Твій день не тільки 8 Березня! Чому я вийду на Марш рівності

Чому ми з легкістю даруємо квіти і цукерки жінкам символічно один раз на рік тільки через те, що вони жінки? Чому багатьом жінкам це подобається, не зважаючи на те, що вже наступного дня їхнє місце знову буде на кухні – без квітів і ніжних слів? Чому ми не задумуємося, що поруч з нами в багатьох сім'ях відбувається насильство? Чому жінок сприймають як осіб, які "створені надихати чоловіків на звершення"? Суть оригінального жіночого дня не в тому, щоб отримати шаблонне привітання і тюльпан. Ще сто років назад жінки хотіли привернути увагу до нерівноправ’я, яке, на жаль, існує і сьогодні. В цілком конкретних формах. Якщо ви особисто ще не зрозуміли, де ж ми не рівні, тоді стаття для вас

Твій день не тільки 8 Березня! Чому я вийду на Марш рівності
Запорізький обласний благодійний фонд «Гендер зед»

Ірина Сампан

журналістка, 112.ua

Чому ми з легкістю даруємо квіти і цукерки жінкам символічно один раз на рік тільки через те, що вони жінки? Чому багатьом жінкам це подобається, не зважаючи на те, що вже наступного дня їхнє місце знову буде на кухні – без квітів і ніжних слів? Чому ми не задумуємося, що поруч з нами в багатьох сім'ях відбувається насильство? Чому жінок сприймають як осіб, які "створені надихати чоловіків на звершення"? Суть оригінального жіночого дня не в тому, щоб отримати шаблонне привітання і тюльпан. Ще сто років назад жінки хотіли привернути увагу до нерівноправ’я, яке, на жаль, існує і сьогодні. В цілком конкретних формах. Якщо ви особисто ще не зрозуміли, де ж ми не рівні, тоді стаття для вас

8 березня у Києві буде марш. Марш рівності. Вийдуть жінки і чоловіки, які вимагають рівних прав і можливостей для обох статей в Україні. Тут є два шляхи: або ви зацікавитеся, для чого все це і продовжите читати, або зробите висновок у другому реченні, мовляв, "знову ці феміністки розвалюють християнські цінності і традиційні сім’ї". Для останніх раджу закривати сайт і не показувати його своїм християнським дітям.

Отже почнемо спочатку. З народження, наприклад. Ти народжуєшся дівчинкою, нехай буде, у 90-х. Якщо ви думаєте, що пострадянські країни вже пережили ту епоху, коли бажанішим був хлопчик, ніж дівчинка, то ви помиляєтесь. У патріархальних сім’ях (а таких більшість в Україні) є таке дивне бажання як "першим буде син". От як хочеш ти тут хромосому викручуй, як хочеш вий на повний місяць чи вираховуй дні, а "першим повинен бути син". І вони реально чекають первістка саме хлопчика. Тому що: це продовжувач роду, це продовжувач традицій, прізвища і взагалі - ну тому що він хлопчик. Якщо у вас у сім’ї не так, вітаю, ви пройшли на наступний рівень.

Народилася дівчинка. О, буде мамі помічниця. Принцеса наша. Відповідно тобі читають книжки про принцес і принців, як та нещасна дівчина чекає все життя свого принца, як готується до зустрічі з ним. Ти вже ходиш в дитсадочок. Мама одягає на тебе найкращі сукні, чи наскільки дозволяє бюджет. Але тобі 4, і тобі байдуже, як ти виглядаєш, які у тебе іграшки і якого кольору горщик. Але. Дорослі тітки кажуть: "У нас завтра свято усіх хлопчиків! Дівчатка вивчать віршики і будуть вітати наших захисників". А ти така щаслива, завтра буде свято, буде торт, але що за свято, ти не розумієш. А потім ще одне свято: хлопчики вітають дівчаток, бо вони такі красиві і ніжні, і треба їх любити і не ображати. Ну якщо кажуть так дорослі тьоті, мами і тата, то значить свята дівчаток і хлопчиків – це правильно. 8 березня наші батьки дарували вихователькам квіти, а на 23 лютого – чашку нашому кочегару Дмитровичу. Кожен рік. Дмитрович, мабуть, любить чашки.

А ще мама мого друга, коли він плакав, сказала йому не рюмсати, бо "він мужик, і дівчата будуть з нього сміятися". Я не знаю, хто такий мужик, я думаю, мій друг теж не знає, що це таке. Але я над ним не сміялася. А разом з ним почала плакати. І всі діти теж.

Молодша та середня школа. Вчителька сказала, щоб обов’язково за партою сиділи хлопчик і дівчинка. Але я не хотіла, бо я дружила з Катею і хотіла сидіти з нею. Сьогодні мене один хлопчик смикнув за косичку. Сильно смикнув, мені було боляче. Але вчителька сказала, що це так він до мене залицяється, що це всі так роблять. Я не знаю, що таке "залицяються", але якщо всі навколо кажуть, що я просто подобаюся цьому хлопчику, то, можливо, це добре. Завтра якщо він знову зірве мені бантик, я буду знати, що він точно мене любить. Буду терпіти.

О, до речі, свята хлопців і дівчат, які були в садочку, тут теж є. Ми даруємо подарунки нашим мужнім захисникам, а вони нам тюльпани, бо ми ще досі красиві і тендітні. Як весна. Я не думаю, що весна тендітна. Але батьки сказали, щоб я не думала так багато.

Сьогодні однокласник побив мою Катю. Хм, це теж залицяння? 

Новини за темою

Старша школа. Уже було два уроки, на яких наш клас розділяють на хлопчиків і дівчаток: це фізкультура і трудове навчання. На трудовому хлопці пішли майструвати з дерева, а дівчата готували їм салати. Мені хотілося теж змайструвати щось, у мене тато столяр, я люблю йому допомагати вдома. Але трудовик сказав, щоб я поверталася різати крабові палички, бо стільці обтесувати – це "нежіноча справа". Я ніколи не думала про це, але якщо так каже вчитель... Але мені все одно не подобається готувати. Може, я якась неправильна. Всі жінки повинні вміти готувати, бо їх не будуть любити. Так кажуть всі навколо. Тато якось сказав: "Попадеться комусь така". Мені здалося, що слово "така" означало "проблематична" чи "з характером". Я плакала.

На фізкультурі теж клас розділяють. Загальна зарядка, а потім хлопці йдуть грати у футбол. А дівчатам не можна. Вони можуть впасти і розбити коліна, потім буде боляче і негарно. Але я думаю, хлопцям теж боляче. Просто з дитсадка пам’ятаю "ти ж мужик", але мій запас слів поповнився "не реви, ти ж не баба", "тільки дівчата плачуть", "рьова-корова". Хто їх придумує?

Сьогодні я з дівчатами вперше пішла на дискотеку. І хлопці запросили нас у свою компанію. Вони пили горілку, здається. А нам купили солодке пиво, “бір мікс” називається. Хлопці сказали, що дівчатам не можна багато пити, бо вони слабші за своєю природою. Я розізлилася. Пила багато горілки. Далі не пам’ятаю.

Наступного дня була сварка з батьками через мій стан. Вони сказали, що мені не можна так пити, бо я дівчина і я з хорошої сім’ї, що мене ніхто не візьме заміж, бо у мене буде погана репутація. Що мені треба думати над своїми вчинками наперед, думати про майбутнє, про навчання. "Не дай бог, у школі дізнаються", - сказала мама. Я розчаровую своїх батьків, вони в мене так багато вкладають. Бог не дав, у школі не дізналися. Я, мабуть, погана донька.

Amnesty Inernational

У мене з’явився хлопець. Він старший за мене і каже, що любить, і що я красива, але занадто розумна. Хіба це погано? Коли я розповіла батькам про нього, думала, вони зрадіють, але вони насварили і не відпустили на побачення. Сказали, що він тільки одного від мене хоче, бо він дорослий. Я нічого не розумію, чесно, як же я дізнаюсь, чого він хоче, якщо мені не дозволяють бачитися. Але мама каже, що вона "життя прожила і знає краще". Каже, що всі чоловіки однакові. Мабуть, так, але мені здається, моїм життям розпоряджаються. Придивляюся до чоловіків, та наче не однакові, хоча мама знає краще. 

Новини за темою

Університет. Свобода. Як я цього чекала. Є тільки я і мої незадоволені бажання. Нема нікого. Ні вчителів, ні батьків, ні бабусь з дідусями. Так, я віддзвонююсь і кажу, що все добре у мене. Забула вам розповісти. Батьки не хотіли, щоб я вступала на тележурналістку. Мама хотіла, щоб я була юристкою, а тато – лікарем. Чи навпаки, я вже не пам’ятаю. Але назавжди запам’ятаю їхні слова про те, що "це несерйозно і неприбутково". Мої одногрупниці розповідають такі самі історії. Ми зараз п’ємо з ними щось розбавлене з горілкою і вже спробували курити. Коли дзвонять мами, ми кажемо, що вчимо уроки, для переконливості можна ще додати історію про хороших хлопців, з якими ми ходимо гулями в парк. На місці мами я би собі не вірила. Думаю, мама теж не вірила. Але я хотіла бути для мами зразковою, а мама хотіла мене такою бачити.

Я приїхала до батьків у гості. Зібралися рідні, вони вкотре питають, чи є в мене хтось.

- Немає.

-А чого? Тобі ніхто не подобається?

- Ні.

- Я в твої роки вже першу дитину народила.

- Клас.

- Ти не боїшся лишитися сама?

- Ні.

- Бідна дитина.

І я розумію, що вони переймаються за моє життя, але це тиск для мене, я постійно думаю, що я не така, що не виправдовую їхні сподівання.

Випуск і пошук роботи.

Ні, я не буду подавати резюме. Я ще мало знаю, мало вмію. Мені все життя казали, що чоловіки сміливіші, ризикованіші, вони набагато стійкіші. А може, краще вийти заміж? Як мої подруги, як однокласниці, як подруги однокласниць. Деякі вже вагітні, деякі вже розлучилися. Це ж всі проблеми вирішуються. Ти просто сидиш вдома, дивишся телевізор і їсиш дитяче харчування. Можна ще нігті фарбувати і стирати, фарбувати і стирати. Але мені ж тільки 18 років. І для чого я тоді вчилася?

Мене взяли на роботу. Потім на іншу. Потім ще на іншу. І я ще досі не вагітна. У мене і хлопця нема. Можливо, я нікому не подобаюсь? У мене, мабуть, дуже жахливий характер. Батьки кажуть, що мені вже 23 і "час піджимає", що варто подумати про шлюб і дітей. Можливо, треба змінитися і стати добрішою, лагіднішою, не такою грубою, "бо ніхто ж не візьме".

Почалася війна. І я поїхала працювати у зону бойових дій. Всі рідні і знайомі були проти. На фронті чула багато огидного через те, що я жінка, тепер я знаю, що це зветься сексизм. Я не розуміла, чому, я ж виконувала свою роботу добре і жертовно. Казали "жінці не місце на війні", "залишишся калікою, кому ти будеш потрібна", "тобі не вистачає адреналіну", "та що ти за жінка така неправильна, сиділа би в офісі, каву би попивала" і таке інше. Мене не допускали на позиції, в гарячі зони, в той час, як мої колеги журналісти-чоловіки спокійно могли потрапити на нуль.

Сьогодні мене не хотіли акредитувати на антикорупційний форум. Діалог був наступний: 

- Ми не можемо вас акредитувати.

- Чому? 

- Ми дослідили ваш медіашлях і знаєте... Феміністки нам тут не треба. 

- А до чого тут моя життєва позиція до корупції в міністерстві? 

Поки я тремтячими руками вмикала диктофон, щоб мати докази цього жаху, спікер почав говорити, що на події будуть поважні гості і не можна допустити, щоб щось сталося. Пан мав на увазі FEMEN, щоб я, не доведи господь, не оголила груди перед високоповажними державними мужами. Частина цієї розмови у мене і досі є на диктофоні. 

***

Це історія людини, яка народилася дівчинкою. В Україні. В 21-му столітті. Історія не закінчується. От вона доросла, має досвід, кар’єрний шлях, ризикувала життям заради цього, навіть щасливу сім'ю має і прекрасного чоловіка, але, мені здається, що соціум, в якому вона живе, намагається знову вирішити за неї, впливати на її рішення, шантажувати "традиційними сім’ями", вимагати продовження роду, бути ніжною, бути охайною, гарно пахнути, не мати бруду під нігтями, не гризти їх, говорити правильно, не лаятися, мати завжди чисту голову, довге волосся на ній, однак більше ніде. Жінка повинна бути ідеальною матір’ю, домогосподаркою, вірною дружиною, хорошою коханкою в ліжку, смачно готувати, красиво подавати. Мати вищу освіту, але бути не занадто розумною, теж заробляти, але не більше за чоловіка. Говорити, коли дозволять, мовчати, коли скажуть.

Жінок в Україні дискримінують економічно, у них менші зарплати, вони обіймають нижчі посади, вони працюють більше за чоловіків на декілька годин в день, після цього займаються ще побутовими справами. Щодня тисячі жінок потерпають від домашнього насильства і мовчать. Чому мовчать? Читайте текст спочатку. Я не приводжу в тексті соціологічні дані чи дискримінаційні закони, про це можете прочитати тут

Я виходжу на Марш рівності, бо я не хочу, щоб мою професійність оцінювали через мою стать. Я виходжу на марш, бо не хочу, щоб моїй державі було все одно на її громадянок. Я виходжу на марш, бо хочу, щоб моя донька чи син не розуміли, що таке "традиційна сім’я", а жили у суспільстві, де вони обирають самі свої традиції і цінності. Я виходжу на марш, щоб показати жінкам, що існує вибір та інший шлях – в навчанні, вихованні, роботі, шлюбі або його відсутності. Я виходжу на марш проти закоренілого сексизму, проти використання жіночого тіла в рекламі, проти "жіночих" і "чоловічих" професій, проти свят статі, проти соціальних ролей "берегиня-мисливець". Кожна людина сама обирає, як хоче прожити життя, і ніхто не може розпоряджатися її тілом, правами, посадою чи почуттями. Це стосується і чоловіка, і жінки. 

Ірина Сампан

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...