Танцювальний глядач, вахтер, що причаївся: Як минув концерт Сергія Бабкіна в Палаці "Україна"

У тексті є: нормативна лексика, ліричні відступи, історія вахтера, що фанатів, і багато-багато музики

Танцювальний глядач, вахтер, що причаївся: Як минув концерт Сергія Бабкіна в Палаці "Україна"
Анна Баланюк / 112.ua

Олександр Ільющенков

Журналіст, 112.ua

У тексті є: нормативна лексика, ліричні відступи, історія вахтера, що фанатів, і багато-багато музики

На концерт я йшов без будь-яких очікувань. Тобто ані поганих, ані хороших передчуттів не було. Нехороші думки ненадовго виникли, коли дорогу неподалік від Палацу "Україна" з радісним нявканням перебігла отара чорних котів, а потім перебігла назад, віддалено нявкаючи щось на кшталт: "А-ха-ха, він ще не знає, з чим зіткнеться, нікчемний провінціал".

Але побачене я списав на післяробочі глюки і низьку самооцінку (який вже я нікчемний?!), вже за хвилину переконавши себе, що це могли бути не коти, а цілком невинні люди, що вже побували в Палаці "Україна" і тепер вмовляють інших туди не ходити, використовуючи плакати зі словами "Убозство" і "Кінець світу близький, покайтеся".

Палац "Україна" і справді… Хоча ні, я спробую пояснити за допомогою аналогії. Уявіть собі типовий сільській клуб, який застряг за атмосферністю десь на рубежі двох останніх століть. Ну такий, де періодично дають концерти забуті зірки районного та національного (у свята) рівнів, а в перервах місцеві на дискотеках вибивають дух із приїжджих.

Ось візьміть за основу такий клуб, де акустика добре реагує максимум на "Мурку" і "Рюмку водки на столе" (тому що всім, власне, глибоко індифернтно щодо акустики під час виконання цих пісень), розширте, заповніть кріслами. Після цього поставте на входах по дві жінки в костюмах зразка кращого для клубу і його популярності 1967 року (або будь-якого іншого).

Приблизно такі враження у мене залишив палац. На вході, щоправда, контролери навчилися користуватися технологічним розвитком жителів Землі і зчитувати штрих-коди з квитків на телефонах гостей.

Щодо іншого приблизне враження озвучено вище. Тим паче, воно підкріпилося під час очікування концерту, коли до зали ще не запускали, під входом юрмилося багато-багато людей, а кисню через вентиляцію, яка так собі, вистачало не на багато-багато людей.

Зрештою концерт затримався настільки, що складалося враження, що ще хвилина – і вже можна не поспішати когось пускати, оскільки з тих, що виживуть, залишиться тільки Бабкін та його бенд, які завчасно сховалися на сцені під приводом репетицій.

Все ж вдалося дочекатися, народ почали запускати після дзвінка, і до концерту залишилося приблизно шість спроб глядачів змусити оплесками нарешті артистів з'явитися.

Концерт розпочався з годинним запізненням, але людей це не дуже засмутило. Сергій Бабкін представляв свій перший україномовний альбом "Музасфера". До альбому увійшло 13 пісень, і всі вони опинилися певною мірою доповненням одна одної. Тобто якогось відчуття "тут він співає про любов, а чого він раптом одразу після цього почав співати про зовнішню політику Китаю під час правління Мао Цзедуна", не було. Пісні дійсно доповнюють одна одну – це раз. Бабкін дійсно добре звучить українською – це два.

Анна Баланюк / 112.ua

Це з хорошого. З поганого – підтвердилися побоювання з приводу акустики. Вона, як здалося, не передала всього того, що Бабкін хотів передати. Почасти йому вдалося, звісно, домогтися необхідного ефекту. Але лише частково. На це, як на мене, є дві причини.

Причина 1. Поки важко відвикнути від сприйняття Сергія Бабкіна як камерного співака. Причому важкувато і глядачам, і самому Бабкіну. Занадто звикли обидві сторони до того, що максимальний ефект від пісень досягається в порівняно невеликих приміщеннях, у відповідній гранично близькій атмосфері (умовні пісні біля багаття).

Анна Баланюк / 112.ua

Причина 2. "Музасфера", за суб'єктивним враженням, - це ВЖЕ не старий Бабкін з піснями при свічках, але ЩЕ не новий Бабкін з підходом "Зараз я розірву і "Україну", і НСК "Олімпійський". Це поки щось перехідне. Вже нове, але поки ще наявним є відлуння, яке просто закликає "встати і йти робити квартирник".

Але. АЛЕ. Як на мене, із завданням розворушити глядачів Бабкін впорався. У наявності було багато чого: і дещо дикі стрибки по сцені, і спілкування (відверте й абсолютно не награне) з глядачами, спів із залом та обійми дітей, які виносили співакові квіти.

Анна Баланюк / 112.ua

Ну і плоди не змусили себе чекати. Якщо на старті глядачі ще ліниво розминали руки в оплесках, а з активних глядачів постійно давав про себе знати хіба що невідомий фанат, який у стилі футбольних кричалок з різницею у 2-3 хвилини кричав "Бабкін-Бабкін!" (саме так, не більш ніж двічі за раз), то на пісні "Моє кохання" почалася вже набагато більше вникання в тему завдяки "серцевому" флешмобу (люди підіймали над головою сердечки).

На "Де би я" багатьом вже важко було стримуватися від танцю. А це, між іншим, те ще завдання, враховуючи досить тісні відстані між рядами крісел і не зовсім ту атмосферу залу.

Однак зал переміг, а символом цього я би назвав одну пару. В якийсь момент повз мене до бічної частини залу, де набагато більше місця, впевнено пройшли хлопець у костюмі і дівчина в сукні. Вони підійшли до краю зали і почали… як би сказати правильно… вони почали ЗАПАЛЮВАТИ.

І це було дуже круто, природно і щиро. Тому, якщо ви читаєте цей текст, знайте, що ви круті.

З цим, гадаю, була згодна... Так, до речі, це мало кумедний вигляд. Представниця контрольно-вахтерского цеху, яка перевіряла квитки у глядачів на вході, підглядала за концертом, причому так уважно, що навіть подумалося, що, може, шпигун якийсь від конкурентів Бабкіна. Спочатку вона просто пританцьовувала на вході, а потім побачила вільне місце і швидко кинулася туди.

Ключовою реакцією була щира посмішка. Взагалі, звісно, усмішка була атрибутом практично всіх глядачів у залі. І коли Бабкін через півтори години пішов, а потім повернувся на біс, я, ще до кінця не розуміючи, сподобалося мені побачене чи ні, уважно оглянув зал… ну і зауважив, що посмішки були всюди.

Анна Баланюк / 112.ua

Анна Баланюк / 112.ua

Загалом, що хотілося б сказати насамкінець... Сергій Бабкін свій концерт відпрацював на рівні. Не перевищивши, але й не знизивши його. Він зміг вичавити щось близьке до максимуму із зали, абсолютно, як на мене, не призначеної для хороших концертів.

Альбом вийшов гарним. Це правда. Добре пов'язаним і звучним. І цілком непоганою заявкою на подальші успіхи. Ну а глядачі... Вони залишилися задоволеними. І це було дуже помітно. На цьому все про враження, мабуть.

Хоча ні. Ось вам пісня. Послухайте її просто зараз. Є підозра, що незабаром вона лунатиме з кожного радіоприймача.

А ось тепер все.

Анна Баланюк / 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>