"Тирани" і "деспоти": 5 книг про тих, хто рухає історію

У всі часи до правителів, які відзначилися в історії радикальною політикою, було двояке ставлення. З одного боку, їх боялися та поважали, а з другого, історія часом забувала про їхні битви і реформи, заносячи до чорного списку пам’яті

"Тирани" і "деспоти": 5 книг про тих, хто рухає історію

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

У всі часи до правителів, які відзначилися в історії радикальною політикою, було двояке ставлення. З одного боку, їх боялися та поважали, а з другого, історія часом забувала про їхні битви і реформи, заносячи до чорного списку пам’яті

Валентин Бадрак. Стратегии злых гениев. Х.: Фолио

…Не всі з нащадків задовольнялися лише позитивними діяннями видатних історичних осіб. Багато хто, захоплюючись злим генієм того чи іншого сатрапа-диктатора, хотіли б і собі з’ясувати "тварь ли он дрощащая, или право имеет". Саме на життєвому прикладі таких одіозних і харизматичних постатей, як Калігула, Нерон, Чингізхан, Іван Грізний, Катерина Медічі, Григорій Распутін, Йосиф Сталін, Адольф Гітлер, Садам Хусейн і Усама бін Ладен автор цієї книжки намагається зрозуміти й розтлумачити, чому їх підтримували широкі маси. Визнаючи, що вірус деструкції (руйнування, насильство, жорстокість) міститься в кожному з людей, він, тим не менш, намагається якомога ближче підійти до проблеми розуміння цього механізму. Не зруйнувати, а запобігти його активізації в наступних поколіннях мистців, простеживши народження зла від колиски генія до його занепаду. Невже "злі" генії творили суцільне зло і знищували "добрих" конкурентів лише через компенсацію власної неспроможності створити будь-що гарне і позитивне? І невже лише відсутність таланту породжувала в них бажання  сіяти довкола себе страх? Для з’ясування цих, а також доброго десятка "проклятих" питань автор успішно, захоплено і професійно проводить бодай умоглядну, але таки межу – між конструктивно-позитивним мисленням і банальним бажанням досягти безумовного домінування та непохитної влади над світом – не для його покращення, а для здійснення своїх таємних руйнівних бажань.

М. Шюкрю Ганіоглу. Ататюрк: Біографія мислителя. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр

Докладна розповідь про легендарного правителя, який казав, що революція не робиться в білих рукавичках, і за часів якого постала Турецька Республіка і з’явилася сучасна турецька нація, насправді присвячена походженню ідей, на яких ґрунтувалась його діяльність. "У цій новій утопічній державі, - уточнює автор, - саме націоналізм, санкціонований наукою, усе визначав немов нова релігія". Тож, зокрема, ми дізнаємося про книжки, з яких Мустафа Кемаль засвоїв популярні на Заході теорії кінця ХІХ – початку ХХ ст. (націоналізм, расову антропологію, авторитаризм), а також про історичних осіб, з якими Ататюрк ділився задумами або, навпаки, сперечався. "Мустафа Кемаль також запровадив низку культурних змін, призначених, аби зробити вигляд Туреччини більш західним, – зауважує автор. – Його рішення прийняти пристосовану версію латинського алфавіту замість уживаного століттями арабо-перського письма демонстрували бажання видалити ще один символ минулого, що ніс релігійне навантаження".

Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – К.: Наш Формат

Феноменальність цієї книги спогадів полягає в аналізі "неочікуваного" моменту в житті її автора. На самому початку історії, коли тривав четвертий рік світової війни, генерал-лейтенант російської імператорської армії ще навіть не знав, що стане гетьманом незалежної Української держави. Революційні зрушення були розраховані на знесення "всього світу", натомість саме Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу будівництва. Звісно, все завершилося не так, як гадалося, але дещо зі спадщини гетьмана залишилося навіки, наприклад, Українська Академія наук чи український флот. Але найголовніше у цих спогадах про буремні роки революції і громадянської війни, мабуть, була особиста драма Скоропадського, який, за влучними словами В’ячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом.

Вінстон Черчілль. Саврола. – К.: Видавництво Жупанського

Щодо цього роману, автор якого - державний діяч Великої Британії, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни – несподіванка полягає навіть не в самому його написанні. Все-таки Вінстон Черчілль – лауреат Нобелівської премії з літератури 1953 року, хоча цим своїм романом він здивує навіть того, хто добре знається на його творчій спадщині. По-перше, це зразок чудової прози з-під пера публіциста. По-друге, її автор – незламний апологет британської колоніальної імперії, противник демократії та свободи поневолених націй – виступає у своєму романі проти тиранії. Точніше, виступає, за сюжетом, народ – проти правлячого в країні Лавранії режиму. Так само загадково виглядає "переорієнтація" письменника не те що на демократичний, а навіть ліберальний характер стосунків з "капіталістичною" дійсністю. Виступи головного героя нагадують класичні зразки революційної риторики в дусі Троцького і Леніна. Лунають заклики друкувати відозви, роздавати гвинтівки, штурмувати палаци і  влаштовувати революцію. Делегати, відповідно, мають збиратися, солдати на фронті брататися, а пролетарі об’єднуватися зі страшною, ніколи небаченою у Рузвельта силою. У цьому, власне, й полягає загадка його творчості.

Гілларі Клінтон. Важкі рішення: Наш формат

Цей 600-сторінковий том Хілларі Клінтон, двічі сенатор і двічі кандидат у президенти, присвятила рокам своєї служби на посаді державного секретаря в адміністрації Барака Обами. У 2008 році Клінтон поступилася йому на виборах. Пост держсекретаря Клінтон займала з 2009 року по 2013-й, і багато з того, що вона зробила для своєї країни, все-таки заслуговує на високу оцінку. По-перше, за час роботи Клінтон у Білому домі було вжито рішучих заходів у боротьбі з тероризмом, убито лідера "Аль-Каїди" Усаму бін Ладена і почалася "арабська весна". Хоча Клінтон і згадує про розбіжності з президентом Обамою з цього питання: вона настійно радила йому озброїти сирійські сили, але він відмовився, вирішивши не робити різких жестів. По-друге, пані держсекретар запропонувала зняти економічну блокаду з Куби: піти шляхом "від зворотного" і зробити її залежною від Америки в торгово-економічному плані. По-третє, саме в цей період намітилося перезавантаження відносин з Росією. Клінтон намагалася вибудувати зовнішню політику так, щоб мати справу не з противниками, а з партнерами. Причому в книжці ця її риса як політика акцентується чіткими афористичними формулюваннями: "Самі по собі Сполучені Штати можуть сьогодні вирішити чимало проблем у світі, - вважає авторка. - Але без Сполучених Штатів проблем вдасться вирішити набагато менше".

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...