Три українські революції – це важливі переломні моменти під час довгострокової еволюції

Хоча революції рідко досягають своїх цілей, вони сприяють зростанню свідомості людей та оновленню державних структур. Вони є рушійною силою для досягнення бажаних змін. Вони можуть бути важливими соціальними і політичними спалахами, за якими будуть значущі події

Три українські революції – це важливі переломні моменти під час довгострокової еволюції
Євромайдан, архівне фото Евромайдан

Хоча революції рідко досягають своїх цілей, вони сприяють зростанню свідомості людей та оновленню державних структур. Вони є рушійною силою для досягнення бажаних змін. Вони можуть бути важливими соціальними і політичними спалахами, за якими будуть значущі події

Оригінал на сторінці Atlantic Council

За останні три десятиліття Україна пережила три драматичні події, які часто називаються революціями. Але чи були вони дійсно революційними?

У жовтні 1990 року, коли Радянський Союз розпався, українські студенти, незадоволені формуванням комуністичної більшості в парламенті після виборів 1990 року, вийшли на центральну площу Києва. Протести призвели до відставки глави уряду і стали важливим елементом ланцюга подій, що призвели до краху радянської влади.

Але це не забезпечило радикальних змін. Перші десятиліття посткомуністичної України відзначено засиллям пострадянської бюрократії і верховенством кримінальних лідерів, яким вдалося зібрати величезні статки за рахунок корупційних схем, головним чином шляхом приватизації та перерозподілу активів, що раніше належали державі.

"Незважаючи на те, що перша "революція" 1990 року призвела до падіння пізнього радянського тоталітаризму, цього було недостатньо, щоб підштовхнути Україну на шлях ліберальних реформ, – сказав Юрій Мацієвський, керівник Центру політичних досліджень Національного університету "Острозька академія". – До кінця першого терміну президентства Леоніда Кучми у 1999 році в Україні сформувався гібридний режим, який об'єднав конкурентні вибори з корупцією та кумівством. Все це зберігається і сьогодні".

Помаранчева революція 2004 року була реакцією на дії посткомуністичного клептократичного та напівкримінального уряду, що перебував при владі. Люди вийшли на вулиці, щоб протестувати проти сфальсифікованих президентських виборів. Вони сподівалися, що опозиційні лідери зможуть змінити ситуацію. Рушійною силою був середній клас, який зародився в 2000-х роках і вимагав політичних прав.

"Молоді освічені люди, чиї основні потреби задоволені та які усвідомлюють цінність самовираження, схильні до протесту", – сказав український історик і професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

Унаслідок масових протестів того періоду вдалося домогтися скасування сфальсифікованих результатів президентських виборів і привести до влади лідерів опозиції Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко. Проте головна надія Помаранчевої революції стала джерелом ключових проблем. Люди були занадто довірливі щодо своїх лідерів: вони надмірно вірили в їх спроможність змінити країну та їхні моральні якості. Це було помилкою.

Новий уряд не зміг провести справжні реформи: олігархи і їхні корисливі інтереси, як і раніше, контролювали політику.

Через десять років відбулися протести Євромайдану (отримали назву Революції гідності), яким були притаманні ознаки "справжньої" політичної революції, вони мали найбільш радикальний характер з усіх трьох революційних епізодів. Це був рух висхідного вектора. На вулиці вийшли люди різних соціальних класів. У демонстраціях брало участь багато представників середнього класу, а також студентів, пенсіонерів і звичайних робочих. Така широка коаліція, де було повноцінно представлено суспільство, була сильною і згуртованою.

Новини за темою

Революція на Майдані поширилася за межі столиці. Деякі регіональні чиновники відмовилися підкорятися центральній владі після декількох спроб уряду тодішнього президента Віктора Януковича жорстоко розігнати протестувальників. Цього не було під час попередніх двох революцій.

Замість того, щоб наосліп покладатися на лідерів, Євромайдан спробував залучити до влади представників громадянського суспільства та експертної спільноти. Це вдалося лише частково. Але домогтися революційних результатів – зміни режиму - і цього разу не вдалося – зізнається Мацієвський.

Утім, досягнення Революції гідності найбільші з усіх трьох революцій.

Новини за темою

По-перше, в українській політиці з'явилися нові персонажі. Вони не належать до старої "гвардії" і прагнуть до демократичного прориву. Але їхній вплив все ще недостатній для того, щоб зруйнувати систему. Їх повинно бути більше, тоді вони зможуть домогтися реальних змін.

По-друге, насильство під час Майдану в 2013-2014 роках об'єднало український народ як націю. "Кожна революція викликала посилення патріотичних почуттів і прагнення до свободи", – каже Олесь Доній, лідер протестів 1990 року й учасник усіх трьох.

Суспільство явно прагне демократії. Головною темою протестів були не їжа і гроші, а цінності та права людини. Люди вийшли на вулиці, щоб відстояти свою честь. За словами Грицака, ці неодноразові протести частково є проявом національної пам'яті і самосвідомості, закладених у часи козацтва.

Яка б не була причина, кожна з революцій принесла плоди. Після кожної з них Україна ставала більш демократичною, міцніло громадянське суспільство. Тепер у нього більше сил для реформ і насамперед для боротьби з корупцією.

Але цього недостатньо. За оцінками організації Freedom House, починаючи з 2000-х років, рівень демократії в Україні знаходиться в межах чотирьох–п'яти пунктів, що відповідає категорії частково вільних гібридних режимів.

Для того, щоб змінити ситуацію в кращий бік, в українській політиці має з'явитися якомога більше нових облич – людей, які хочуть змінити звичні правила гри.

"Для того, щоб сформувався демократичний режим, є дві умови: по-перше, на політичну арену повинні вийти нові гравці, і, по-друге, ці нові гравці повинні прийняти нові правила гри", – говорить Мацієвський.

Доній підкреслює важливість встановлення нової системи цінностей: він стверджує, що "поодинокі героїчні спалахи не можуть змінити систему. Потрібно запровадити нову систему цінностей, європейських цінностей і на цій основі побудувати державні структури".

Революції рідко досягають своїх цілей. Але вони сприяють зростанню свідомості людей та оновлюють державні структури. Вони є рушійною силою для досягнення бажаних змін. Вони можуть бути важливими соціальними і політичними спалахами, за якими будуть інші значущі події.

Іншими словами, так звані "революції" – це важливі переломні моменти під час довгострокової еволюції, яка і є тією силою, яка приносить реальні зміни. Судячи з усього, українські революції є такими, але процес еволюції ще далеко не завершено.

Руслан Мініч 

Переклад Андрія Сабадира для UAINFO

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>