Субсидії як аморальність: Чому Україні варто перебудувати систему соцдопомоги

Субсидії як аморальність: Чому Україні варто перебудувати систему соцдопомоги
Фото з відкритих джерел

Михайло Поживанов

голова Фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право"

До всіх чисельних "реформ" останнього часу додається, як на те виглядає, іще одна. Під назвою – "монетизація субсидій". Це презентують як неабияке досягнення, крок уперед, мало чи не прогрес. Насправді ж для таких речей є влучне народне прислів’я: "не вмер Данило – болячка задавила". Те, у якому вигляді існуватиме субсидія – "реальному" чи "віртуальному", тобто у вигляді живих грошей, які перераховують на банківську картку, чи у вигляді відмінусувань від комунальної сплати, не має жодного значення. Значення має лише одне – ліквідація субсидій як таких. Поясню свою думку.

Новини за темою

Передусім: що таке субсидія? Це – соціальна допомога, яку держава виплачує тим, хто сам не в стані заробити на прожиття і на оплату першочергових потреб. В ідеалі в таку категорію не мусять потрапляти навіть пенсіонери. А лише – самотні люди з особливими потребами, недієздатні та нездорові. Якщо про них нема кому подбати, цю турботу має брати на себе держава, адже вони також її громадяни і заслуговують на гідне життя. А пенсіонери і – тим паче! – люди працездатного віку, котрі хочуть та можуть працювати, повинні отримувати такий дохід, котрий покриє усі матеріальні та інтелектуальні запити людини. І книги, і ліки, і одяг, і їжу, і походи до театру, і заняття спортом, і – в тому числі! – платіжки за отримані послуги зі сфери ЖКГ.

Тільки так і ніяк інакше мусить працювати ефективна держава. Відсоток тих, хто знаходиться у неї на утриманні, ніде в світі не є аж надто великим. Це лише в Україні субсидіантів налічується 65%. Ця цифра завелика і ненормальна, як на здоровий глузд. Втім, дивуватися нічому, якщо за межею бідності перебуває три чверті населення. Якщо роздавати усім допомогу, то на це не вистачить жодних державних коштів. Тим паче що вони насправді й не державні – як слушно сказала колись Маргарет Тетчер, є тільки гроші платників податків, і жодних інших.

Отож, насправді всі субсидії виплачує не держава, а ті її громадяни, котрі на соціальні виплати не претендують. І добро б, якби ці самі громадяни (зачатки дуже нечисельного в Україні середнього класу) підтримували бідних співвітчизників напряму, але ж ні – ця схема працює інакше. Так звана державна субсидія йде насправді енергетичним компаніям-монополістам, котрі й є кінцевими одержувачами коштів. Чи не здається вам, мої шановні читачі, що подібна схема кричуще несправедлива?

Чи не краще було б (я не кажу, що це простіше!) виплекати соціум, де кількість бідних була б зведена до мінімуму? Держава нікому не мусить, грубо кажучи, підтримувати штани (тим паче за рахунок більш успішних верств), вона зобов’язана дати кожному не по рибині, а по вудці, та навчити цю саму рибу видобувати. Плюс створити умови для успішної "риболовлі". А якщо без метафор, то достатньо лише не заважати людям жити й працювати – не душити податками, не скорочувати виробництво та робочі місця, не платити копійки і не дозволяти монополістам встановлювати захмарні ціни.

Але річ у тім, що державі, яка іще недорозвинулася в ефективно працюючий механізм, навіть вигідно мати якомога більше бідних громадян. Бідні = нещасні. Бідні = затуркані життям і сприйнятливі до популізму та спроб завуальованого підкупу та обману. З бідними дуже легко мати справу. Їм можна кинути "монетизовану" субсидію, і вони вже плескатимуть у долоні. Їм можна придумати якусь "тринадцяту" пенсію (а чому просто не виплачувати нормальні дванадцять?). Особливо "круто" це все виглядає напередодні виборів та між першим і другим їхнім туром.

Новини за темою

На тобі, виборцю, подачку і будь щасливий. Тримай свою тисячу і не забудь проголосувати за кого слід. Не мрій про більше і вважай, що про тебе й так достатньо подбали. Ні, шановні, це аж ніяк не цивілізований підхід і не суспільна угода, за якою держава цілеспрямовано підтримує малозабезпечених. Це лише розбазарювання коштів і не більше того. А ще – підміна понять і потрібних рішень їхньою імітацією.

Бо для того, аби комунальна сфера була охоплена стовідсотковими (або близькими до цього виплатами) потрібен зовсім не передвиборчий піар, а дещо інше. Варто лише 1) викорінити корупцію в енергетичній сфері, 2) навести лад у сфері житлово-комунальній та переглянути тарифну політику, 3) урізноманітнити ринок постачальників житлово-комунальних послуг, тобто домогтися демонополізації та створити здорову конкуренцію, аби споживач сам обирав, у кого замовляти послугу, 4) забезпечити той рівень життя для українців, котрий дозволить забути про систему субсидій або, принаймні, звести її до мінімуму.

При цьому з усього вищеперерахованого особливу увагу слід приділити демонополізації ЖКГ. Тому що наразі у цій царині виживають ті компанії, котрі впевнені у тому, що вирвуть у держави (читай: у нас з вами) свої дотації. Треба мати акулячі зуби, щоб втриматися на цьому ринку, а це – дуже поганий капіталізм, бо конкурувати має якість послуг, а не наближеність до Банкової. А от якби споживачі могли вільно обирати того, кому нести свої монетизовані (або ні) субсидії, ситуація в цілому стала б в рази здоровішою. Як бачимо, все доволі просто.

А для того, щоб реалізувати пункт №4 (підвищення якості життя), треба, щоправда, докласти трохи більше зусиль, хоча й в них немає нічого надзвичайного. Варто приділити більшу увагу економічній політиці, забезпечити роботу підприємств, переглянути систему оподаткування, щоб розвивався малий та середній бізнес (і щоб середній клас – рушій будь-яких суспільних змін – став в Україні більш чисельним та міцним). Одним словом, варто побудувати країну, з якої не захочеться тікати і де ніхто не зароблятиме мізер, а на додачу до нього – перманентні вкидування так званої соціальної допомоги.

Тим паче, не виключено, що усі ці "монетизовані" субсидії та інші "покращення" від чинної влади – не більше ніж декор перед виборами. Набавившись наразі у лібералізм, восени (після парламентських перегонів) уряд закличе усіх "затягнути пояси" й зробить правила нарахування субсидій більш жорсткими. Це цілком реалістичний сценарій, тим паче що в меморандумі про співпрацю з МВФ є пункт, згідно із яким Україна бере зобов’язання знизити соціальні норми розрахунку субсидій на 10%.

Зараз про це, звісно, ніхто не говорить – новину приберігають до листопаду. Втім, якщо вже говорити про осінь, то я плекаю на цю пору року одну надію. Мені дуже хочеться сподіватися на те, що новообраний парламент дасть собі раду із субсидіями. Зокрема, розробить такий механізм реструктуризації, який дозволить вийти з нинішньої кризи. Завданням української влади має бути не підгодовування бідних, а перетворення їх на фінансово незалежних, відповідальних громадян. Я розумію, що владі ніяково від подібної перспективи, але спробувати все-таки варто. Можливо, чиновникам й самим сподобається управляти Народом, а не 40 мільйонами змучених і розчарованих індивідів.  

Михайло Поживанов

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>