Фото з відкритих джерел

Трюльс Вюллер. Що таке час? – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Фото з відкритих джерел
У книжці норвезького вченого час розглядається не лише як даність, з якою годі щось зробити, але насамперед як предмет розмови, проаналізований з точки зору фізичної, філософської, екзистенціальної, соціальної та історичної дійсності. Ба навіть суто побутової! Іноді, щоб бути зрозумілішим, автор вдається до цілком буденних прикладів. "Із собакою неможливо укласти договір, - заводить він розмову про час. - Тому я ніколи всерйоз не скажу своїй Моллі: "Зустрінемось ось тут, коли заходитиме сонце". Моллі не розуміє про що я, і це не через обмежену здатність виражати або сприймати звуки, що їх видає людина, а тому, що її ставлення до майбутнього не таке, як у нас, людей, котрі спроможні домовлятися про щось, давати обіцянки чи укладати контракти. Усвідомлення минулого також відрізняється. Собаки можуть фізично та психічно зазнати впливу того, що відбулося, але вони не стануть про це розповідати, і нема ніяких свідчень, що вони якогось дня стануть оцінювати причини давнього рішення. В їхній поведінці ніщо не вказує на існування стосунку до однієї й тієї самої думки з перебігом часу і за нових обставин. Але ми, люди, весь час це робимо, наприклад, коли думаємо: "Нарешті, сьогодні настав день, на який я так довго чекав". Моє ставлення до одного дня "сьогодні" містить усвідомлення, що раніше я ставився до того як до "невдовзі" або "за чотири тижні", а для цього я повинен мати здатність уявно приймати минулі стани і звідти бачити день сьогоднішній".

Новини за темою: Сирні коники з глінтвейном: 5 книжок, які варто прочитати в грудні

Метт Хейг. Як зупинити час. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017

Фото з відкритих джерел
Звістка про те, що сам Бенедикт Камбербетч зіграє безсмертного у головній ролі в екранізації цієї книжки, чийого автора називають класиком нового покоління, вже розлетілася світом. Але насправді все у ній трохи інакше, нехай навіть головному герою чотириста років, а на вигляд йому близько сорока. І живе та виживає цей нестаріючий вчитель історії, згідно з розділами цієї захопливої книжки, то в Середньовіччі, то за нашого часу. Просто цей самий Том Азар, якого зіграє британська зірка, хворий на рідкісну хворобу анагерію, яка сповільнює процес старіння. Тож протягом чотирьох епох, переживши всі світові катаклізми з війнами та катастрофами, проживши сотні життів, він змушений змінювати міста та оточення, ім’я та звички, аби не викликати підозр. Так само не менш "смертні" також інші хворі, яких захищає таємна організація. "Тож ні, ми не безсмертні, - роз'яснює наш герой. - Наші тіла та розум все одно змінюються з часом, але згідно з останніми науковими відкриттями дегенерація молекул, перехресне зшивання клітин, клітинні та молекулярні мутації (а особливо мутації ядерної ДНК) відбуваються з інакшою швидкістю". Хай там як, але це мало обходить того, хто несподівано став полювати на цих "безсмертних" одинаків, намагаючись знищити всіх хворих на анагерію. Тепер "безсмертному" герою, необхідно відшукати свою доньку Маріон, адже вона успадкувала батьківську хворобу, а це означає, що відтепер вона в небезпеці…

Новини за темою: Між чаклунами та олігархами: 5 книжок про містику і містичне

Наталія Щерба. Часодії. Часова битва. – Х.: Школа, 2017

Фото з відкритих джерел
Героїня цього "часового" роману – цілком сучасна дівчинка Василина Огнєва, тринадцятирічна спортсменка, красуня, але вже не комсомолка і навіть не піонерка з радянського "кінематографічного" минулого. Тобто цілком вдалий симбіоз сучасної "гості з майбутнього" Аліси Селезньової (героїні повісті Кіра Буличова, на яку раніше рівнялись усі автори відповідного чтива) та Гаррі Поттера. Так само, як перша з них, наша Василина – активістка (і навіть кандидатка в майстри спорту), як другий – живе не з батьками, а з троюрідною бабусею. Мами нема, батько - льотчик-нальотчик, себто "мешкає за кордоном і працює у важливій секретній фірмі" (насправді батько – маг вищого ступеня, а мати взагалі фея, і тому Василина належить до фейр, бездарних дітей). А ще відсутність мами і такий самий "зручний" татусь-капітан дальнього плавання був, пригадується, у Пепі Довгої Панчохи. Оскільки ж повертатися дівчині нема куди, то одразу за рогом на неї чекають пригоди. Також у випадку з "Часодіями" не обійшлося без потрапляння у жанрову колію, адже героїня роману, крім згаданих варягів, нагадує ще одного кумира, тобто російський ерзац закордонного чтива Таню Гроттер – головного персонажа з однойменної серії книжок Дмитра Ємця – ученицю школи магії Тібідохс, білу чарівницю, одну з учасниць збірної школи, а пізніше й світу.

Новини за темою: Антарктида – Донбас: 5 книжок про війну з часом

Вікторія Гранецька, Анастасія Нікуліна, Марина Однорог. Дім, у котрому заблукав час. – Х.: Фоліо, 2017

Фото з відкритих джерел
Магічний реалізм у цьому романі складається з химерних містифікацій на тлі історичних подій. Але головне – це ігри з часом, який насправді виступає лише метафорою, адже коли мова про кохання, то "часова" категорія зникає. Утім, наразі все набагато складніше, адже час в історії про закоханого хлопця з родини годинникарів справді руйнується. Внутрішній апокаліпсис виявляється страшнішим за зовнішній, адже героєві треба вибирати, чи жити у світі без часу, а чи шукати дівчину, з якою забував про час. У будь-якому разі, годинникарство – це символ порятунку, оскільки лише структурований часовий простір може утримати світ від хаосу, безладу, катастрофи. Видовище не для слабконервних, воно проникає навіть у сни головного героя. "Вночі йому знову снилися жахіття. Марилося, ніби він зробився дрібною піщинкою й потрапив досередини велетенського годинника — поміж ґвинтів, коліщат, пружин,балансирів зі старої потемнілої міді. Годинниковий механізм рухався, він збирався розчавити піщинку, стерти її на порох, аби не заважала рахувати час. Піщинка ж перестрибувала з однієї шестерінки на іншу, намагалась утримати рівновагу на краєчку, як цирковий канатоходець, переховувалася, втікала. Та з годинникової пастки вибратися було ніяк. Попалася. Міцно затиснувши її між зубцями двох зустрічних коліщат, механізм зупинився і з тяжким скреготом та натужним зітханням завмер. Тоді піщинка прокинулася".

Новини за темою: Поміж живими і мертвими: Топ-5 книжок, які змушують замислитися

Юлія Кісіна. Весна на Місяці. – Х.: Фабула, 2017

Фото з відкритих джерел
Цей "київській" роман усуває історичну, суто "часову" несправедливість, яка сталась по відношенню до 1970-х років. Усюди вихваляють 60-ті – через студентські страйки, Вудсток і покоління квітів, а в Україні, мовляв, крім шістдесятників з ідеєю народної культури нічого "бунтівного" не прижилося. Натомість у "Весні на Місяці", написаній киянкою, яка нині мешкає між Берліном і Нью-Йорком, відбувається своєрідна реабілітація періоду брежнєвського застою, який виплекав цілий стиль величного занепаду. Історія зростання у міських джунглях дівчинки з нетипової радянської родини, в якій тато пише оперу для слонів, а мама рятує хворих бабусь, витворюється на своєрідну сагу про "занедбане" покоління. Справді, це була не Українська СРСР, якої в дівочих фантазіях, не існувало, а незаселений владою острів підліткового буття. Перші вірші, перші хвороби, перше кохання. І попри урбаністичну інфраструктуру, життя локалізувалося по комунальних закапелках, в яких воно застигало навіки. "Там погрозливо намагалися гепнутися вам на голову валізи, так і не розібрані з часів війни, революції та Київської Русі, - коментує авторка. - У тих квартирах панувала темрява — та після неї різке вискливе світло. Дзвеніли тази, човгали старі діди і тріщало нескінченно квітуче гнилим квітом радіо із народною багатоголосою піснею, що лізла крізь жовту матерію репродуктора".

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.