Сутичка Росії та Заходу через Балкани

Сутичка Росії та Заходу через Балкани
Президент Росії Володимир Путін і президент Сербії Олександр Вучич З відкритих джерел

The New York Times

американська газета

Оригінал на сайті The New York Times 

"На Балканах перехідний період закінчився", – сказав мені нещодавно албанський політолог Ремзі Лані. Але на відміну від багатьох посткомуністичних країн, Лані мав на увазі не перехід від диктатури до демократії. "Ми здійснили перехід від репресивних режимів до депресивних", – пояснив він. Лані має рацію.

Старі комуністи і радикальні націоналісти переважно пішли в минуле, але на їхнє місце прийшов застій в економічній, соціальній і політичній галузі. Питання в тому, яке місце ці депресивні режими займають у геополітичному суперництві, що підсилюється.

За день до свого недавнього візиту до столиці Сербії Белграда російський президент Володимир Путін висловив серйозне невдоволення зміною назви Македонії і звинуватив США і деякі країни Заходу в дестабілізації цього регіону. А російський міністр закордонних справ засудив Сполучені Штати за їхнє прагнення "якнайшвидше включити балканські держави до складу НАТО й усунути будь-який російський вплив у цьому регіоні".

Росія прагне гранично ясно показати, що населення цього регіону цього не хоче.

Новини за темою

Спостерігаючи за візитом Путіна до Белграда і слухаючи його висловлювання, неможливо було позбутися враження, що конфронтація між Заходом і Росією на Балканах змінюється як за характером, так і за ступенем інтенсивності. Протягом останнього десятиліття Росія активно захищала свої економічні та культурні позиції в цьому регіоні, але жодногоі разу відкрито не кидала виклик гегемонії НАТО та ЄС. Тепер все змінилося.

На перший погляд, устремління Росії здаються нереалістичними. Балкани міцно прив'язані до Заходу. Греція, Болгарія, Румунія, Хорватія, Албанія і Чорногорія є членами НАТО. На шляху вступу до цього альянсу перебуває Македонія. Всі країни цього регіону або вже стали членами Євросоюзу, які хочуть ними стати.

Європейський Союз є головним торговим партнером Балкан, далеко випереджаючи всіх інших, а також найбільшим інвестором цього регіону і кращим місцем еміграції для людей з цих країн.

Згідно із загальною думкою, Росія – не більш ніж порушниця спокою.

Але загальні уявлення можуть виявитися помилковими. Москва відчуває, що позиції Заходу на Балканах дуже вразливі. Якщо в  Україні Європейський Союз сприймають як символ змін, то Балкани вважають його захисником статус-кво, який може ось-ось розвалитися.

Суспільство незадоволене і розгнівано. Посилюється міжетнічна напруженість. Майже в усіх країнах регіону відбуваються масштабні антиурядові демонстрації. У більшості місць економічне зростання нестійке і мляве, широко поширеними є бідність і негаразди серед населення, яке масово виїжджає з цього регіону.

Понад 40% населення Боснії і Герцеговини покинуло свою країну. Те саме зробили близько 40% уродженців Албанії і близько 25% жителів Македонії.

Опитування громадської думки показують, що більшість людей бачать у вступі до ЄС оптимальний шлях до добробуту, проте європейська інтеграція втрачає свою багатонадійну привабливість. Майбутнє Євросоюзу видається невизначеним, а такі лідери, як французький президент Еммануель Макрон, недвозначно заявляють, що не витрачатимуть свого політичного капіталу на інтеграцію західної частини Балкан.

Новини за темою

Однак хоча настрої в регіоні змінюються, Євросоюз свій підхід до цього регіону міняти не бажає. Почасти це викликано бюрократичною інерцією і відсутністю політичної зацікавленості. Але тут також є страх перед тим, що будь-які політичні зміни на Балканах сприйматимуться як зрада принципам.

Війни 1990-х років у колишній Югославії зіграли найважливішу роль у формуванні політичного самосприйняття ЄС після холодної війни. Європейці побачили в балканській трагедії не міждержавне і не міжнаціональне зіткнення, а битву принципів.

З одного боку, це був принцип етнічного націоналізму, який представляв Слободан Мілошевич, а з іншого – принцип багатонаціональної демократії, який уособлював Європейський Союз.

Тому ЄС у своїй політиці на Балканах більше, ніж де б то не було, керувався ідеологією. Ідеологічна непохитність ЄС гідна захоплення, але почасти саме через неї в регіоні виник параліч.

Найкращою ілюстрацією цього є роль Євросоюзу в дипломатичному діалозі між Сербією і Косовим. Саме ЄС став ініціатором і натхненником цього процесу, оскільки всі розуміли, що взаємне визнання Белграда і Пріштіни – це єдиний шлях усунути перешкоди на шляху поглиблення економічного співробітництва і дати Сербії і Косову можливість вступити до Євросоюзу.

Але коли президент Сербії Олександр Вучич і його косівський колега Хашим Тачі стали до вирішення болючого питання "коригування" кордонів, щоб дійти остаточної згоди, провідні європейські країни негайно заявили, що не допустять цього.

Зміна меж – це завжди погано, особливо на тлі трагічної історії міжетнічних балканських воєн. Але говорити обраним лідерам, що вони не мають права будувати відносини між своїми країнами, – в цьому теж немає нічого хорошого. Європейці цілком обґрунтовано побоюються, що якщо Косово і Сербія змінять свої кордони, то їхній приклад наслідують інші країни Європи.

І ЄС має рацію, стверджуючи, що такі зміни має підтримати більшість населення цих країн. Однак сигнал Європи не знаходить належної оцінки і розуміння.

Він звучить так, ніби Європа наказує неслухняному сусідові триматися подалі від гострих предметів. Саме тому європейські вказівки викликають негативну реакцію. Шансів на укладення угоди між Сербією і Косово сьогодні менше, ніж кілька місяців тому, а ризик міжетнічних зіткнень зростає.

І тут у справу вступає Росія.

У листопаді минулого року Путін провів зустріч з Тачі, хоча Москва не визнає Косово як державу. Ця зустріч стала сигналом того, що Росія бачить себе на Балканах не тільки як захисницю Сербії, але й як потенційно впливовою політичною силою. З цієї причини європейцям не варто дивуватися, якщо Росія незабаром запропонує власну дорожню карту щодо нормалізації сербсько-албанських відносин.

А ще їм не варто дивуватися, якщо інтерес до такої російської ініціативи виявить Туреччина.

Іншими словами, Росія на Балканах своїми діями не тільки псує чужу гру. Москва хоче замінити ЄС в ролі посередника у вирішенні регіональних конфліктів, як вона робить це на Близькому Сході, досить успішно витісняючи Сполучені Штати.

У п'ятницю після 27 даремно витрачених на спори років грецький парламент затвердив нарешті нову назву Македонії, яка стала називатися Північною Македонією. Цим рішенням він поклав край одному із найбільш тривалих конфліктів на Балканах. Тепер Європі потрібно знайти в собі сили і гнучкість, щоб підштовхнути Сербію і Косово до пошуку компромісів.

Для ЄС єдиний спосіб зберегти свою роль й актуальність у регіоні – це відмовитися від прагнення до збереження статус-кво.

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>