Навіщо Україні податок на виведений капітал і що він нам дасть

Навіщо Україні податок на виведений капітал і що він нам дасть

Олексій Кущ

економіст

Президент України вніс до парламенту проект закону про введення податку на виведений капітал. За старою, доброю традицією, імплементація закону планується на 2019-й рік, примітний зі всіх сторін. Тут вам і вибори, і введення в дію закону про валюту, який передбачає всебічну дерегуляцію, і виплата рекордних сум за зовнішніми позиками ... Загалом, все складається настільки "логічно", що час говорити про глибоку психологічну фрустрацію наших реформаторів і про складну когнітивну кризу. Швидше за все, перед нами жорсткий розлад внутрішнього свідомості і реальної дійсності, коли "Я", "Над-Я" і "Воно" розбіглися в різні боки і не обіцяли повернутися.Посудіть самі: в 2019-му році намічається рекордна виплата зовнішніх боргів і загострення на валютному ринку з цілої низки економічних і політичних причин. І саме на цей рік переносять введення в дію закону про валюту, згідно з яким нас чекає повна дерегуляція валютного ринку. Прикол номер два. Наступний рік буде не менш напруженим в плані формування бюджету, адже до 40% його доходів доведеться віддати на виплату державного боргу, зовнішнього і внутрішнього. Крім того, потрібно сяк так підвищувати соціальні стандарти. І саме на цей рік хочуть перенести заміну податку на прибуток податком на виведений капіталу, в результаті чого казна не дорахується десятків мільярдів гривень. Хоча в законопроекті скромно пропонують уряду пошукати компенсатори в структурі витрат, які можна скоротити. Схоже, що до ціни на природний газ Україна додає ще один камінь спотикання в переговорах з МВФ, адже фонд не схвалить цю заміну, якщо реальні компенсатори ні знайдено. І не в структурі витрат, а серед доходів. Складається враження, що на розриві співпраці з МВФ влада хоче зіграти свою частину "марлезонського балету", представивши все таким чином, що відсутність траншів - це плата за суверенну політику і незалежне реформаторство. Незалежне в тому плані, що від нього нічого не залежить ...

Новини за темою

Станом на 1 січня 2018 року, за даними Державної казначейської служби, органами ДФС забезпечено надходження податків і зборів на 519 млрд грн, з них, наприклад, податок на доходи фізичних осіб становив 75 млрд грн, а податок на прибуток підприємств – майже 70 млрд грн. Таким чином, податкові надходження від населення до державного бюджету перевищили аналогічні платежі, які з прибутку відраховує корпоративний сектор економіки. Якщо не знати про ситуацію у нашій країні, може скластися враження, що ми перебуваємо десь у США, де населення забезпечує левову частку податкових надходжень.

Насправді, настільки разючу відмінність в участі бізнесу і громадян у наповненні загальної скарбнички-"свині" можна пояснити просто: податок на прибуток легко оптимізувати, а прибутковий – ні (це можливо лише в разі виплати зарплат у конвертах). Податок на прибуток є взагалі "оптимізаційним": використовуючи діючі стандарти бухгалтерського і податкового обліку, доволі просто у випадку необхідності знизити доходи або завищити витрати чи й те, й інше одночасно. З урахуванням глибокої девальвації гривні українські підприємства, які мають валютні статті витрат або заборгованість в іноземній валюті, одержали невичерпне джерело для формування витратного механізму за допомогою так званих курсових різниць. Кожен етап девальвації гривні для таких економічних агентів – це можливість три-чотири роки не платити державі податок на прибуток. Причому на законних підставах. Крім того, в Україні діє надзвичайно висока ставка прибуткового податку (18%), яка дорівнює ставці податку на прибуток підприємств – ті самі 18%.

Здавалося б, податок на виведений капітал має покласти край цій диспропорції.

Економіку України в контексті фіскальної системи можна уявити у вигляді трьох розміщених поруч "олімпійських" кілець: перше кільце – це оншор, тобто підприємства, які платять практично всі податки. Переважно це системні іноземні компанії та державні підприємства. "Іноземці" платять, тому що звикли це робити, "державники" – тому що не шкода.

Друге кільце – це мідшор, куди входять практично всі інші компанії на загальній системі оподаткування. Вони платять скільки не "боляче" або скільки не соромно. Професійним сленгом це називають оптимізацією оподаткування.

І третє кільце – це офшор, сегмент малого бізнесу на єдиному податку та інші "низькоподаткові юрисдикції": венчурні фонди, страхові компанії, виплата дивідендів, роялті тощо.

Звичайно, усі ці три кола взаємодіють між собою, і якщо перший лише стикається з другим і третім, то мідшор та офшор міцно заходять один на одного в єдиному пориві братніх обіймів.

Наші фінансисти навчилися "малювати" мінімальний рівень прибутку не гірше, ніж зображував свої фантазії на полотнах Пабло Пікассо. Знаком якості фінансового директора є уміння вийти на мінімальний прибуток, щоб і державі на казначейський рахунок щось капнуло, і "улюблених" власників не образити.

Усе це призвело до того, що сучасна фіскальна система — великокомірчаста сітка, до якої здатна потрапити тільки дуже велика риба, яка в підсумку завжди може успішно домовитися з "рибаком", з тієї причини, що вона велика.

Відплив капіталу з базових галузей економіки України, за різними експертними оцінками, становить не менше 10-15 млрд дол. на рік. Тобто, за найскромнішими оцінками, реальний розмір фактичного прибутку має бути як мінімум вдвічі вищим за його нинішнє значення, а надходження податку на прибуток підприємств за 2017 рік мали скласти 70 млрд, а не менше 140 млрд грн.

У сфері великого бізнесу звільнитися від оподаткування можна за допомогою контрольованих іноземних компаній (КІК) і порушення правил трансфертного ціноутворення (ТЦУ). Наприклад, власник українського гірничо-збагачувального комбінату зареєстрував у Австрії свою КІК і продав їй же руду, яку добули в Україні, але на 20 дол. дешевше на тонні, ніж на світових ринках, а потім реалізував товар реальним покупцям, але вже з австрійської компанії та за ринковою ціною. Таким чином, на рахунках КІК, які є контрольованими нашими ФПГ, залишається до 30% експортної виручки на рік. Але це тепер, на тлі млявого попиту, а в колишні часи і всі 50%. Враховуючи норми чинного законодавства, чесний платник податків має за підсумками року проаналізувати свої контрольовані операції у системі ТЦУ і донарахувати податкові різниці, виходячи з так званих звичайних цін, які визначають за методом "витягнутої руки" (коли угоди між пов'язаними особами оцінюють, зважаючи на аналогічні операції з непов'язаними компаніями). Але так має вчинити чесний платник податків, а як вчинить український? Зареєструє австрійську компанію на віденського бомжа і нічого не перерахує.

Новини за темою

Увесь цей податковий рай і покликано зруйнувати податок на виведення капіталу. Його концепт укладено в злитті кілець мідшору та офшору, які згадували вище, в єдиний простір. Він, так би мовити, створює умови для капсулювання бізнесу в одній оболонці: поки ти працюєш і реінвестуєш дохід у подальший розвиток, податку немає. Але щойно частину фінансового потоку виводять кудись, на сторону, починає працювати ставка податку. Будь-який непродуктивний відплив обігових коштів потрапляє у фіскальний прес. Чимось нагадує принцип оподаткування венчурних фондів.

До таких операцій відпливу капіталу (прямих і непрямих) планують віднести:

виплату дивідендів; страхові платежі в інтересах іноземних компаній; будь-які перерахування на користь власника компанії, наприклад у вигляді довгострокових позик; відсотки за кредитами нерезидента, якщо він належить до КІК; фінансову допомогу, перераховану платнику єдиного податку, а також будь-які грошові внески на його користь, у тому числі дебіторську заборгованість за операціями з ним; будь-які інвестиції за межі країни; роялті; контрольовані операції з КІК (ТЦУ) і платниками єдиного податку (застосування звичайних цін купівлі-продажу товарів і надання послуг).

Усі ці операції будуть обкладати податком на виведений капітал у розмірі 15% (прямі операції на користь бенефіціарів підприємств, наприклад дивіденди, роялті, фінансова допомога) або 20% (непрямі операції, такі як контрольовані товарні операції з КІК, з платниками єдиного податку тощо). Податок на прибуток при цьому не стягують.

І ось тут ми підходимо до найцікавішого – де застосовують такий прогресивний метод? Часто згадують Гонконг. Але там є податок на прибуток, просто від нього звільняються суми реінвестицій прибутку. По суті, йдеться про Естонію, Грузію та Латвію. Не густо, тим паче що жодна з цих країн завдяки податковій реформі не стала виробником нових мобільних телефонів і мікрохвильовок. Але воно їм і не потрібно. Естонські програмісти розробили Skype не завдяки податку на виведений капітал, а тому що в Тарту за часів Союзу розташовувався відомий інститут кібернетики та програмування. Грузини і без податку продовжували б продавати боржомі та вино, Латвія продовжувала б "бурити" фінансовий бізнес і сферу корпоративного управління для менш просунутого пострадянського простору, плюс шпроти.

Як свідчить практика, жодна промислово розвинена країна не впроваджувала подібної реформи. До чого може привести запровадження податку на виведений капітал усередині країни? У першу чергу, до появи перегородок між малим бізнесом, який використовує єдиний податок, і середнім/великим. Адже, як показує приклад розвинених країн, великі підприємства концентрують довкола себе тисячі малих і середніх на правах сумісників і субпідрядників. Застосування звичайних цін у цій сфері потребує створення громіздкої інфраструктури щодо їхнього визначення та контролю.

Крім того, запровадження цього податку всередині країни призведе до скорочення можливості для зростання вертикально інтегрованих компаній, які нерідко субсидують один одного. І якщо горизонтальне інтегрування компаній варто було б суттєво обмежити (власники металургійних заводів мають займатися металом, а не будівництвом торгових центрів у столиці, свинарниками і телекомунікаціями), то вертикальна інтеграція – явище доволі ефективне, особливо в промисловості.

Як показує досвід податкових реформ у багатьох країнах, які вже давно завершили той шлях, який ми навіть не починали, складно закапсулювати бізнес великої промислової країни так, як це зробили в країні непромисловій і маленькій. Ступінь економічної складності України і Грузії все-таки "трохи" відрізняється. Як кажуть, що для естонця добре, те для українця – ... Ну, ви зрозуміли.

Крім того, прибуток підприємств та його розподіл на користь акціонерів є не тільки ключовим індикатором для розвитку фондового ринку, а й універсальним магнітом, який притягує прямі іноземні інвестиції. Звичайно, можна стимулювати за допомогою податку на виведений капітал реінвестування прибутку в подальший розвиток, але це добре працює лише за умови, що йдеться про невеликі фірми, які працюють переважно у сфері послуг і туризму та за рахунок власних оборотних коштів відкривають черговий ресторанчик, створюючи десяток нових робочих місць. Але розвинений реальний сектор, який представляють великі компанії, потребує інвестицій, а вони прийдуть лише туди, де компанії виплачують дивіденди, а не навпаки. Та й населення не буде вкладати свої накопичення у вітчизняні активи, якщо вони будуть такими собі герметичними скарбничками, які працюють лише на "приймання", а на віддачу – виключно в разі удару по них "молотком".

Крім того, для функціонування податку на виведений капітал потрібна по-справжньому ефективна і продуктивна судова система, адже в нашому випадку суди просто завалено позовами щодо визнання транзакцій такими, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, а не з виведенням капіталу. Тобто вже тепер можна прогнозувати колапс не тільки фіскальної, а й судової системи (у разі запровадження податку на виведений капітал). Прямі фіскальні втрати в разі відмови від податку на прибуток можуть становити до 80 млрд грн. А "Болівар" у вигляді населення та його прибуткового податку очевидно що не вивезе "двох".

У такому разі виникає цілком закономірне запитання: "Навіщо"?

Швидше за все, якщо закон дійсно вступить в силу і це не звичайний законодавчо-реформаторський спам, він допоможе кільком великим ФПГ консолідувати внутрішній фінансовий ресурс, не сплачуючи до бюджету податок на прибуток. Це дозволить профінансувати новий політичний цикл, перемогти на виборах або забезпечити репатріацію капіталу в разі програшу. Хоча на шляху репатріації, по ідеї, і мав би стати новий податок, але не будемо наївними: у будь-який закон закладаються не тільки загороджувальні механізми, а й обхідні канали. В такому випадку, можна говорити про офшорізацію великого бізнесу в Україні. А якщо в якості компенсаторів бюджетних втрат від введення нового податку скасують єдину систему оподаткування для малого бізнесу, вийде взагалі смішно.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...