Фото з відкритих джерел
 

Андрій та Світлана Клімови. Моя божевільна. - Х.: Фабула, 2017

Фото з відкритих джерел
…Відбувається ця романна містерія харківських авторів на тлі знайомих з хрестоматійної класики літературних ландшафтів: вулиця Сумська, театр "Березіль", спорожнілий будинок "Слово". Коротко, майстерними штрихами змальована божевільно-трагічна епоха 1930-х років, викликана страхом (і безстрашністю) перед політичними репресіями. І відтворено усе це з прискіпливою увагою до найменших деталей побуту, оскільки автори мають безпосереднє відношення до місцевого Літературного музею. Інтрига роману "Моя божевільна" – ліричного епосу з рисами літературного трилеру – закручена довкола самогубства Миколи Хвильового. "Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну?" - писав він перед тим, як під час "чаювання друзів" в кабінеті письменника пролунав фатальний постріл. А ще в цій історії – чимало про його таємничу валізу з рукописами, в якій виявилися зокрема щоденники з пророчими візіями містичного кшталту, які мають відношення до історії України, її культури і окремих доль, смертей і кохань. Утім, містичними у романі вони видаються лише непосвяченим, а той з героїв, хто прочитав ці страшні пророцтва, невдовзі розуміє, що "вимислу і гри уяви у них не більше, ніж у приходських книгах, де реєструються дати смерті, хрещення і шлюбу". При цьому будь-який "роз’яснювальний" постмодернізм ще далеко попереду, мертві очі літературних комунарів зазирають в душі героїв, пити і кохатися з комунізмом за клунею доводиться все частіше, тому без рятівного прикладання холодного браунінгу до скроні у цій письменницькій божевільні, змальованій в романі, не обійтися.

Новини за темою: Методи і стратегії: Топ-5 книжок про стосунки в бізнесі, житті та коханні

Інґеборґ Бахман / Пауль Целан. Пора сердця. – Чернівці: Книга-ХХІ, 2016

Фото з відкритих джерел
"Гріховне" кохання початкуючої поетеси до старшого від неї на шість років "автора найважливішої німецької поетичної збірки останнього десятиліття", як писали тодішні газети про Пауля Целана, було можливе на тлі відпочинку європейської культури надреальності. Тобто коли відгомоніла ідея націонал-соціалізму, помножена на філософську "смерть Бога", і в літераторів з’явилася можливість перейти до локальних цінностей: маковий цвіт, яким Пауль засипав кімнату своєї коханої, її кокетування у листах на кшталт "я кохаю тебе і не хочу тебе кохати, це занадто багато, і занадто тяжко, проте насамперед я кохаю тебе". Пізніше усе це витворилося на постмодернізм, але поки що Целан просив кореспондентку писати коротко, мало не в стилі фронтових реляцій, натомість Бахман вже відчула смак "живого" життя, заграючи з конкретикою на кількох аркушах чергового листа з обов’язково вкладеними віршами. Може, саме через це Целан вкоротив собі віку, кинувшись в Сену? Натомість Бахман, ця "морська німфа з волоссям ангела, яка безперестанку курила і розмовляла майже пошепки, здригаючись від кожного телефонного дзвінка", вже у шістдесятих продовжувала гратися з реальністю, працюючи над циклом романів "Види смерті", в одному з яких написала про свого коханого. Самотній і цнотливий румун-емігрант Целан витворився тут на емігранта-мадяра Івана, про якого героїня роману значила, що "Іван повернув мені здатність сміятися", "Івана я не боюся, навіть тоді, коли він заламує мені руки за спину і не дає мені рухатись", і "через Івана, якому потрібна гра, я вивчила групу лайливих висловлювань", а також "пообіцяла Іванові вдягати лише такі сукні, які роблять мене красивою та щасливою", але принаймні з травматичним націонал-соціалізмом точно було покінчено.

Новини за темою: Друга світова чи Вітчизняна? Топ-5 нових книжок про війну

Даніела Стіл. Чари. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Фото з відкритих джерел
Романтичний початок роману про паризький бомонд та його помпезні звички передбачає цілком логічне продовження – з обов’язковою в цьому сенсі еротикою та іншими "емоційними" складовими жанру. Розкішний бал, на який щороку збиралися в Парижі обрані, давно вже перетворився на богемний фетиш з тисячами запрошеними, які розважаються вже в кількох місцях світу. Від самого початку романтична історія про магію кохання поволі перетворюється на пригоду в стилі оповідок Фредеріка Бегбедера, коли одружений п’ятдесятирічний плейбой – наче у найновішому фільмі "Ідеаль" сучасного французького класика – закохується в російську красуню. Звісно, страждає дружина, яка, крім того, безплідна, що надає цій авантюрній історії драматичного характеру, переводячи жанр любовного роману зовсім в інший, більш трагічний регістр. "Останні ві­сім місяців у нього тривав роман з двадцятитрирічною російською супермоделлю, - повідомляють нам в стилі детективного розслідування. - Півроку тому дівчині виста­чило дурості завагітніти. Вона виношувала двійню. Аборт робити відмовилася. Ґреґоріо вже мав романи, багато романів, але ніяких позашлюбних дітей. А зва­жаючи на нездатність Бенедетти зачати, сам факт вагіт­ності дівчини завдавав їй болю. Це був найгірший рік у її житті". Чи варто казати, що наслідки цієї авантюри від авторки, що продала вже понад мільярд своїх книжок, не забаряться.

Новини за темою: Остання територія: Топ-5 книг про те, де краще жити

Юрій Винничук. Житіє гаремноє. – Х.: Фоліо, 2017

Фото з відкритих джерел
Коли цей скандальний твір починав друкуватися в легендарній газеті "Post-Поступ", українська література тільки входила в період постмодерністської гри і містифікації. І не дивно, що реакція на "плюндрування національної цноти" була відповідною і в самій Україні, і за її межами. Місцевий Союз українок погрожував судом, діаспорні читачі масово зрікалися передплати на журнал "Сучасність", де публікувалися не менш скандальні "Рекреації" Юрка Андруховича, а дехто навіть збирався вкоротити собі віку через таку ганьбу. "Пане Винничук, - писали до автора "Житія гаремного", - прочитавши в газеті "Post-Поступ" в рубриці "Школа кохання" Вашу публікацію "Житіє гаремноє", ми були до болю вражені цим блюзнірством". Воно й не дивно, адже цей твір про бідну українську полонянку, Настю Лісовську з Рогатина, яка звалася Роксолана, був рясно ілюстрований сценами "розгнузданого", як на цнотливого пострадянського українця, сексу в усіх можливих (і неможливих) ракурсах, позах і позиціях. Який безсоромно прозирав навіть крізь кучерявий стиль початку ХVІІІ століття. З часом цей хрестоматійний текст посів місце "українського Декамерону", а його автор здобув славу неперевершеного містифікатора свого часу.

Новини за темою: Казки не для дітей: Топ-5 книжок, у яких кояться дивні речі

Даґ Ейстейн Ендшьо. Секс та релігія. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2017

Фото з відкритих джерел
У книжці відомого норвезького науковця і правозахисника чимало відомостей не лише про "еротичність" сучасної культури стосунків, але й величезний масив інформації щодо непростих стосунків між сексом і різноманітними релігіями протягом всієї історії людства й у різних світових культурах. Зокрема розглядається проблема допустимості чи заборони статевих стосунків за межами шлюбу; ставлення різних релігій до дозволу священикам займатися сексом, до гомосексуальних статевих стосунків і сексу між представниками різних рас, до сексуального самозадоволення тощо. Загалом це захоплююче дослідження звичаїв, ритуалів і правил, з яких стає видно, що від давніх часів основний релігійний акцент робиться на чоловіків, і сексуальність жінки визначається з огляду на її стосунки з ними. Тоді як чоловіки зазвичай можуть мати декількох жінок, як у шлюбі, так і поза ним, натомість головним релігійним правилом щодо жінок є те, що жінка сексуально обмежена тільки одним чоловіком, не завжди на все життя, але, звичайно, не більше одного за раз. Тож не дивно, що релігійні заборони, які регулюють поведінку гетеросексуальних жінок, сьогодні обговорюються рідше, ніж заборона гомосексуальності, хоча мають значно довшу історію.

Новини за темою: Футбол, кримінал і богема: Топ-5 "живих" книжок, які варто почитати цієї весни

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.