Турецька "окупація" Тигру провокує нову міграційну кризу для ЄС

Турецька "окупація" Тигру провокує нову міграційну кризу для ЄС
Facebook Олександра Мішина

Олександр Мішин

старший аналітик в PRP Ukraine

Оригінал на сторінці Олександра Мішина в Facebook

В атмосфері таємничості та закритості турецький уряд розпочав заповнення водою резервуару греблі Ілісу, що розташована на ріці Тигр. Супутникові знімки з району верхів’їв Тигру засвідчують, що вже третій тиждень відбувається накопичення води в районі самої греблі.

Відбір води розпочався 19 липня, так стверджують місцеві турецькі активісти, які виступають проти проекту масивної гідротехнічної споруди. Усі під'їзні шляхи до греблі перекриті, і вона фактично перетворена на закритий район.

Жодна з офіційних турецьких урядових інстанцій, відповідальних за проект (Турецька служба з гідравлічних робіт, Міністерство енергетики, Міністерство АПК та лісництва), не коментують його, адресуючи усі питання безпосередньо до адміністрації президента Реджепа Ердогана.

Останній у березні 2019 року заявив, що наповнення водосховища греблі почнеться в червні 2019 року попри наявність численних скарг з боку іракського уряду, який посилається на зростання водного дефіциту в країні через турецьку іригаційну діяльність у верхів’ях Тигру.

Загалом Ірак дуже залежить від води з Тигру та Євфрату, а ці ріки 70% стоку води отримують з Туреччини та Ірану. В разі масованого відбору води країнами-сусідами південні провінції Іраку (район Басри) опиняються в стані режиму водного голоду.

Проект греблі Ілісу було затверджено ще в 1997 році (розробка проекту стартувала в 1950-х роках!), а її спорудження було розпочато 13 років тому. Резервуар греблі має проектний обсяг 10,4 млрд куб. м, а площа дзеркала водосховища складе 313 кв. км. Гребінь греблі має 15 м завширшки та 610 м завширшки біля основи.

Район будівництва греблі Ілісу Facebook Олександра Мішина

У будівлі ГЕС встановлено 6 радіально-осьових гідроагрегатів потужністю по 200 МВт, напір 110 м, діаметр водогонів — 10 м. Таким чином, потужність ГЕС складе 1200 МВт (крім того, буде ще один гідроагрегат для власних потреб потужністю 4,5 МВт), середньорічна генерація елетроструму – 3,83 млрд кВт-год.

ГЕС Ілісу - це лише частина мегапроекту Південно-Східна Анатолія (Güneydoğu Anadolu Projesi, GAP), що охоплює 9 турецьких провінцій та складається з 19 ГЕС, що будуть давати 22% генерації електроенергії в країні (27,3 ГВт-год/рік).

31 липня цього року турецький посланець Вейсель Ероглу прибув до Багдада та провів переговори з президентом Іраку Бархамом Саліхом для обговорення водного питання. Він підтвердив, що водне питання є пріоритетним для уряду Ердогана, і буде віднайдено довгострокове рішення в інтересах обох сторін.

Вже зараз дефіцит води в районі Басри спричинив введення урядової заборони на вирощування рису, що змусило багатьох фермерів залишити свої земельні наділи. Також у Басрі відбуваються демонстрації з вимогами до уряду забезпечити людей чистою питною водою.

Поки що Ірак зміг домогтися від Ероглу підписання документа про створення центру водних ресурсів у Багдаді, що буде вивчати регіональні водні проблеми та розроблятиме відповідний план дій щодо їх вирішення. Хоча іракський міністр водних ресурсів Джамаль Аділі стверджує, що консультації щодо водних проблем відбуваються успішно, це не дуже відповідає дійсності.

Ірак, Туреччина та автономний уряд Курдистану додатково досягли домовленості щодо залучення фінансування на будівництво трьох гребель у курдському районі Мергасор, що у прикордонні Іраку та Туреччини. Тут будуть створені греблі, водосховища, системи іригації та ГЕС потужністю 120 Мвт.

Анкара намагається розколоти іракський істеблішмент та активно користується суперечностями між іракськими шиїтами, курдами та сунітами. Аби втримати контроль над Курдистаном, уряд у Багдаді фактично іде на жертву інтересами своїх громадян на Півдні країни.

Проте від введення до експлуатації греблі Ілісу страждає не лише Ірак, а в перспективі й Сирія, а й сама Туреччина. Через затримку води відбудеться затоплення низки територій вище за течією, в тому числі давнього міста Хасанкейф. Також через це 78 тисяч осіб (переважно курди) будуть змушені залишити свої домівки. Важливо підкреслити, що місто Хасанкейф має стародавню історію та був заснований у XVIII ст. до н. е.

Території, що будуть затоплені через введення в дію греблі Ілісу Facebook Олександра Мішина

За часів римського панування там було збудовано фортецю Кефе, навколо якої зросло місто. 640 року місто захопили араби, а до того воно належало візантійцям. Араби назвали його Хісн Кайфа. У XII столітті місто захопили Артукіди, які зробили його своєю столицею (1098-1232 рр.).

1232 року місто перейшло під владу Аюбідів, які збудували багато мечетей, зробивши його значним центром ісламу. 1260 року місто зруйнували монголи, але воно поступово відродилось. Пізніше там було збудовано літні резиденції емірів Ак-Коюнлу. 1534 року, під час війни з Іраном, Сулейман I захопив Хасанкейф та включил його до складу Османської імперії.

Дотепер збереглись тисячі печер у скелях, що оточують місто. Багато з тих печер мають багаторівневу структуру. Окрім того, у скелях висікались церкви й мечеті, деякі з них збереглись до нашого часу. Також у районі Хасанкейфа розташовані численні старовинні цвинтарі.

Якщо гребля Ілісу буде введена в дію, уся ця культурна спадщина, що має значення для усього людства, зникне. Усвідомлюючи це, турецький уряд штучно відмовляється подавати до ЮНЕСКО заявки до включення Хасанкейфа до Списку об'єктів Світової спадщини.

Гребінь греблі Ілісу Facebook Олександра Мішина

Також неурядова громадська організація "Річки без кордонів" через греблю Ілісу звинуватила Туреччину у використанні гребель як зброї: "Водосховище Ілісу дозволяє Анкарі на місяці зупинити стік води з Тигру на землі Іраку.

Навіть якщо експлуатувати греблю без ворожих намірів, вона в комплексі з іригаційними спорудами суттєво зменшує приток води нижче за течією, що суттєво збільшує обсяги солей у воді та робить її непридатною для використання мешканцями Південного Іраку".

На межі зникнення опиняються месопотамські болота (марші), де живуть болотяні араби (al-arab al-agwari), також відомі як маадани. Марші – це так звана іракська вольниця, яку можна порівняти з дніпровськими плавнями, що століттями являли притулок для українських козаків-січовиків та були знищені за радянських часів шляхом будівництва каскаду ГЕС на Дніпрі.

Іракські болотяні араби Facebook Олександра Мішина

За часів диктаторського правління Саддама Хусейна месопотамські болота стали притулком для противників чинної влади. Багато жителів цієї місцевості були переселені в інші регіони, коли після невдалого шиїтського повстання 1991 водно-болотні угіддя було вирішено осушити.

Це було зроблено для того, щоб позбавити болотних арабів продовольства і позбавити притулку ополченців. Зараз марші можуть зникнути через те, що Туреччина привласнює Тигр, що є транскордонною рікою. Турецька "окупація" Тигру є культурно-гуманітарною трагедією, що буде мати значні геополітичні наслідки.

У поєднанні зі змінами клімату неконтрольоване будівництво гребель може викликати істотну хвилю міграції з Іраку, в тому числі і до європейського регіону. Отже, ЄС стикнеться не лише з сирійською, африканською, а ще й з іракською міграційною кризами.

Олександр Мішин

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>