Що зміниться після розриву відносин між РПЦ і Константинополем

Кажуть, що в останній рік митрополит Тихон намагався переконати Московську патріархію в тому, що з Філарета час самим зняти анафему, а його структуру якось повернути до Церкви, поступово об'єднуючи з Українською православною церквою Московського патріархату. Зробити це самим, поки цього не зробив Константинополь. Але перемогла лінія Кирила

Що зміниться після розриву відносин між РПЦ і Константинополем
Патріархи Варфоломій та Кирил ТАСС

Кажуть, що в останній рік митрополит Тихон намагався переконати Московську патріархію в тому, що з Філарета час самим зняти анафему, а його структуру якось повернути до Церкви, поступово об'єднуючи з Українською православною церквою Московського патріархату. Зробити це самим, поки цього не зробив Константинополь. Але перемогла лінія Кирила

Оригінал на сайті Московського центру Карнегі

Синод РПЦ, що відбувся 15 листопада в Мінську,  постановив перервати євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом. Це означає, що духовенство патріарха Кирила поки не зможе служити разом із духовенством патріарха Варфоломія, а миряни — причащатися, хреститися чи вінчатися в грецьких храмах на Заході, а також у Північній Греції, на Криті. Мінської заборони зазнав і Афон — чернечий півострів на півночі Греції, який також належить до Константинопольського, або Вселенського, як його часто називають, патріархату.

У перспективі це може торкнутися і тих парафій в Україні, які планують приєднатися до Константинопольської церкви. Безсумнівно, що Україна тут у центрі подій, і довкола неї будуються (або, швидше, руйнуються?) взаємини не тільки Росії та Заходу, а й помісних православних церков.

Масштаби Російської православної церкви і церкви Константинопольської, від якої Київська Русь тисячу років тому прийняла християнство, не дуже вже й зіставні. РПЦ – найбільша православна церква у світі. Проте Константинопольського патріарха ще з візантійських часів шанують у православному світі першим серед інших патріархів. І якщо він сьогодні не має тих важелів тиску, які він мав у Візантійській або Османській імперіях, то все одно він є свого роду "координаційним центром" православного світу. Афон як багатонаціональна чернеча громада — також наочний приклад цього вселенського, загального служіння Константинопольській церкві.

Новини за темою

Критики нерідко називають патріарха Варфоломія "стамбульським патріархом". Однак у турецькому Стамбулі зберігся лише його "офіс": грецьке населення колись найбільшого грецького міста світу послідовно виганяли звідти по ходу ХХ століття. Залишився тільки один грецький район — Фанар, до того ж не особливо густонаселений. Втім, до патріархату належать північ Греції, низа грецьких островів (Крит, наприклад) і, головне, вся грецька діаспора на Заході. Частково російська і українська теж.

Загалом паства Вселенського патріарха нараховує сьогодні близько 5 млн осіб. Це не найбільша з православних церков, але і не найменша. А поєднання стародавнього значення Константинополя як першої з православних патріарших кафедр з політичними та економічними можливостями грецької діаспори робить роль Вселенського патріархату вельми значною. 

Вже давно українські церкви, які не перебувають у спілкуванні ні з РПЦ, ні з іншими православними церквами (першочергово так званий Київський патріархат Філарета Денисенко) намагаються повернутися до церковного спілкування через Константинопольський патріархат. Примиритися один з одним українським православним не вдається ніяк, а от отримати визнання від Константинополя "розкольники" намагаються давно.

У вересні до України було відправлено особистих послів патріарха Варфоломія, або екзархів. Ними стали два єпископи Константинопольського патріархату українського походження, кафедри яких є в Північній Америці. В Україні вони мали брати участь у переговорах з двома невизнаними церквами, що виявили бажання відновити своє спілкування з повнотою Православної церкви. Реакція Московської патріархії була жорсткою: заявили про припинення співслужіння один з одним єпископів РПЦ і Константинополя і вийшли з православних єпископських конференцій у західних країнах, які очолюються і координуються архієреями Константинопольської церкви.

Поворотним моментом став константинопольський Синод 11 жовтня, який визнав таким, що втратив чинність, своє давнє рішення 1686 року про передачу Київської митрополії на певних умовах (практично "в оренду") до складу Московського патріархату, а також зняв відлучення (анафему), накладене у 90-х роках Московською патріархією на главу Київського патріархату Філарета Денисенка і Макарія Мелетича, голову невизнаної Української автокефальної православної церкви. Також вони та їхні послідовники були відновлені у своїй священичій чи єпископській гідності.

Новини за темою

Багато чого щодо їхнього майбутнього поки не зрозуміло, а константинопольської церковної структури в Україні поки немає, але вже тепер з’явилася можливість повернути "розкольників" до Церкви. Нехай через створення паралельної юрисдикції, а потім і автокефальної Української церкви. Конфлікт мільйонів українських вірян зі "світовим православ'ям", що тривав чверть століття, почав добігати кінця.

Рішення РПЦ

Реакція Російської церкви, яку було сформульовано на Синоді в Мінську 15 жовтня, була гранично жорсткою: розрив євхаристійного спілкування з Константинополем, поки Вселенський патріарх не відкличе свого рішення щодо України. Розрив з Константинополем, але не з іншими помісними православними церквами.

Що, власне, змінилося в Церкві після цих церковних "мінських угод"? Та загалом нічого. Від того, що патріарх Кирило заборонив своїм священикам служити на Афоні, а російським туристам хрестити своїх дітей у грецькій церкві, на Криті, не змінилася ні міра духовної досвідченості афонських старців, ні благодатність грецького хрещення. На це ті, хто заборонили, і не претендують. Цією забороною виражено крайню ступінь образи на старшого константинопольського брата.

Гірше від цього стане більше росіянам, ніж грекам. На зло Варфоломію позбавимо себе поїздок на Афон, а російських священиків у Німеччині позбавимо можливості викладати російським дітям православ'я в німецьких школах, а в Бельгії – отримувати зарплату від держави. Адже там це робиться через єпископські асамблеї, в яких росіянам тепер участь брати не можна, оскільки їх очолює константинопольський архієрей. І біля Гробу Господнього в Єрусалимі теж росіянам тепер спокійно не послужити: серед грецьких священиків-прочан завжди є духовенство Константинопольського патріархату. Невже тепер росіяни будуть опитувати греків біля Гробу Господнього — звичайно ж по-російськи і по-українськи, – "хто з них Павлов, а хто Аполлосів"?

Як могли члени Синоду ухвалити таке незручне для російських вірян рішення? Про кого і як вони думали? Схоже, не про рядових членів РПЦ, які мріють про паломництво на Афон, поїздку на Крит або про навчання у Свято-Сергіївському богословському інституті в Парижі, який теж, як і частина російського зарубіжжя, належить до Вселенського патріархату. Але це ж все рядові. А у духовенства і без того вже останніми місяцями виникали проблеми з отриманням грецьких віз. Нещодавно візу для відвідування Афона не дали навіть петербурзькому митрополитові, який за сумісництвом очолює господарський відділ МП. Цікаво, що деякі з єпископів Української церкви Московського патріархату в ці вихідні встигли наостанок з'їздити послужити на Афон, поки рішення про заборону ще не було ухвалено на Синоді. Отже, як "дисциплінарне" вони будуть його дотримуватися.

Новини за темою

Тепер становище РПЦ у православному світі буде дуже схоже на становище самої Росії під санкціями. Втім, якщо російська держава цих санкцій не хотіла, то РПЦ сама створила складності для своїх вірян заявою про свою напівізоляцію. Швидше за все, Вселенський патріарх на це навіть ніяк не відреагує, а інші помісні церкви, якщо і висловлять підтримку Москві з українського питання, точно відносини з Константинополем не перервуть. Утім, не будуть поспішати перервати їх і з Москвою.

А от в Україні тепер у Вселенського патріарха і його прихильників руки будуть розв'язані. Якщо духовенство Московської патріархії й без того з ними не служить і не співпрацює, то процес створення там константинопольської церковної структури може розпочатися куди швидше. Мінський Синод уже попередив, що "перехід архієреїв або кліриків з канонічної Церкви розкольників або вступ з останніми в євхаристійне спілкування (ймовірно, через можливі константинопольські структури в Україні) є канонічним злочином і передбачає відповідні заборони". Загрозу цілком можна зрозуміти. Але коли в Україні з'явиться Константинопольська митрополія або ціла автокефальна церква, то переходу з однієї юрисдикції до іншої вже не будуть побоюватися.

Модель Кирила vs модель Тихона

Патріарх Кирил та його оточення наполягають на тому, що не може бути "легалізації розколу", а незалежні церкви мають прийти і розчинитися в офіційній структурі.

Утім, РПЦ має інший досвід возз'єднання з тими, хто десятиліттями не був з нею у спілкуванні: у 2007 році Російська зарубіжна церква возз'єдналася з Російською церквою Московського патріархату. При цьому від неї не вимагали ні покаяння, ні злиття своїх єпархій з єпархіями МП, ні самоліквідації. Одним з авторів того вдалого об'єднання був о. Тихон (Шевкунов), нині є львівським митрополитом. Противником — митрополит Кирило, нинішній патріарх.

Кажуть, що в останній рік митрополит Тихон намагався переконати Московську патріархію в тому, що з Філарета час самим зняти анафему, а його структуру якось повернути до Церкви, поступово об'єднуючи з Українською православною церквою Московського патріархату. Зробити це самим, поки цього не зробив Константинополь.

Новини за темою

Не дивно, що перемогла лінія Кирила. І призвела не до "ліквідації розколу", а до ще більшого поділу. Так, одні в 2007 році все змогли, а інші через свою жорсткість втрачають Україну для Російської церкви і для своїх же перекривають шляхи на Афон і в грецький світ.

Як російська держава, так і Російська церква все ще намагаються вибудувати свої відносини з Україною за моделями Російської імперії або Радянського Союзу. Обидві вже очевидно не працюють. Але крім власного минулого можна ще подивитися довкола, де чимало держав, народи яких ще недавно сприймали себе як єдине ціле. Розходилися і сходилися, але вже по-новому. Велика Британія і США. Австрія і Німеччина. Серед них і православні країни Греція і Кіпр, транскордонній єдності яких не заважає наявність ні двох урядів, ні двох незалежних одна від одної автокефальних церков, які зуміли вибудувати одна з одною відносини на рівних.

Втім, грецьке населення Греції та Кіпру відчуває себе одним народом, хоч і живуть у різних політичних націях, тому і наявність різних церков не роз'єднує. Між Україною і Росією нині ситуація протилежна, і саме тому єдність віри є безсилою. У давні часи віра була більшою за державу, тепер обидві сторони конфлікту, включаючи кліриків, часто і охоче демонструють протилежне: держава для них є більшою за віру. 

Олександр Занемонец

Інші матеріали Карнегі:

Автономія замість автокефалії. Як можна вирішити українську церковну кризу

До чого призведе відмова РПЦ брати участь у Всеправославному соборі

Помилковий тріумф патріарха. Що показав Архієрейський собор РПЦ

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів