан бойової готовності українську систему, і вона вночі збила цей стратегічний бомбардувальник ТУ-22 М3.

Одна з причин, чому російська авіація не бомбить зараз Україну на Сході – це уроки Грузії. Вони знають, що українські ППО готові їх збивати, і в Україні достатньо боєкомплектів, на відміну від Грузії.

До того часу як вони відмовилися літати у нас закінчилися ракети ППО. Нам їх давав президент Ющенко, а в Україні змінився уряд і заблокував нові поставки боєкомплектів (В 2007 році після перемоги на дострокових виборах у парламент "коаліції демократичних сил", було сформовано Другий уряд Юлії Тимошенко, - ред.) Це розв'язало Росії руки і коли вони зрозуміли, що у нас немає більше ракет, вони знову піднялися в небо. За штурвали першими сіли командири. Але ми виграли цінні перших два-три дні. Завдяки українським технологіям і українським фахівцям.

Ті, хто каже, що Грузія першою почала цю війну забувають, що російські кораблі почали виходити в Чорне море до офіційного початку конфлікту. І Україні не вдалося зупинити російський флот (ЧФ РФ виходив з Криму, - ред.), не було таких процедур. Президент Ющенко, Генштаб, інші, дуже строго з ними говорили і це, як мінімум, психологічно вплинуло. Намагалися зупинити їх (ЧФ РФ, - ред.), виграти час. Тому я впевнений, що Україна приречена на те, щоб стати наддержавою – як мінімум, регіональною Великою державою.

Після війни ми створили потужну військову промисловість, яка тільки в нинішньому році укладає контракти на 600 млн дол на постачання зброї. В Україні сотні заводів, і Україна просить дати їй зброю. Але Україна сама може виготовляти все, що їй потрібно.

Ще в першому епізоді російської агресії проти Грузії - війні в Абхазії, на стороні Грузії було багато українців. Там були загони УНА-УНСО, наприклад Георгій Гонгадзе був поранений в Абхазії. Був епізод, коли російський спецназ оточив грузинську і українську групу, росіяни пропонували здатися. І українці прокричали їм російською мовою: "Не розраховуйте, кацапи, грузини не здаються".

Це те, чим крім озброєння нам допомогла Україна. Спочатку був Леонід Кучма, який дав першу партію озброєння. З його допомогою нам вдалося переконати аджарського сепаратистського лідера покинути Аджарію у 2004 році. Українська зброя була потужним інструментом впливу. Потім були системи ППО, які надала Україна, це вже в 2006 році.

Російські СУ-24 тоді зайшли обстрілювати українську систему "Бук". І наші фахівці, які пройшли підготовку в Україні, як тільки дізналися про літаки, який прямував в їх бік, відключили комплекс. Росіяни не змогли зняти його координати. Ракети пішли в усіх напрямках. Вони впали на мирні села.

Я читав статтю генерала Бридлава (Філіп Бридлав, екс-головнокомандувач сил НАТО в Європі, - ред.) в якій він писав, що швидкість з якою росіяни увійшли до Грузії показує, що агресія була підготовлена, їх війська були на марші. Це не було реакцією.

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

Підготували Олена Голубєва і Катерина Галактіонова

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>