banner banner banner

Трамп у гонитві за короткостроковою перемогою руйнує фундаментальні інститути США

Трамп у гонитві за короткостроковою перемогою руйнує фундаментальні інститути США
З відкритих джерел

Оригінал на сайті Project Syndicate

Боротьба президента США Дональда Трампа з нечесною політикою Китаю у сфері зовнішньої торгівлі й технологій, можливо, й виправдана, однак вибрана ним тактика зашкодила альянсам та інституціям, на які покладається Америка. Чи переважить короткостроковий виграш довгострокові інституційні витрати?

Захисники Трампа заявляють, що його агресивні односторонні підходи перемогли інерцію в системі міжнародної торгівлі, а також не дозволили іншим країнам розмивати силу США. Однак транзакційна дипломатія Трампа дуже відрізняється від тієї інституційної концепції зовнішньої політики, яку колишній держсекретар Джордж Шульц одного разу назвав терплячим "доглядом за садом".

З часів Другої світової війни американські президенти зазвичай підтримували міжнародні інститути і прагнули розширювати їх. Можна згадати "Договір про непоширення ядерної зброї" (Ліндон Джонсон), угоди про контроль над озброєннями (Річард Ніксон, Джеральд Форд і Джиммі Картер), "Угоду Ріо" про зміну клімату (Джордж Буш-старший), Всесвітню торговельну організацію і Режим контролю за ракетними технологіями (Білл Клінтон), Паризьку кліматичну угоду (Барак Обама).

Лише з появою Трампа адміністрація США почала дотримуватися доволі критично налаштованої політики щодо багатосторонніх інститутів. У 2018 році держсекретар Майк Помпео заявив, що після закінчення холодної війни міжнародний порядок перестав виправдовувати очікування США. Він поскаржився, що "мультилатералізм стали сприймати як самоціль. Чим більше договорів ми підписуємо, тим нібито вища наша безпека. Чим більше в нас бюрократів, тим нібито краще виконується робота". Адміністрація Трампа перейшла до вузького транзакційного підходу до міжнародних інститутів.

Інститути – це перш за все моделі соціальної поведінки, що мають цінність. Це не просто формальні організації, які іноді костеніють і потребують реформи або розпуску. Інститути містять організації, але набагато важливіше те, що це ще і загальний режим правил, норм, зв'язків та очікувань, які задають певні соціальні ролі й моральні зобов'язання. Наприклад, сім'я не є організацією, але це соціальний інститут, в якому роль батьків передбачає виконання моральних зобов'язань, пов'язаних із довгостроковими інтересами дітей.

Деякі зовнішньополітичні реалісти занижують цінність інститутів на тій підставі, що міжнародна політика є анархічною і, отже, є грою з нульовою сумою: мій виграш – твій програш, і навпаки. Між тим у 1980-ті роки політолог з Мічиганського університету Роберт Аксельрод влаштував турнір комп'ютерних програм, щоб показати, що ігри, в яких є раціональні стимули для обману в короткостроковій перспективі, можуть змінитися, коли виникають очікування продовження відносин. Подовжуючи цю "тінь майбутнього", як висловився Аксельрод, міжнародні інститути сприяють взаємовигідним відносинам і співробітництву, і цей ефект простягається набагато далі якоїсь одноразової угоди. Саме цього не бачить Трамп зі своєю транзакційною короткозорістю.

Новини за темою

Звичайно, іноді інститути перестають бути цінними і легітимними. Можна згадати рабство або сегрегацію, які колись були широко прийнятними. У сфері міжнародних відносин адміністрація Трампа стурбована тим, що інститути, створені після 1945 року, перетворили США на Гуллівера, і вона має рацію. Ліліпути використовують нитки міжнародних інститутів для обмеження сили американського Гуллівера, яку інакше він міг би використати в будь-яких двосторонніх протистояннях.

Америка може застосувати свою неймовірну силу і ресурси і порвати ці найтонші інституційні нитки, що дасть їй змогу в короткостроковому плані максимально зміцнити свої перемовні позиції. Але водночас ці інститути можна розглядати і як засіб зв'язати інші країни завданням підтримки глобальних суспільних благ та інститутів, що відповідають довгостроковим інтересам США та інших країн. Америка скаржиться на безбілетників, але тоді їй треба вести автобус.

Терміни "ліберальний міжнародний порядок", чи "Американський світ", якими описували період після Другої світової війни, перестали адекватно відображати роль США у сучасному світі. Але якщо найбільші країни світу не виявляти ініціативу в створенні глобальних суспільних благ, то ці блага зникнуть, а потерпілими серед інших будуть американці. Очевидно, що ухилитися від міжнародних проблем неможливо, а ізоляція не може стати відповіддю.

Націоналізм або глобалізм – це помилковий вибір. Майбутнім президентам США доведеться ухвалювати важливі політичні рішення: де і як втручатися. Американське лідерство не є рівнозначним гегемонії, домінуванню або військовій інтервенції. Навіть протягом семи десятиліть американської переваги після 1945 року можна було побачити різні ступені глобального лідерства та впливу, при цьому зовнішня політика США була найбільш ефективною тоді, коли президенти розуміли важливість мереж багаторівневих партнерств з іншими країнами. Гегемонія (у сенсі здійснення контролю) і глобальна однополярність, на які спиралася зовнішня політика США після закінчення холодної війни, завжди були ілюзією.

Іноземні партнери допомагають США, коли вони хочуть, а на їхню готовність допомагати впливає не тільки жорстка військова та економічна сила Америки, а й її м'яка сила привабливості, яка спирається на відкриту культуру, ліберальні демократичні цінності, а також рішення, сформульовані таким чином, що їх сприймають як легітимні. Джефферсонівська повага до думки людства і вільсонівська опора на інститути, які стимулюють взаємовигідні відносини і подовжують тінь майбутнього, були дуже важливими для успіху американської зовнішньої політики. Як нам нагадує Генрі Кіссінджер, світовий порядок залежить від здатності держави-лідера поєднувати силу з легітимністю. Інститути збільшують цю легітимність.

Наступник Трампа (а рано чи пізно він або вона з'явиться) зіткнеться із завданням перенавчання американського суспільства в питаннях зовнішньої політики: США забезпечують глобальні суспільні блага в співпраці з іншими країнами і використовують свою м'яку силу для залучення їх до співпраці. Успіх американської переваги після 1945 року визначався демонстрацією сили разом, а не тільки над іншими. Такий підхід стане навіть більш актуальним на тлі нових транснаціональних проблем XXI століття, таких як пандемії, зміна клімату, тероризм і кіберзлочинність. Майбутній успіх зовнішньої політики США, можливо, здебільшого залежатиме від того, як швидко американці зможуть заново вивчити ці інституційні уроки, а не від піднесення чи занепаду інших держав.

Джозеф С. Най, молодший

За матеріалами "Міжнародний кур'єр"

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>