banner banner banner

Тиск на Феміду – палка з двома кінцями

Тиск на Феміду – палка з двома кінцями
Фото з відкритих джерел

Днями Рада суддів України на своєму позачерговому засіданні розглянула численні звернення про тиск на суддів.

В офіційному поясненні зазначено, що підставою для відповідного кроку "стали численні звернення суддів та інших осіб, що поширюються в ЗМІ і стосуються розгляду однієї із кримінальних справ 10 серпня 2018 року Київським районним судом міста Полтави".

Йдеться, зокрема, про кримінальне провадження щодо мера Харкова Геннадія Кернеса. Нагадаю, 10 серпня Київський райсуд м. Полтави прийняв ухвалу, якою закрив вказане провадження, у зв’язку з відмовою сторони обвинувачення, тобто прокурорів, від підтримання обвинувачення в суді.

Своє рішення суддя аргументував так.

Розгляд вказаного кримінального провадження триває вже близько чотирьох років. Сторона обвинувачення в суді була представлена 19 прокурорами. Ухвалою суду на 02.07.2018 року було призначено судові дебати в цьому кримінальному провадженні.

Проте ані на засідання 02.07.2018, ані на наступні шість призначених судом засідань (03.07.2018, 04.07.2018, 05.07.2018, 06.07.2018, 09.07.2018, 10.07.2018) жоден з 19 призначених прокурорів не з’явився і не повідомив причини своєї неявки. Зважаючи на це, з метою дотримання принципу щодо розумності строків розгляду кримінального провадження суддя ухвалив рішення про його закриття.

Однак Генеральна прокуратура не придумала нічого іншого, аніж відкрити провадження щодо незаконності такого рішення.

Натомість, чому аж 19 її працівників, які отримують заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, а отже, завдяки всім платникам податків, на сім призначених судом засідань не з’явилися, вирішила не пояснювати! А навіщо?! Можна і так працювати: покладені законом обов’язки колективно не виконувати, натомість отримувати заробітну плату, а винним у всьому зробити суддю.

Загалом цей конфлікт став своєрідним каталізатором у дискусії, яка точиться уже не перший рік, щодо можливості тиску з боку правоохоронних органів на суддівський корпус та механізмів його подолання.

Адже питання криється не лише в тому, "хто за кого", а й у суспільній довірі до представників вітчизняної Феміди, умовах, в яких судді здійснюють правосуддя, наявності мотивації чесно працювати, при цьому відчувати себе захищеним у всіх сенсах цього слова.

Це лише невелика частина запитань, на які ми попри багатообіцяючу судову реформу так і не отримали вичерпних відповідей.

Між теорією і практикою

Отож, Рада суддів України ухвалила рішення, де наголошується на неприпустимості притягнення судді до кримінальної відповідальності за ухвалення судового рішення.

Члени Ради переконані, що випадки, коли після ухвалення судового рішення розпочинається розслідування за ст. 375 Кримінального кодексу (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), а незгодна сторона починає вішати ярлики та говорити про притягнення до кримінальної відповідальності, є непоодинокими.

Зокрема, міжнародні нормативні акти, рекомендаційні акти Ради Європи і Консультативної Ради європейських суддів та національне українське законодавство говорять про те, що будь-яка критика судового рішення або незгода із судовим рішенням можлива тільки шляхом подавання апеляційної або касаційної скарги.

Тому "публічна критика та правова оцінка ухваленого судового рішення до перегляду в апеляційній або касаційній інстанціях, публічна оцінка дій судді поза межами дисциплінарного провадження, до того як таку оцінку діям судді дасть уповноважений орган - Вища рада правосуддя, є неприпустимими і не узгоджуються з принципом незалежності суду і суддів".

Зрозуміло, що судді намагаються захистити свої права, свою незалежність. Як і зрозуміло, що не буває бурі в стакані води. Багато хто з-поміж них своїми діями дискредитувався в очах суспільства. Тому не дивно, що сьогодні є настільки високий рівень недовіри - як персонально до суддів, так і до ухвалених ними рішень.

Плюc не забуваймо про політичні реалії. Адже наївно говорити, що в Україні влада не користується своїм привілейованим становищем та не чинить тиск на суддівський корпус. Переконаний, і зі мною погодяться мої колеги, практика "ручного суду" нікуди не зникла. Тоді на чиєму боці правда? Як не крути – палка все-таки з двома кінцями. І тут треба відштовхуватися від реалій, а не емоційних заяв.

Не вигадуючи велосипед

Ще у квітні 2016 року Рада Європи ухвалила "План дій з посилення незалежності та неупередженості судової влади". Серед заходів, яких держави-члени мають вжити в межах виконання цього плану, зазначено: забезпечення суддям, які відчувають, що їхня незалежність і неупередженість опинилися під загрозою, ефективних засобів захисту у випадках необхідності; забезпечення шляхом законодавчого регулювання та вжиття відповідних заходів захисту суддів від посягання на їхню фізичну чи моральну недоторканність, особисту свободу й безпеку.

Нічого нового? На перший погляд, так.

Адже в Україні  діють відповідні норми, згідно з якими передбачена кримінальна відповідальність - за ст. 376 втручання в діяльність судових органів; за ст. 377 погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного; за ст. 378 умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного; за ст. 379 посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їхньою діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя.

Окрім того, відповідно до ст. 126 Конституції України передбачено, що впливати на суддю у будь-який спосіб заборонено. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком скоєння злочину або дисциплінарного проступку.

Тобто в теорії все є. Тоді в чому ж проблема? І чому судді так занепокоєні питанням особистої та професійної незалежності? А проблема – в практиці. Про яку "моральну недоторканність" можна говорити, якщо в нас банально "фізичну" не в стані забезпечити.

Тим, що до зали суду можуть заходити з гранатами або зривати засідання за допомогою активістів з транспарантами, уже нікого і не здивуєш. Як і публічними погрозами-розправами з вуст усіх, кому не лінь, – від незадоволених громадян до незадоволених владних чиновників та правоохоронних органів. 

Можливо, тут криється одна з причин, чому судді масово звільняються, а нові кадри не бажають сісти на вакантні місця. Адже сьогодні в Україні через відсутність суддівських кадрів не здійснюється правосуддя у 22 судах. А як бути з правами громадян на доступ до суду? Цим, як бачимо, влада не переймається.

Тому проблема криється не лише в наявності чи відсутності тиску на суддів, а й в тому, що в нас політичні еліти декларують судову реформу, але не реалізовують її. Правила гри не змінилися. Тому очікувати на "очищення та покращення" не доводиться.

Чи є вихід з цієї ситуації, зокрема щодо унеможливлення тиску на суд? Безперечно, є. Не треба нічого нового вигадувати, достатньо дотримуватися встановлених законом правил гри: не згідний з рішенням суду – подавай апеляцію чи касацію і доводь свою правоту.

Чи можливо відновити довіру до судової гілки влади? Як показує досвід багатьох країн, немає нічого неможливого. Судді – такі самі люди, як і всі, з такими самими страхами, правами й обов’язками. Вони можуть діяти ефективно, чесно працювати у визначеній системі координат. Була б політична воля створити цю систему. Поки що такої волі і трансформації на правовому горизонті не простежується.

Володимир Пилипенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>