З відкритих джерел

Оригінал на сторінці Nowe Panstwo

Номінал 10 тисяч рублів і портрет Володимира Путіна. З пропозицією випустити таку банкноту звернувся до Центрального банку Росії союз "підприємців-патріотів". Провівши в Кремлі майже 18 років, Путін залишається вищою інстанцією і людиною, яка ухвалює рішення з усіх ключових питань зовнішньої політики, безпеки та оборони.

Його можна назвати одним з найбільш досвідчених політиків у світі. Він володіє у своїй країні абсолютною владою і не просто користується великою популярністю, але навіть, як показує історія з банкнотою, практично оточений культом. Якщо все так добре, то чому... справи йдуть так погано? Тому що з 2014 року Кремль почав втрачати позиції. Напавши на Україну і Крим, Путін зайшов занадто далеко і помилився в оцінках того, які наслідки спричинить за собою цинічне порушення світового порядку. Він згуртував і збудив НАТО, накликав на свою країну санкції і прирік себе на міжнародну ізоляцію. Такою фатальною помилкою стало втручання в американські президентські вибори. До чого це призвело? Росія налаштувала проти себе практично всіх представників американського істеблішменту, а в Білому домі з'явився президент, який прагне повернути Америці колишню силу і славу, як це колись зробив Рональд Рейган.

До цього слід додати ще один гріх: упущення у внутрішній політиці. Путін не зумів скористатися довгим періодом процвітання і провести реформи, щоб модернізувати державу і зробити її більш ефективною. Обравши конфронтаційний курс у зовнішній політиці він, у свою чергу, порушив крихкий баланс в елітах. Після нападу на Україну помітно зріс вплив силовиків, військових і представників важкої промисловості, а значення уряду знизилося: його роль фактично стала грати Рада безпеки. Зараз Путін вирішив дати еліті приплив свіжої крові, але, схоже, що для переобрання з сильним мандатом цього буде недостатньо. Тим більше, що Кремль ставить перед собою сміливу мету: 70% для Путіна в першому турі при явці в 70%. Таких цифр можна досягти тільки за допомогою настільки масштабних фальсифікацій, яких не було на попередніх виборах. Можливо, чинному президенту краще в такому випадку покинути Кремль, отримавши гарантії безпеки й збереження впливу на справи держави? Але тут виникає проблема: суспільні настрої розпалюються, і, що найважливіше, Путін створив систему, яка дозволяє безболісно передавати владу.

Змінювати чи не змінювати

Всі знаки на землі і небесах вказують зараз на те, що черговий президентський термін Путіна неминучий. Цікавими на цьому тлі виглядають все більш сміливі розмови, які в останні місяці почали звучати, на тему, яка донедавна вважалася в Росії табу: як буде виглядати життя після Путіна. Привід для спекуляцій дав, втім, сам президент, який почав роздумувати про те, якими якостями повинен володіти російський лідер. Великий резонанс у пресі викликала публікація фонду "Петербурзька політика", який склав рейтинг можливих наступників Путіна. Цей список обговорювали багато впливових російських ЗМІ, а трохи раніше прокремлівська газета "Московський комсомолець" відкрито порушила питання про стан здоров'я президента, зазначивши, що в елітах "панує відчуття невизначеності і нестабільності". Навіть якщо це запущена зверху операція з визначення настроїв громадськості, можна сказати, що система влади, яку створив нинішній кремлівський керівник, переживає зараз серйозну кризу. Як багато змінилося за останні три роки з того моменту, коли колишній заступник глави адміністрації президента, а нині спікер Держдуми В'ячеслав Володін виголосив свою знамениту фразу: "Путін — є Росія, нема Путіна — нема Росі!"

Новини за темою: Як Поклонська і Собчак стали засобом політичної маніпуляції

Сам Путін, звичайно, поки не збирається на пенсію, проте, російська державна система стала настільки непрацездатною, що це буде, мабуть, останній термін. Невідомо навіть, чи допрацює він його до кінця. Швидше за все, ні. У жовтні Путіну виповнюється 65 років. Значить, до наступних виборів йому буде вже 71. На цьому тлі цілком вірогідним виглядає "єльцинський сценарій". Отже, сутичка бульдогів під кремлівським килимом може початися вже зараз. Це буде боротьба за те, хто займе найвигіднішу позицію перед фінішем, адже сьогодні (і в цьому полягає основна відмінність від 1999 року) очевидного наступника ми не бачимо.

Ситуацію можна порівняти з велосипедною гонкою, коли на чолі пелотону з'являється то один, то інший спортсмен. Спробу піти у відрив ніхто поки не зробив, у тому числі з тієї причини, що ніхто не знає, коли буде фініш: у 2024 році, в 2021 або вже в 2018? Як вважає добре обізнаний про кремлівські інтриги аналітик Євген Мінченко, реальні дискусії на тему наступника почнуться тільки напередодні парламентських виборів 2021 року.

До списку потенційних кандидатів входить щонайменше 10 прізвищ. Найчастіше згадуються прем'єр Дмитро Медвєдєв і губернатор Тульської області Олексій Дюмін (у минулому — охоронець Путіна і командувач Силами спеціальних операцій Росії). Медвєдєв володіє досвідом перебування у великій політиці, Дюмін — ведення війни. Перший виступає представником крила "модернізаторів", другий — "мілітаристів". Інші потенційні наступники, чиї імена називають зараз російські ЗМІ і політологи, — це спецпредставник президента Сергій Іванов, міністр оборони Сергій Шойгу, міністр закордонних справ Сергій Лавров, спікер Держдуми В'ячеслав Володін, віце-прем'єр Юрій Трутнєв, керівник президентської адміністрації Антон Вайно і його заступник Сергій Кирієнко. Останнім двом пророкують, швидше, крісло глави уряду. Вайну дають високі оцінки, оскільки, незважаючи на свій молодий вік, він виглядає досвідченою людиною з великими перспективами. Його кандидатуру, як кажуть, підтримують путінські олігархи брати Ротенберг і глава корпорації "Ростех" Сергій Чемезов. На слуху залишається також ім'я керівника "Роснафти" Ігоря Сєчіна. Ще в списку присутні три дами. Це голова Рахункової палати Тетяна Голікова, голова Центрального банку РФ Ельвіра Набіулліна і очільник Ради Федерації Валентина Матвієнко. Про них однак теж говорять, скоріше, в контексті посади прем'єра.

Новини за темою: Собчак передумала: російська телеведуча допускає можливість балотуватися в президенти

Різні сценарії

Є й інший шлях: трансформація системи або, точніше, її вершини, щоб Путін, покинувши президентський пост, міг зберегти контроль над ситуацією не тільки на особистому, але і на офіційному рівні (в такому випадку вплив буде простіше зберегти). Ходять чутки, що існує кілька варіантів конституційної реформи. Як розповідає політолог Валерій Соловей, одна з моделей передбачає, що у президента залишаться тільки представницькі функції, а реальна влада перейде до рук нового органу — Державної ради. Це трохи нагадує іранську систему, де номером один виступає не президент і не прем'єр, а великий аятола — релігійний лідер країни. Інший сценарій передбачає появу посади віце-президента: Путін піде разом з ним на вибори, а потім передасть йому кермо правління. Проте навряд чи хто-небудь зараз вирішить змінювати устрій держави, адже в сучасній політико-економічній ситуації це може обернутися для Росії хаосом.

Найменш імовірний сценарій, при якому Путін вирішить не переобиратися. Що може схилити його до такого кроку? Проблеми зі здоров'ям. У чутках, які з'являються час від часу, є частка правди. Можливо, затримка з оголошенням про участь у майбутніх виборах пов'язана саме зі станом здоров'я президента. Крім того, вона продиктована ще однією серйозною обставиною: кремлівські стратеги не можуть придумати для кампанії позитивного порядку денного.

З якою програмою і з якими гаслами йти на вибори, щоб збудити в суспільстві ентузіазм? Не виключено, що Путіну хочеться втекти від накопичених у Росії проблем, уникнути удару дамоклова меча, що навис над країною, яка переживає економічні труднощі і зіпсувала відносини із Заходом. Одна справа - правити, коли нафта з року в рік дорожчає, а інша — залишатися при владі, коли стан справ на нафтовому ринку виглядає так, як зараз (не маючи при цьому надій на поліпшення ситуації, тобто на зріст цін на сировину, що дає країні основний дохід).

Аналізуючи натяки, які з'явилися в деяких недавніх висловлюваннях президента, можна припустити, що Путіну хотілося б вже відпочити від політики і почати вільно користуватися накопиченими мільярдами. Тут є, однак, два "але". По-перше, історія показує, що такі диктатори, як Путін, не можуть спати спокійно навіть після виходу на пенсію. Завжди залишається ризик, що через кілька років кому-небудь захочеться закликати їх до відповіді, а у них вже не буде колишніх інструментів для захисту. По-друге, Путіну доведеться враховувати думку свого оточення.

Можна уявити собі ситуацію, при якій він залишиться в Кремлі проти своєї волі під тиском касти, яка обросла привілеями та багатством і яка зобов'язана своїми благами саме президенту. Якщо ви здійснювали серйозні злочини, ви не можете кинути своїх спільників напризволяще. Адже абсолютно зрозуміло, що після відходу Путіна частина його людей зіткнеться з проблемами (навіть якщо це станеться не відразу). Досить згадати, що сталося з членами "сім'ї", тобто людьми і політиками з найближчого оточення Єльцина. Новий лідер обережно, без поспіху, але послідовно відсував їх від влади і позбавляв статку.

Провести операцію зі зміни господаря Кремля заважає також напружена ситуація, що склалася в Росії. Процеси передачі влади завжди супроводжують тертя у владній еліті, а вони можуть легко перерости в політичну кризу. Ситуацію може врятувати тільки якийсь "громовідвід" на зразок війни в Чечні, активна фаза якої припала на 1999-2000 роки, коли Путін прийшов до влади. Такі думки можуть відвідати деяких людей у Москві та обернутися загрозою розв'язування (у тому числі, без прямого схвалення найважливіших осіб у державі) якого-небудь військового конфлікту. Втім, хорошого виходу з цієї ситуації немає. Слабкий у політичному плані кандидат загрожує стабільності всієї системи. У важкі часи було б краще зробити ставку на сильну людину, але вона, в свою чергу, стане загрозою для тремтячої від страху російської еліти, яка дуже боїться будь-яких змін.

Великі знаки питання

Російські бюрократи звикли працювати, чітко розуміючи, чого хоче влада. Зараз у чиновницькому апараті панує сум'яття. Чиновники відкладають справи, вважаючи за краще не ухвалювати жодних рішень, поки стратегічна перспектива залишається неясною. Розгубленість охоплює все нові рівні бюрократичної системи. У багатьох федеральних органах робота (особливо пов'язана з планами на майбутнє) практично зупинилася. На фоні політичної та економічної ситуації ця дезорганізація буде тільки посилюватися.

Це вже не 2011 рік, противників влади стає все більше. На сцену виходять вже не тільки роздроблені опозиційні партії. Навальному вдалося вивести на вулиці людей у десятках російських міст. Культурні кола вразила справа режисера Сєрєбрєннікова. Існують й інші групи незадоволених: від супротивників знесення московських "хрущовок" до далекобійників або аграріїв з Кубані. Отже, якщо Путін вирішить, що вже зараз, до виборів, або відразу ж після них призначити наступника (а таким може бути, наприклад, новий глава уряду), йому доведеться враховувати наведені вище ризики. Поки ж ми спостерігаємо визначення настроїв у суспільстві.

Шанси Медвєдєва знижує його попередній досвід перебування на президентському посту. Він починав як слухняний виконавець розпоряджень Путіна, але пізніше почав претендувати на незалежність, користуючись підтримкою групи колишніх членів єльцинської "сім'ї", які з'явилися в його свиті. Хто знає, чим би все закінчилося, якби Медвєдєву вдалося створити свій партійний тил, а президентський термін тривав довше. Крім того, призначати спадкоємцем людину, на мітинги проти якої кілька місяців тому вийшли тисячі людей по всій Росії, було б занадто ризиковано. Кремль не може дозволити собі висунути на перший план політика, через якого восени розрізнені протестні акції можуть перетворитися на єдиний рух проти влади.

Набагато перспективніше виглядає кандидатура губернатора Олексія Дюміна. Відправною точкою для створення іміджу сильного лідера може в його випадку виступити анексія Криму, яку вітали росіяни. У 2014 році Дюмін командував Силами спеціальних операцій ("зеленими чоловічками"), які зіграли ключову роль у захопленні півострова. Що найголовніше, губернатор, який був особистим охоронцем Путіна, користується його повною довірою.

Як ми бачимо, з приводу розвитку подій у березні 2018 року залишається більше питань, ніж відповідей. Кожен новий лідер у будь-якому випадку буде так чи інакше продовжувати політичний курс Путіна, отже, конкретні прізвища не мають тут особливого значення. Увагу слід звернути на інше: на все більш очевидні ознаки системної кризи режиму. Його крах закономірний, адже система, що тримається на одній-єдиній людині, може бути стабільною лише тоді, коли ця людина ідеально всім керує. Між тим Путіна не можна назвати видатним державним діячем. Йому просто дуже довго щастило, але останнім часом удача почала від нього відвертатися.

Щастя посміхнулося йому двічі. Уперше це сталося, коли на нього зробила ставку єльцинська "родина" (претендент повинен був володіти досвідом роботи в КДБ, але у Путіна був суперник — Сергій Степашин). Вдруге — коли його прихід до влади збігся з підйомом економіки, який тривав вісім років завдяки високим цінам на нафту. У 2014 році щастити Путіну перестало. Апогеєм успіхів стала тріумфальна анексія Криму, але потім, всього декількома місяцями пізніше, зазнав краху проект "Новоросія" і провалився план повалення прозахідного уряду в Києві. Далі були збитий над Донбасом "Боїнг", західні санкції та різке падіння цін на нафту. Зараз Росія має проблеми з фінансами, ситуація в Україні зайшла в глухий кут, західні санкції продовжують діяти, а лідер виглядає відверто втомленим.

Антоній Рибчиньський

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.